Якщо зникаєш, то зникай…
Якщо не знаєш, то не знай!
Та не кажи мені «бувай»-
Любов на згадку залишай.

І ті сторінки небуття
Згорни до купи та спали,
Або залиш для каяття,
Щоб повернутися могли.

Чорнилом із солоних сліз
Пиши без помилок листи.
Малюй там щастя повен віз,
Малюй троянди пелюстки,

Щасливі усмішки й думки,
Обійми і солодкі поцілунки.
Малюй, що хочеш ти,
Бо це не просто є малюнки…

Якщо зникаєш, то зникай!
Бери усе що тобі треба!
Любов мою запам’ятай,
Запам’ятай ти сльози неба.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

В напівтемряві напівтіні…
Серед них впізнаю тебе…
Візерунки ще не осінні,
Та не літні із них уже.

Там, в узорі із незабуток,
Бачиш – серця проплівся щем,
Та по ньому нитками смуток
І розтріпаний біль плачем.

Ні, не те! Я шукаю знову
У мережеві блиск очей
І кохання парчу шовкову,
І тремтливу вуаль ночей.

Я шукаю… а ти журбою
Серед тих напівтіней всіх
Поснуєш мов  на полі бою
Мертві душі бажань моїх…

І скільки можна совісті чекати?

Роки, століття?.. тільки й їх замало,

бо нам для неї душу треба мати,

а душ нема… а душі вже продали…

 

Та продавайте! продавайте! ради

диявола – а він вас возвеличить!

бо що душа – ні грошей, ані влади,

а людяність… – не в моді вже, не личить…

 

І так за днями ночі… більше й більше

продажних душ, пропитої свободи

та програних мізків… І звірів гірше

стають так звані "гордості народу"!

 

Хіба ж Господь в нас хоче так багато?! –

хоч краплю честі, совісті, молитви…

а нам… простіше душі продавати

й збирати трупи вкотре після битви…

 ЛЮДИ —КВIТИ .

************************

2.

/ Українська казка /.

ПОЧАТОК :

......./ завершення /

Нi метелик, а нi птах !

Дуже гарнi ! Дуже !!! Ах !

Замiсть нiжок — двi стеблинки:

Нiжнi , гнучкi , як травинки .--

Ними мiцно крiпляться .

Оченятка ж дивляться

З серцевини квiточки --

На тичинцi — ниточцi .

На стеблиночках — листочки ;

Вони теж, як тiї очки ,

Можуть бачити усе ....

Вiтер квiточку несе,

А вона в повiтрi начє

“Плаває”.....Навколо бачє ......

Плавнi рухи пелюстками....

Зачаруєшся квiтками !

Пьють же раннiшню росу ....

Цю небачену красу

На Землi ти не зустрiнеш !

Може, коли в сон поринеш .....

А спiлкуються вони

Й на великiй вiдстанi ....--

Тоб-то так : телепатично .

Для людини це не звично .

Але ж звуки мелодичнi

Створюють вони фiзично :

Пелюстками ледь махають.--

Вiтер, начє, виробляють.....

“Вiтра музика” чудова !!!

Квiти—люди кольоровi :

Жовтi , розовi , блакитнi ....

Люди — квiти дуже спритнi !

Одне — iнше опиляють...

Iз насiння — дiток мають....

Живуть дружньо вони в мирi !

То ж не так, як люди—звiрi :

Що гризуться,як собаки !

Люди — квiти --- навпаки !....

Мiсто є — чудовим краєм !

Називають його Раєм .

Людям—звiрам не дiстатись

Тiй країни! Й не дiзнатись --

Де знаходиться те чудо !--

Рай—країна й Квiти—люди !...”

P.S.Справедливi є Закони !

Кожен Мир є в охоронi

Вiд втручання iншого .

Також i вiд нашого …..

Тому й досi на Землi

Лише бачим «кораблi»

З iнших, начеб-то планет .

Iнформацiї в INET

Про “прибульцiв” є багато .

Але ж треба пам”ятати ,

Що життя Мирiв занадто

Дуже — дуже вiдрiзняється !

Тому й не перетинаються,

А живуть собi окремо

Мешканцi мирiв ..... Система

Всих Законiв Космосу з вiдколи

Не порушиться нiколи !....

Мудра Матiнка—Природа !

******* / 16.07.2010 р. /

Ви танцювали разом з літом
в такт.
Немов життя усе
знайомі були з ним до болю близько.
Я намагаюсь зрозуміти –
знак
чи це все жарт лише?
Бо в вас закохувалась так, немов дівчисько.

