«Рыжий оглянулся и сказал таинственно:Меня прислали, чтобы вас сегодня вечером пригласить в гости.«(с) Булгаков

Мені пощастило прийняти участь в організації Балу Кохання і Містики. Це велика вдача, тому що інакше я б міг ніколи не дізнатись, що таке бал!

Ідея народилась у творчої групи молодіжної організації К12 ще до Нового Року, коли постало питання, як відсвяткувати свою першу річницю. Тоді було багато пропозицій, але найцікавішою обрали - бал за мотивами "Майстра та Маргарити" (Булгакова). Такого ще ніде ніколи не було, і наш задум мав стати новаторським. Ми навіть перевірили в інтернеті, щоб впевнитись, що ніхто до нас не використовував цю ідею (-:

Щоправда, було багато суперечок через те, що у творі велика роль віддається силам зла, порушуються певні моралі та етикету. Ми цього не могли допустити, тому після ряду скасувань та компромісів у сценарії прийшли до концепції "Кохання та Містики", в якій вже не коїться зла та руйнувань: з роману було взяте все те, що надихає атмосферою таємничої інтригуючої події...

Відразу кажу, що моя роль в організації була зовсім невеличкою - я лише займався пошуками живої музики та приймав участь в обговореннях, намагаючись конструктивно запропонувати, як можна було б покращити програму балу.

Найбільша заслуга у створенні балу - моїх друзів Головацького Сергія і Шелковського Андрія. Вони зробили найбільший внесок у концепцію, знайшли приміщення (кафе "ProJazz"), домовились з акторами зі студії "ОБРАЗ", а також із танцювальним колективом "La Vie".Далі вже справа техніки - щодня по декілька годин проводились майстер-класи, навчання, репетиції, зібрання та обговорення. 

Хтось приймав активну участь, а хтось відвідував по можливості - час від часу. Я не ходив на постановочні репетиції, не торкався гри акторів, з музикантами теж спілкувався тільки до рівня - "якщо згодні, ось вам телефон людини, яка пояснить, що, де і коли робити, і де потім отримати гроші".

Більш за все мені запам'ятались навчальні заняття по танцям. Їх я відвідав аж 6(!) перед балом. На перше прийшов, щоб впевнитись, що нічого не вмію, але замість цього відчув, що якщо постаратись, то можна чомусь і навчитись (-: На другому вже більш впевнено повторював рухи, відпрацьовував їх з партнерками, на третьому рухи виходили майже самі собою, мені лишалось просто вчитись відчувати музику, розуміти характер партнерок і намагатись сумістити все в єдиний гарний танець... не можу сказати, що це дуже складно, але саме цей процес можна вдосконалювати до нескінченності, здобуваючи все більшу і більшу майстерність, і все краще насолоджуючись світом танців і ритмічних рухів!

Бал розпочався 12 березня 2011 року о 18 годині і продовжувався до ... доки всі не розішлись.. Особисто я поїхав додому тільки о півночі, а багато хто залишився там і далі.В розважальній програмі було багато виступів митців акторської гри, співаків, поетів, музикантів, і звісно - ТАНЦІ, ТАНЦІ, ТАНЦІ на будь-який лад, від спокійного розміреного вальсу до пристрасного танго і просто дикої імпровізації!!!

Згідно строгого дрес-коду, всі хлопці були у костюмах або фраках, а дівчата - у вечірніх сукнях і з масками. Також, кожен з присутніх мав особливий аксесуар, який підкреслював його особистість і визначав його роль на балу. Було враження, наче ми справді занурились в минулі часи, і на деякий час перетворились на Леді і Джентельменів.

Весь вечір спалахували фотоапарати, репортери брали інтерв'ю у гостей, камери знімали без перестану, бо кожна мить балу - то був шедевр, якого ще не бачили!...

