Я не люблю жлобов,

Которым жалко копейку.

Я не люблю дураков,

Клянущих судьбу-злодейку.

Кто о себе что-то мнит,

Грудь выгибая кругом.

Тех, кому долг не велит,

А подлость является другом.

Я не люблю трепачей,

Тех, кто с бесстыдством ладен.

Им бы на роль палачей,

Да вот нет мест уж для гадин.

Я не люблю тех мужчин,

Что лишь усами отличны.

Те, что забыли про «чин»,

Помнят лишь мат неприличный.

Щедра осінь барви із світанку
По орнаменту прошиє чарівні,
Щоб вквітчати блиском вишиванку,
Що матуся вишила мені.

Буде гріти знову вона серце,
бо не просто в вишивці нитки –
в ній тепла батьківського озерце,
і молитви мамині, й думки.

Береже та вишиванка вічну
Мамину любов таку святу.
Одягну її, в волосся стрічку
І калини китяги вплету.

Босоніж пройдуся по стежині,
Що колись ховалась між пшениць
І сплету вінок з волошок синіх –
Найніжніших поля чарівниць.

Як же добре серцем відчувати
Обереги рідної землі!
Не дарма навчились вишивати
Вишиванки наші матері…

Кого у снах тепер ти зустрічаєш?

Що у своЄму погляді ховаєш?

Я оправдань вже слухати не хочу,

Мовчи…Про все сказали твої очі.

У глибину душі хотіла зазирнути,

Та слів облудливих я не бажаю чути.

МоЄму серцю не потрібна ця розмова,

Хоч назавждИ в нім залишИвся слід любові.

Хай тільки слід, не буду я благати,

І не потрібно нових зустрічей шукати.

Ми відпустили почуття у морок ночі.

Не повертай їх, дай забути твої очі…

Твоє життя -  суцільний лабіринт,

І марно з нього вихід ти шукаєш.

Натомість в глибину душі поринь,

Поглянь, в якому мОроці блукаєш.

Перед тобою в чомусь винен цілий світ,

Але отримуєш лиш те, чого чекаєш.

А всі проблеми – це твоЇх претензій слід,

Ти сам від себе в темряву тікаєш.

Навколо тебе заздрість і обман,

В кожній людині ти знаходиш щось погане.

Всі проти тебе, ворогів цілий майдан,

Із задоволенням ти закував би їх в кайдани.

А що б змінилося? Тоді б прийшли новІ,

Без них тобі би було жити не цікаво.

Та вже набридли небилиці всі твоЇ,

Бо це лиш плід твоєї хворої уяви.

Твій світ – це віддзеркалення тебе,

Своє майбутнє сам ти обираєш.

У цілім Всесвіті ти бачиш лиш себе,

І свої біди сам ти накликаєш.

Ти сліпо віриш у прикмети і у сни,

Своїх прогрішень іншим не прощаєш.

Не помічаєш сонця промінь у вікні,

І тим не менше в Бога щастя вимагаєш.

А Він тобі дарує новий день –

Черговий шанс життя своє змінити.

Повір в удачу – і вона прийдЕ!

Але невигідно тобі це розуміти.

Відверто в свою душу зазирни,

Ти сам будуєш у ній нОві лабіринти.

Та тільки за собою не тягни,

Бо я не вмію поза світом жити.

Я за тобою знову так сумую…

Перераховую у небі тьмяні зорі

Є в світі край червоної калини –

Земля веселки і співучих солов’їв

З ім”ям прекрасним і величним Україна.

Я їй сьогодні віддаю низький уклін.

Лиш тут таке безкрає синє небо,

Лани квітучі і березові гаї.

МилУють очі і серця красуні-верби,

І саме тут найкращі пишуться пісні.

Моя країна – це вишневії сади,

Це мальовничі спогади дитинства.

Це -  джерело цілющої води,

З якого сила і енергія береться.

Тебе в віках Господь благословив,

Золотокупольна свята наша столице!

На наші землі благодать свою пролив,

Щоб ми могли у вірі укріпИться.

В цей день святковий, в сонячну годину

Я миру й щастя тобі хочу побажати.

Ти у моЄму серці, Україно!

Його тобі сьогодні хочу я віддати.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!