[Приєднана картинка] Я вже чую ніжний запах осені У сплетінні літньої палітри, У журливих колисанках вітру. У небес розхристаної просині. Запізнілими стежками-долями Літа синьоокеє світання Залишає теплі на прощання Спогади, мереженії зорями. Заглядає осінь у віконечко, Їй немає в світі цьому рівних, Не буває барв таких чарівних Ніж сплетіння фарб осінніх з сонечком Не тавруйте осінь серця холодом, Не малюйте душу їй сльозами, Бо її вітри – мелодій гами, Бо дощі у неї...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Кавовий присмак вечірнього Львова Ти забери із собою на згадку. Запам’ятай його подих казковий І насолоду в червоних горнятках. Візьми з собою його частинку, Взамін лишивши свою усмішку. Сховай у очах ледь помітну сльозинку. Не треба печалі… Ну якщо тільки трішки… Згадай прохолоду серпневого ранку І вуличок древніх красу загадкову. Розбите шампанське на Високому Замку, В затИшній кав’ярні душевну розмову. Поглянь – в небі райдуга...

Читати далі...

Бодай у сні до мене ти прийди, хай в ньому буду я лише твоєю. Для мене сонце з неба укради, а я для тебе стану світ-зорею. Бодай у сні до мене доторкнись, хай я відчую стук твого серденька, хай я на мить, як мріяла колись, до тебе, милий, пригорнусь тихенько. Люби мене, та так, щоб цілий світ з любов’ю заздрив нашому коханню, залиш мені в думках цілунку слід навіть тоді, коли прийде світання. Бажай мене! Я буду диким сном, в якому мить розпусно-грішна кожна… Кохай...

Читати далі...

Пожовтілими картинками в альбомі фотографії, де ми такі смішні і обличчя, що до болю нам знайомі усміхаються із них. У тишині я сторіночки усі перелистаю, полечу думками ще раз в світлий клас, де учитель, як сьогодні пам’ятаю, з «Першим вересням» вітав маленьких нас. Вправи, приклади, контрольні і диктанти, Читанки опісля перших букварів… Карти, атласи, іменники, константи… І екзамени, що вчили до зорі… Перші промахи, невдачі, але згодом І досягнення – змогли! самі! невже?!....

Читати далі...

Я у тобі залишуся лиш спомином солодкої роси і прісних губ, я розіллюся солов’їним гомоном і твоє тіло прагнутиме згуб. Я озовуся в серці твоїм тишею, що заховалась в м'яті й спориші і зацвітуть в тобі душею-вишнею прості, та щирі всі мої вірші. Я буду тліти у тобі бажаннями, хоч ти й мене в собі не впізнаєш, та я – це ти, з смішними запитаннями, з дитячими очима, що без меж. Та я –це ти… і іншого не прагну я, й не хочу бути іншою, о ні! бо у тобі якась нестримна магія...

Читати далі...

Відцвітає вже літо серпневими квітами, Росяною водою до блиску умитими, Щойно скошених трав ароматами пізніми І дощами ще теплими, тільки вже грізними…. Відцвітає… А в серці лишається спомином, Солов’їної пісні відлунням чи гомоном, Журавлиної казки кому тільки тугою, А кому дорогою порадою мудрою. Пломеніє ще літо… А роси світанками Холодніше все дихають з кожними ранками, І стають тихі зорі такими далекими… Відлітає вже літо у далеч лелеками…

Скільки різних чудес нам дарує Вселена мрійне і нездійсненне, мить, де зайві слова… Знову ти позовеш у польоти шалені, світ відкриєш для мене й я повірю в дива. Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти… Я тобі розповім все, про що ніч мовчала, як тебе я чекала лиш тебе одногО… Серед хмар-кораблів швидше вітру помчали наші душі – замало стало неба для двох. Лиш поруч ти...

Читати далі...

Я не раз сама себе в думках питала: Що ж це депутати в нас такі – зазвичай Скільки не підвищуй цін, а їм все мало, Скільки не доводь – межа, а все одно калічать. Чи адреналіну їм замало дуже, То б сказали, – ми ж би враз усе владнали – В шахти, на поля їх, фабрики потужні Й щоб зарплату років так зо три чекали. Або на заводи, де відходів маса, Від яких і можна інвалідом стати (Це все при умові, що живий зостався), Бо ж безпеки рівень рівний там зарплаті. Я б в лікарні й...

Читати далі...

Життя без мети – це пусте існування. Як небо без сонця, як ніч без зірок. Як серце без світла, як секс без кохання, Як мозок без розуму і без думок. ШкодА мені тих, хто від себе втікає В ілюзії пристрасні світу химер. Реалії часу назАвжди втрачає, А жити потрібно тут і тепер. Розбити ілюзію важко буває, Та краще вже смерть, ніж таке от життя, Бо душу так легко вона поглинає. І може не бути назад вороття. То ж краще вже правді у очі поглянуть. Від себе, ...

Читати далі...

Димить «Гламур». Її думки в полоні літа- Зникають мляво з кожним подихом журби. Сама. Став бавитись волоссям вітер, Примруживши їй очі. Погляд в нікуди… Промінням сонця на бокалі з-під вина Виблискують останні каплі сподівання: «Можливо він прийде, не залишуся сама. Я вірю що мине… я вірю у кохання!». Він не найде й вона це добре знає. Його нема — він це вино, що допила. Він — це журба, що душу розриває! Вона зробила що змогла… Пішла. Інші мої вірші також можна знайти тут...

Читати далі...