Ви танцювали так натхненно.
Я
мов зачарована
невпинно насолоджувалась вами,
вивчала кожен достеменно
па
і неприховано
до вас я рвалася всіма думками.

Ви танцювали… кожен подих
ваш
по тілу розпливавсь
ще пристрасніше тих ночей шалених.
Пориви дикої природи –
шанс
табу всі зруйнувать
й віддатись почуттям, хай незбагненним.

 ЛЮДИ —КВIТИ .

1.

***********************

«I не близько, не далеко :

Край є, де нi дощ , нi спека

Не бувають, щоб занадто--

Тобто : в мiру-- не багато

Дощiк йде, щоб поливати;

Сонце, щоби зiгрiвати;

Не бува там зовсiм спеки;

Звiсно, там живуть Лелеки

Чарiвнi ;--про них ти знаєш,

З казки.Ну ж бо!-Пригадаєш?!

Ось у саме цiй країнi

Прожива народ донинi .

Ти такого ще не бачив :

“Люди”, що квiтки, неначє !

Це розвинутi iстоти .

Розум наш за їхнiй проти

Так — дитячий ! Куди нам ---

Звiроподiбним тим iстотам !»--

Так розповiда пташина

Казку тiй малiй дитинi ,

До якої прилiтає ,

Коли Сонечко сiдає .....

“Я тобi розповiдав ,

Що коли туди лiтав,

Бачив дивнiї дива !.....

Де знайти такi слова ,

Передати щоб красу ?!

В серцi я її несу......

Тож дивлюсь : багато квiтiв!

Я не бачив таких в свiтi !

Ось рожевая “перлина”;

Ще й лiтає, як пташина :

З пелюстками замiсть крил;

Спритнiше за тих вiтрил ,

Нiжно, плавно так махає,

Як медуза пропливає

У повiтрi -- швидко так !--

Начє квiтка, квiтка-птах .

Пелюстки великi , нiжнi,

З ароматом дивовижним;

Що коли його вдихаєш,

Творчий настрiй зразу маєш.

Нi метелик, а нi птах !

Дуже гарнi ! Дуже !!!-- Ах !....”

******* / 16.07.2010 р. /

/далi  буде /........

судьба раскинет карты,
не властны мы над ней
но разгадать их знаки
не всем дано - поверь,

мелькают у цыганки
в руках они легко
и лягут вверх рубашкой
на красное сукно

напомнят то что было,
расскажут чего ждать,
что в сердце накипело,
как боль души унять

вот Солнце - твоя сущность
вот рыцарь тебя ждет
печаль осталась в прошлом
вот Мир - покой несет

тебе решать - поверить
иль посмеяться с них,
но помни что порою
судьба в руках твоих



 

Поруч з тобою у спеку не тану
І не тому, що не  жарко,
Просто в очах в тебе світ океану
І прохолода-бунтарка.

Поруч з тобою не плачу з грозою,
Дощ не тому, що не зливний,
А лиш тому, що коли ти зі мною
Мокну чи ні – не важливо.

Поруч з тобою не треба ні сонця,
Ані веселки пожарів,
Бо ти для мене – весь світ на долоньці
Світ, яким дихаю й марю…

Плавляться усі думки
від спеки,
в голові суцільна
маячня…
Хоч бери й втікай кудись
далеко,
відключи мобільний –
й навмання
десь до прохолодних хмар
поближче,
до морів безкраїх
чи озер,
де цілунком з диво-чар
обличчя
прохолода раєм
обійме.
Навстіж відкриваю
в серце двері,
протяги гуляють
хай… а тут
фрази вицвітають
на папері,
залишається лиш: «Плавлюсь.
HELP! Рятуй!»

Розмалюй мої сни кольоровими фарбами,

Забери з них тривоги чорно-білу імлу.

У веселці для мене стань восьмою барвою,

Поверни в моє серце квітучу весну.

 

У тумані ранковому почуття загубилися,

А попереду знов перехрестя доріг.

Вабить швидкість шалена й неможливо спинитися,

І засліплює світло зустрічних ліхтарів.

 

Може час гальмувати? Вони просто втомилися…

Може, відблиск зелений – тільки марево з снів?

Та червоним вогнем у житті загорілися

Світлофори думок й недоказаних слів.

 

Уперед! На обгін! Біла смуга суцільна?

Пост ДАІ? Ну то й що?! Знак обмеження мрій…

Та чи серцю така перемога потрібна?

Ні, воно буде вірним магістралі одній...

 

Зустрічали любов в кольорових світанках,

Загубили її у вечірніх дощах…

Розмалюй мої сни яскравішими фарбами,

А якщо потьмяніють, тоді краще ніяк.