Я боюся брати олівець і паперу клаптичок найменший, бо в думках така бездумність вершить, що мораль зникає нанівець… Я боюсь писати в тишині навіть кілька слів із свого серця, бо у ньому вихором несеться божевілля грішних почуттів… Я боюся вже своїх думок, бо вони, не я над ними власна, бо від них моє сумління гасне й я стою над прірвою за крок… Я боюсь… тебе… в своїх думках… твого погляду ніжнішого за ніжність, твого подиху і губ солодку свіжість, твого дотику й усмішки на ...

Читати далі...

Я хочу бути твоЄю зорею, У небі очей твоїх блиском горіти. У серці твоЄму палати свічею, У долі твоЇй ясним сонцем світити. Я хочу душевним крилом твоїм бути, І сни твої мрією розфарбувати. Печаль і тривогу вчорашню забути, Та світлом любові тебе огортати. Я хочу до Бога молитву зносити, За те, що ти є, Йому вдячність складати. І благословення у Нього просити, У руки Його нашу мрію віддати.

Не б’ється серце спомином надії, надвоє розколовшись в самоті. Я знаю, що сама розбила мрії, якими дихала до нині в пустоті… Мовчить душа. У неї слів немає, немає сліз і розпачу нема… Вона як тінь, вона уже зникає – розбита, очерствіла і німа… Як хочу я розвіятись туманом, розплавитись у мареві світів, щоб жодних докорів, образ, обману, ніяких зрад, думок і почуттів. Як хочу я гарячою сльозою в вогонь перетворити заметіль і стати вітром, сонцем, тишиною – лиш розчинити б...

Читати далі...

Перелистаєш іноді сторіночки життя і не знайдеш для себе віри, розуміння, лиш тільки біль, журби мелодія осіння і розшматовані бажання й почуття... Спитаєш в осені чому все стало так – чому із переливів радості і сміху перетворилось все на розпачу утіху, а серце й досі не повірить в це ніяк... Спитаєш ... тільки от вона не відповість, бо нащо їй такі зневірені питання, бо нащо твою сповідь слухати до рання, – у її світі ти лиш випадковий гість. Ти тінню промайнеш в її солодких ...

Читати далі...

Самотнім маревом в нічному оксамиті блукатиму до самої зорі… Які ж бо неповторно-дивні миті, коли шепочуть казку ліхтарі, коли ледь чутним подихом зітхає замислена верба у тишині і тягнеться земля до небокраю, щоб цілувати мрії в вишині. Розпатлане проміннячко-волосся росинки будуть у вінок плести і відшліфовані мотиви стоголосся гармонією литимуться в сни… Блукатиму… летітиму… нап’юся цілющої енергії землі, а потім щиро й сонно посміхнуся і...

Читати далі...

Хочеш, тобі начарую кохання – пристрасне, ніжне й звичайно шалене?! Тільки якщо не заснеш знов до рання, то не проси більше чарів у мене. Хочеш, тобі я навію ще трішки магії погляду і божевілля? Тільки якщо тебе звабить усмішка, то не проси приворотного зілля. Хочеш, іще диво-містики ночі, що украде твоє серце бажанням? Тільки якщо полонять тебе очі, то не проси позабути кохання. Хочеш, здійсню тобі мрію, що сниться?! Тільки подумай чи справді це треба, бо я лиш вчусь, а не...

Читати далі...

Доторкнусь твоїх уст подумки, Проведу по щоці пальцями, Зійду з розуму від родимки І бажань з дикими танцями. Доторкнусь твоїх рук подихом, У волоссі згублю погляди, Зацілуй мене в мить… дотиком Звівши з розуму світ потайки…. Доторкнись моїх снів… маревом, Поцілуй мене лиш… ніжністю, Я так хочу без меж п’яною Бути тільки тобою вічність всю…

Я помню тёмные аллеиИ вечер летний,Наряды милых дам белелиЕдва заметны.И воздух чарами наполненИ ждёт развязкиМгновений сладких и греховныхЧудесной сказки.Ступала дама по дорожке,Лицо в вуали,И шлейфом за несмелой ножкойШелка шептали.Ажурный зонтик прикрываетОт глаз прохожихРукою тонкой лик печальныйС Мадонной схожий.Заворожено кавалерыЕй вслед смотрели,Но сделать шаг навстречу чудуОни не смели.Господь создавший совершенствоСвоею властьюНе дал ей испытать блаженстваЗемного счастья

Я змішаю осінні барви у палітру усмішок-сліз, лиш не буде у ній вже фарби, що по тілу як струм наскрізь, лиш не буде у ній відтінку, що тобою наповнить світ – я малюю нову сторінку, де невидимим став твій слід. Я не хочу тебе змішати з жодним кольором інших фарб, і не треба мені кричати, що розпусний цей колір зваб. Я не хочу тебе ділити з жодним пензлем осінніх нот, хоч не смію тебе любити, а краду тебе в долі знов і малюю цей світ без тебе, залишаючи лиш собі колір грішно...

Читати далі...

Не бачити, не чути і невтішно не намагатись повернути кожну мить, яка ще твоїм тілом пахне ніжно, яка ще твоїм дотиком сльозить… Не плакати, не мріяти, не знати про тебе жодних слів і жодних фраз, що серце заставляють розриватись від трепоту й бажання водночас. Не вірити, не кликати, не бігти за тінню, що нагадує тебе, а згодом сумувати безпросвітно разом з плаксивим місяцем з небес… Не дихати, не рухатись… щомиті вдихати всім єством цілунок твій… А потім клястись – більше...

Читати далі...