Все це задоволення коштувало лише 80 гривень (в ціну входили додаткові безкоштовні 3 майстер-класи по бальним танцям і фуршетний стіл).. На мою думку, це не те, що дешево, а просто задарма. І, напевно, мою думку розділили ще більше 1000 людей, які дізнались про бал. Потрапити туди, на жаль, змогли лише 200! (-:

Наступного разу шукатимемо зал, який вмістить більшу кількість гостей, щоб здивувати їх ще чимось неймовірним, яскравим - щоб відклалось у пам'яті на все життя!

Біля Чорного моря колись „у сиву давнину” існували античні поселення, багато давніх народів мешкало тут, і навіть запевняють, що й були побудовані різноманітні давні культові споруди, де намагалися встановити зв’язок з „вищими істотами”, попросити у них допомоги чи порад.  Й тварин тоді не вважали „нечистими”. Особливо деяких, особливих, які мають особливі відмітини.  

Невідомо звідки (... звідкись!) одна з таких особливих тваринок з’явилася  біля багатоповерхівок, що нависали над величенькою крамницею (які тепер почали називати супермаркетами) з гордовитою назвою „Virtus”, яка чомусь тим, хто хоч колись та й читав Горація, нагадувала „Virtus post nummos” (тобто „Доброчесність лише після грошей”, що, як колись запевняв Горацій, стало моральним кредо громадян). 

Навряд чи про це знала невеличка чорненька киця з розумними очима, що мала „відмітину богині” – ніби намальоване на лобі та на всьому носику мідно-бронзове „Т”. Так чітко намальований отой особливий знак бував рідко у якої киці, а якщо його бачили, то зразу розуміли, що саме ця тваринка послана задля того, щоб бути посередницею „з вищих світів” вниз, до більш нижчих... Але про це знали колись... Наші сучасники ж лише бачили ще одну чорну кішку, а деякі ще й лякалися отого дивного „Т”... А були й такі, що дозволяли собі бити по тому, намальованому не нами, знаку... запевняти, що віруючі християни, й бити ніжне маленьке створіння, яке жодному з них не заподіяло ніякої шкоди, а завинило лише тим, що давало себе безкарно калічити, виливати приховану жорстокість, яка робить людину більш дикою й бридкою, ніж будь-яка тварина... Тому на мордочці тваринки часто з’являлися сліди отих „світлих почуттів справжніх християн і християнок”... Потім деякі з обраних керувати повторили помилку королів: вигнала котів з підвалів та закрили їм вхід (щоправда королі виправилися, коли зрозуміли, що завдяки котам не розмножувалися пацюки), а взимку навіть біля Чорного моря дуже холодно, й бідні пухнасті, присипані дрібним снігом, в своєму житті пізнали ще раз зраду роду людського, який колись їх приручив, а потім безвідповідально та підступно дозволив собі вигнати. Щоправда деякі дисиденти продовжували періодично котів підгодовувати, тому коти продовжували дратувати своїм існуванням, з’являючись біля будинків...  а разом з ними й та чорненька кішечка, з містичним „Т”...

А одного разу киця особливо сильно дратувала таких російськомовних християнок... бо надто головно нявчала... після того, як хтось з них отих вибив її око... 

 „Virtus omni loco nascitur”, колись наївно запевняв Сенека („Доброчесність може народитися будь-де”) 

Мабуть то дійсно знамення часу: посередниця між світами з містичним  „Т”  на  лобі ... та з вибитим оком.

 

В клаптик небесної сині,
видимий поміж висотками,
раптом закрався Місяць,
нівелювавши колір.

Біле, до болю, сяйво
вдиралося в сонний погляд.
Відбирало думки й спокій,
просверлювало наскрізь мізки.

Розпочинався жовтень.

Величезне коло Місяця
відкотилося Вселенським каменем,
відкривши Вхід.

Раз у рік Душі сходять звідти,
прихопивши свої гріхи, мов зорі,
у кишені Неба.

Душі спускаються Місячною доріжкою тихо і впевнено.

Тут, на Землі,
їх чекаємо ми зі своїми обіймами, бідами й жалями.

