хочу сюда!
 

Юлия

36 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «життя»

За что я люблю жизнь????????А она меня....?

Люблю жизнь…Потому, что могу дышать. Свежим воздухом природы и отравленным воздухом города. Потому что могу идти по дороге и смотреть по сторонам. Могу улыбаться угрюмым прохожим, не боясь их непонимания. Люблю жизнь…Потому что существует вкусная еда и хорошая одежда. Потому что иногда не могу купить ни того, ни другого. Потому что количество моих денег зависит от меня самого. Потому что родился именно тогда, когда родился. Люблю жизнь…Потому что существуют умные книги и хорошее кино. А ещё – глубокая музыка, красивые фотографии, картины и скульптуры. Потому что я ещё успею. Потому что я ещё успею прочитать, увидеть, услышать и посмотреть всё это. Или не успею, но мне уже будет всё равно тогда. Люблю жизнь…Потому что в ней есть много счастья. И проблем. И проблемы решаются. А если не решаются, то всегда можно чуть-чуть изменить себя.Люблю жизнь…Потому что у меня будет Подруга. А потом – жена. И я буду сидеть вечерами, и вспоминать о своей холостой жизни. Но не тосковать. Люблю жизнь…Потому что у меня в жизни есть люди, которым я могу рассказать всё, что угодно, и они меня понимают. Или не понимают, но не показывают вида. Потому что я могу помогать.
Люблю жизнь…Потому что могу смеяться. Потому что могу кричать от радости. Или от боли. Потому что могу плакать. От счастья или от горя. Могу молчать и могу говорить. Потому что я м о г у выбирать.
Люблю жизнь…Потому что она, наверное, в самом начале. Жизнь, в смысле. Потому что, возможно, завтра будет последний день для меня.
Я Л Ю Б Л Ю Т Е Б Я, Ж И З Н Ь!!!
Прочитала в неті

Все так чудово!!!!

Всепрощение

всепрощение

- Ах, Любовь! Я так мечтаю быть такой же, как и ты! - Восхищённо повторяла Влюбленность. Ты намного сильнее меня.
- А ты знаешь, в чём моя сила? – Спросила Любовь, задумчиво качая головой.

- Потому что ты важнее для людей.
- Нет, моя дорогая, совсем не поэтому, - вздохнула Любовь и погладила Влюблённость по голове. – Я умею прощать, вот что делает меня такой.




- Ты можешь простить Предательство?
- Да, могу, потому что Предательство часто идёт от незнания, а не от злого умысла.

- Ты можешь простить Измену?
- Да, и Измену тоже, потому что, изменив и вернувшись, человек получил возможность сравнить, и выбрал лучшее.

- Ты можешь простить Ложь?
- Ложь – это меньшее из зол, глупышка, потому что часто бывает от безысходности, осознания собственной вины, или из нежелания делать больно, а это положительный показатель.

- Я так не думаю, бывают ведь просто лживые люди!!!
- Конечно бывают, но они не имеют ни малейшего отношения ко мне, потому что не умеют любить.

- А что ещё ты можешь простить?
- Я могу простить Злость, так как она кратковременна. Могу простить Резкость, так как она часто бывает спутницей Огорчения, а Огорчение невозможно предугадать и проконтролировать, так как каждый огорчается по-своему.

- А ещё?
- Ещё могу простить Обиду – старшую сестру Огорчения, так как они часто вытекают одно из другого. Я могу простить Разочарование, так как за ним часто следует Страдание, а Страдание очищает.

- Ах, Любовь! Ты действительно удивительна! Ты можешь простить всё-всё, а я при первом же испытании гасну, как догоревшая спичка! Я так завидую тебе!!!
- И тут ты не права, малышка. Никто не может прощать всё-всё. Даже Любовь.

- Но ведь ты только что рассказывала мне совсем другое!!!
- Нет, то о чём я говорила, я на самом деле могу прощать, и прощаю бесконечно. Но есть на свете то, что не может простить даже Любовь.
Потому что это убивает чувства, разъедает душу, ведёт к Тоске и Разрушению. Это причиняет такую боль, что даже великое чудо не может излечить её. Это отравляет жизнь окружающим и заставляет уходить в себя.

Это ранит сильнее Измены и Предательства и задевает хуже Лжи и Обиды. Ты поймёшь это, когда столкнёшься с ним сама. Запомни, Влюбленность, самый страшный враг чувств – Равнодушие. Так как от него нет лекарства.