Розкрий руки, мов крила,
розчахни серце навстріч,
і ти відчуєш,
як воно наповниться світлом.

То зорі Небесні,
вкладені в твоє серце тими,
кого чекав,
за ким тужив,
хто найшов свій спочинок
у твоїй Душі -там - за Місячним Колесом...

Все частіше помічаю, як люди реагують на мою думку про них...

Я часто думаю про різних людей. І, здається, вони це відчувають... Бо на протязі 1-3 діб після того, як я про них згадаю, вони намагаються вийти на зв'язок зі мною... Хтось телефонує, хтось в аську стукає, хтось в місті вхитряється зустріти, коли я там десь по своїх справах мотаюсь. 

Іноді мені це навіть природним здається, і я цим бавлюсь. Згадаю когось, хто мені дорогий, подумаю про нього щось тепле та приємне, і потім тільки чекаю, скільки часу пройде, доки ця людина не об'явиться, щоб зі мною поспілкуватись не в думках та уявленні, а якимось матеріальним чином - чи голосом, чи повідомленням... 

Практично завжди цей термін складає не більше трьох діб.

А іноді я просто подумаю про людину, і забуду про це... А потім дивуюсь, коли людина з'являється "неочикуванно та несподівано" (хоча, все-одно приємно... адже так з'являються тільки ті люди, про яких я думаю добре, для яких я бережу в душі своє тепло, і їм в думках надсилаю)

Буває таке, що я і сам відчуваю чиюсь думку про мене.. Часто навіть точно можу визначити, хто саме про мене думав... Тоді беру телефон і набираю номер тієї людини... або не відразу телефон, а зпочатку так само в думках вітаюсь, кажу що я почув її (або його... але частіше - її... хлопці не так часто думають про мене, як дівчата).

І все це відбувається досить часто, і практично із 100% віроємністю.. навіть якщо я з цією людиною взагалі ніяких контактів та стосунків не мав декілька місяців, або років.. Не може бути таких співпадінь так багато і так часто...

Містика? Не знаю... може і містика... Знаю точно, що це не трапляється "на замовлення"... Тільки коли є тепле та щире ставлення до людини, тоді можна надіслати його іншій людині (можливо, так само і з поганими думками, але хочеться сподіватись, що це не так, або, хоча б, що таких у мене не багато до інших, і що я ними не розкидуюсь безконтрольно).

Практично завжди в таких випадках мені кажуть "О! А ми щойно про тебе згадували!", а іноді кажуть "я якраз думала про тебе"...і мені стає тепло та приємно. Люблю такі моменти.

... Ось, хотів запитатись, а чи часто таке буває у інших? Може, хтось може пояснити це явище якось не так езотерично і не так містично та загадково, як виходить у мене.  Мені не хочеться, щоб це явище було чимось надзвичайним. Хочеться, щоб було навпаки - щоб такі здібності були у кожної людини, і щоб всі вільно ними користувались... Це ж набагато краще, ніж мобільний телефон, або інтернет... і приємніше в багато разів...

Буду радий побачити ваші коментари

Ваш тепло-думковатий Микола Калакуцький

---

P.S. забув додати, мене ця тема схвилювала саме зараз.. бо раніше це стосувалось тільки добре знайомих мені людей... а тепер таким чином до мене "притягуються"  і незнайомі люди... і навіть цілі події... Раніше все здавалось мені простим і  навіть звичним та звичайним... а тепер, коли "дія почала посилюватись", то трішки хвилююсь...

Будучи маленькими ми багато раз чули ці смішні історії про Бабая, Бабу Ягу про Гномів.Історії про злих духів і перевтілення душ. В дитинстві і нераз пробували визвати маленького гнома чи пікову даму. Але всі зусилля закінчувались сміхом та словами "..це все не привда...", "..цього всього не існує...". Чи слід сміятися з таких речей? чи варто таке говорити?  Чи існують духи насправді? Так чи Ні?
Пропоную переглянути відео http://video.i.ua/user/75125/2520/10296/