без теми

Сиджу на роботі з температурою... періодично бігає начальство і не-начальство, щось від мене хочуть... я щось автоматично роблю...
От цікаво - мабуть перша ознака того, що я захворів - здатність до тверезого мислення різко падає. В результаті завжди в перший день хвороби автоматично йду на роботу з температурою по тій простій причині, що мені в голову не приходить думка туди не йти... :(

Дорога на роботу.

На дорогу до роботи я витрачаю годину. Це в один кінець... Шкода втрачених годин життя. :(

Кілька разів чула, як позитивно можна витратити цю годину вивчаючи іноземну мову. Можливо... Та не скажу, що в метро оточення сприяє бадай якомусь вивченню... Це я така приндикована чи дійсно не можу себе організувати і викидаю на вітер 35 підземних хвилин ? ;)) Переважно (вранці) я борюся із залишками сну (я сова), пробую планувати свій день, слухаю музику, а увечері (інколи) читаю якісь цікавинки з Нету, на які в робочий час не вдається відволіктися. 

Іще маю питання:

Чим ви зайняті в дорозі? Що позитивне вдається (?) зробити за ці хвилини/години для себе? Яку останню книжку ви прочитали в транспорті?

 

Не хочу, аби подумали, що моя дорога це так вже й погано. Буває, що знаходжу цікаві заняття і час просто прошмигає, навіть пропускаю потрібну зупинку. Навчилася зупиняти балаканину в голові (для тих, хто зрозуміє/знає/читав про це, є більш точне поняття "зупинити "словомешалку"), і гарно від цього відпочиваю. :) Інколи роблю вправи, тренуючи мізки, аби не заіржавіли... А ще люблю спостерігати за людьми.

 

 Рейтинг блогов

Думки пізньої ночі

Ось уже майже новий день і всілякі думки лізуть в голову. Як хороші, так і не дуже.
Останнім
часом думається про час (вибачте, за тавтологію). Цікаво, коли до нас
приходить розуміння, що це таке, "час"? В ранньому дитинстві Ти
насолоджуєшся дотиками, емоціями, Тобі не відомі такі поняття як
грубість, нещирість, брехня, зрада ... Все, що Ти відчуваєш, це емоції.
Тому й саме життя здається послідовністю нескінчених емоцій :
позитивних і негативних. Ти йдеш в школу, бо так треба, любиш батьків й
завжди радієш їхній присутності, й ніколи не замислюєшся над плином
часу. Перший клас, третій, шостий ... Кілька табелів й грамот у
шухляді. Потім Ти просто усвідомлюєш,
що рано чи пізно, але Ти помреш і це все закінчиться. Але істинний
зміст цього доходить не скоро. Життя тепер як послідовність речей, які
хочеться й не хочеться виконувати, як набір друзів і інших не хороших
людей. І батьки ... які з кожним днем втрачають авторитет у Твоїх очах.
Але життя приносить задоволення. Повна визначеність і сукупність правил
: батьків поважати, батьківщину любити, їсти все, що дають, робити
домашнє завдання й не говорити матюків. А час іде. Десь майоріє
закінчення школи, мимо пропливає перше невзаємне кохання, з'являється
думка, що правила можна порушувати. Й Ти пробуєш заборонений плід : з
Твоїх вуст злітають злі фрази, про наслідки яких Ти навіть не
задумовувся, батьки здаються для Тебе нічим не кращими за інших
знайомих людей, сигарети, алкоголь, дівчата. Й тут Ти говориш собі - я
не хочу втратити себе справжнього. В цей момент Ти чітко віриш в те, що
Ти знаєш ким Ти є й до чого прагнеш. Університет. Нові люди, нове
ставлення, нові правила, все та ж визначеність у вибраному шляху.
Перший раз в голову в'їдається думка - а може я щось роблю не
правильно? З допомоою алкоголю та друзів її так легко позбутися. Часу
вистачає на все й життя перетворюється на процес маневрування між
дозволеним й не дуже. Головне здати сесію, чи ти так? Депресія, вірші,
важка музика з іншого боку, пари, веселі друзі, класна компанія, драм,
алкоголь з іншого. Навіщо задумовуваватися над чимось серйозним? І тут
щось міняється ... Хтось знаходить роботу, хтось кохання, у когось
навіть вже весілля й діточки. А ТИ? Що в цей час робиш Ти? Хіба Ти
розумієш, що кожна втрачена хвилина - це реально втрачена хвилина? Що з
кожним моментом Ти відстаєш від когось, хто в цей час щось робить, щось
творить, щось відчуває? Ні, він ще впевнений, що не втратив того
справжнього і все буде в порядку. Хоча рамок й точної послідовності
правильних дій ніхто не знає й точно ніхто не підкаже. Перша робота.
Перші мізерні гроші. Перший вітерок в бумажний будинок під назвою "моє
розуміння життя й куди я рухаюсь". Перше велике взаємне кохання, яке
так легко знищити. Розуміння, що ці всі речі цікаві Тобі і тільки Тобі.
І батькам, і родичам, і як не прикро це говорити, але й найближчим
друзям, на всі Твої думки не те, що начхати, а їм просто нейтрально. Це
ж не їхнє життя. І правильно. Й тут ти згадуєш про втрачений час, й
намагаєшся щось змінити. Нова робота, нові обставини, нові можливості.
Батьки вже просто як сусіди. Гроші, які змінюють людей. Заздрість,
підтримка, повага, зневага, розуміння. Відсів Твого оточення, природній
відсів. Всього вже так багато, а Тебе так мало. Й час. Час, який вже
реально просто не спинити. Це не пауза у ВінАмпі, а реальні секунди,
які втікають. Питання ж "куди?" правда буде риторичним? І кожного
ранку, прокидаючись вранці, задаєш питання "навіщо?", а потім
знайдуться 1000 речей, які змусять Тебе забути про те, що Ти живеш й
перетворитися на машину, яка наче вірить, що несе якийсь сенс в це
життя. А чи є сенс? І не врятують ні гроші, ні дівчата, ні друзі, ні
віртуальний світ. Від власного Я вже не втекти. А той справжній Ти вже
згубився з плином часу. Назавжди. Велком ту ріал ворд ...

Лінії життя

Я тут порився у своїх паперах и знайшов старий свій запис, який досихпір не можу сам не можу зрозуміти!
Лінії життя
Кожна людина живе вічно – неначе коло, але її етапи розвитку чітко контролює два фактори – народження та смерть. Впродовж відрізку часу який зветься життям людина мусить контактувати зі світом і його творіннями. На мою думку можна виділити чотири лінії, а саме – “рідні”, “друзі”, “кохана людина” та БАЇДУЖІ. Основна площина – Життя! Центральна лінія – людина! Лінії життя можуть змінюватись, починаючи з простих, тобто з байдужих в друзі і закінчуючи складними із самого себе у ворога!
Найлегше в житті “плисти за течією”, найвище контролювати течію. Але так чи інакше людині дана здатність жити, а як вона проживе життя залежить лиш від неї!
Взагалі людині не дана здатність вибирати собі початкові лінії при народженні, лиш згодом людина стає “Ковалем свого щастя”.

П.С Інколи в мене виникають думки які я не можу пояснити, що вже говорити про старі записи!

Про один Цезарів вислів

Щойно ми пізнаємо щось і дістаємо його у власність, ми відчуваємо, що воно нас не вдовольняє, і жадібно рвемося до прийдешнього, до незвіданого, бо теперішнє не може нас наситити; не тим, що в ньому немає нічого, здатного нас наситити, а тим, що сам спосіб насититися у нас нездоровий і легковажний.
Мішель Монтень, «Проби», Розділ LIII, «Про один Цезарів вислів».

P.S.: насправді, це в нього лише тільки передмова до Цезаревого висловлення. Сам вислів аж в самому кінці цього ессе.

Дитинство ...


Колись давно... Колись в дитинстві.... Усе безтурботно.

Ніхто не скаже "божевільна", лише подумають "дитя. що з нього взяти?"... прогулянки з хлопчиком. за ручку. не зобовязувало колись ні до чього.

Лазити по деревах. маститись. ранитись. і не йти додому, а бути там , де ніхто тебе не знайде, де "твоя територія", де твоє таємниче місце. там спокійно.

Немає страху. взагалі ні перед чим. а зараз? страх бути покинутим, залишитись усе життя самим, і це породжує заздрість з роками. а тоді? була заздрість, але проста, дитяча, навіть висказана в очі.

Я хочу, я роблю себе такою, як тоді, але зараз це важче зробити. легше не розставатись з дитинством...