БУДЬТЕ ХОРОБРІ ТА ВЕСЕЛІ

Частина 2

— Чи не пояснили б ви читачам, з якої причини колишній «Перець» припинив свій вихід і чи не приховано в цьому якоїсь, коли й не дуже смішної, то принаймні курйозної причини? 

Ю.І. Чудове запитання! Мені, як колишньому членові редколегії цього часопису і одному із його керівників у роки розквіту цього видання, хоч і сумно сприймати  його недавню «кончину», але, справді, трохи смішно від того, що це сталося без жодних на те економічних, політичних чи психологічних підстав. Журнал мав пристойний, як на сьогодні, тираж, оптимальний редакційний апарат, ну й… 

Ю.Ц. Безрозмірний масштаб юридичної тупості, коли своє виключне засновницьке право журнал наївно і без опору передав державному поліграфічному підприємству, яким заправляв черговий бюрократ із мізками колгоспного барана. Як відомо, цього різнобічно розвиненого персонажа цікавить лише пасовище, а викликає емоційний вибух тільки ляскання батога, клацання ножиць і час депортації на м’ясокомбінат. Де тут може бути місце для культурних медитацій? У час глибоких роздумів про якість споживаної трави він необережно позадкував і розчавив «Перець» як непідходящий для шлунку продукт. (Це моє посильне доповнення.)  

— Зрозуміло. А може б, ви назвали імена цих колоритних осіб і назви економічних структур? 

Ю.І. Чудове запитання! Називаю, як би банально не звучала моя відповідь… Це – звичайнісінькі «папєрєдніки» і «кровосісі»… Яким, скажемо відверто, у ті не такі вже й давні часи підіграло в дечому і тодішнє керівництво журналу. Хоча б тим, що втратило пильність, понадіючись на доброго «дядю-засновника-видавця» журналу, і до кінця так і не зрозуміло жорстких законів ринку і всіх премудростей виживання в ньому… І не квапилось «роздержавити»  Перець,  позбавивши його тим самим «щирого опікунства» від всілякого роду «обезбашенних» чиновників та зухвалих авантюристів. 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Їхні юридичні адреси надруковані в останньому числі «Перця» за 2013 рік, тобто якраз у ті дні, коли палав Майдан ... Це – монумент, який неможливо повалити навіть у процесі декомунізації. Адже вони можуть і не бути годованцями компартії. У них модерніші корита. Це люди нової дегенерації. І я вже казав, чим вони харчуються. 

— Ваш новий журнал називається «Перець. Весела республіка». Зрозуміло, що він, попри дещо змінену назву сподівається стати спадкоємцем традицій, так би мовити,  Великого «Перця»? 

Ю.І. Чудове запитання! Безперечно, ми збережемо часопис у його головних рисах, навіть у візуальному образі, до якого звикли мільйони українських прихильників гумору протягом десятиліть. До речі сказати, двоє прекрасних провідних карикатуристів «Перця»  Анатолій Василенко і Олексій Кохан – що є одними із батьків-ініціаторів  його нинішнього відродження, нині також беруть в ньому найактивну участь. Щоправда, це буде вже принципово нове видання, з іншим змістовим іміджем, у якому превалюватиме пародійність та іронія. Але, окрім цього, нашим головним творчим завданням все ж залишається відродження такого призабутого в Україні за останні десятиліття жанру як фейлетон. В усіх його різновидах – як за конкретним фактом, де захищається від свавілля одурілих і очманілих від влади чинуш «маленький українець», так і фейлетон-явище, де нещадно викриваються виразки та хвороби всього суспільства… 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Зрозуміло, що назви деяких рубрик і розділів, скажімо, «Страшне перо не в гусака», «Вибрики Пегаса», «Народні усмішки», «Перченя» мають залишитися. Проте буде чимало й такого, про що ми сьогодні не говоритимемо – це секрет  і аж ніяк не Полішинеля. А ще, доповню свого колегу – продовжити найкращі традиції журналу в плеканні та підтримці молодих гумористів та сатириків. На сьогодні середніх вік цієї категорії літераторів сягає далеко за п’ятдесят років… Отже, мине ще одне десятиліття і Україна може залишитись без володарів такого рідкісного письменницького дару як Сміхотворець… 

— У «Каталозі передплатних видань» на 2017 рік «Перець. Весела республіка» обіцяє забезпечити всім передплатникам право безперешкодного набуття перчанського громадянства. Це жарт чи за цим щось приховано? 

Ю.І. Чудове запитання! Як мовиться, у кожному жарті є дещиця істини. Ясна річ, що внутрішніх, а тим паче закордонних паспортів з чіпами ми не видаватимемо. Але ми хочемо створити журнал як своєрідну «Державу Сміху» зі своїми пародійними структурами, веселими посадами і так далі, а громадяни її, тобто віддані прихильники національного гумору, певна річ, матимуть і неабиякі пільги в доступі до якісного світового й вітчизняного гумору. 

Ю.Ц. Мушу посильно доповнити. Крім чисто творчих питань стосовно добору й популяризації кращих надбань української літератури в сатирично-гумористичному жанрі, ми розв’язуватимемо і питання надзвичайної культурної ваги: об’єднання всіх прихильних до гумору творчо обдарованих людей, тобто літераторів, журналістів, художників, артистів… Цим у нас займатимуться «Префекти сміхових округів» у межах усіх областей України і за кордоном, позаяк уже сьогодні до нас звертаються численні закордонні українці з проханням організувати передплату й для них. Імена й адреси цих наших повноважних представників будуть опубліковані в першому числі журналу. Та й те сказати: всі громадяни нашої веселої республіки, тобто передплатники журналу, матимуть можливість купувати чудово видані в «Толоці» багато ілюстровані книжки світової і вітчизняної класики за реальною собівартістю, тобто по суті за смішними цінами: від 10 до 17 гривень за примірник. І вже на сьогодні таких книжок є ціла низка: Марк Твен. Як мене обирали в губернатори; Я. Гашек. Ідилія в пеклі; К. Чапек. Оповідання з обох кишень; О. Генрі. Королі і капуста; Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті; Остап Вишня. Мисливські усмішки. Готові до видання книжки «Українська епіграма» (антологія жанру ХVІ – ХХ ст..), твори Б. Нушича, П.-Ж. Беранже, В. Чечвянського, Е.-Т.-А. Гофмана та багатьох інших класиків. Ми неодмінно відновимо видання «Бібліотеки «Перця», в якій щомісяця виходитимуть книжки з новими творами українських гумористів і сатириків, авторів нашого журналу. І ці видання також будуть доступні кожному нашому передплатникові за найнижчими цінами. 

— А як збирається ваша Весела республіка «Перець» налагоджувати стосунки із сильними світу сього? Адже вони у значній своїй кількості не далеко пішли від «папєрєдніків» і явно потребують перманентного критичного коригування? 

Ю.І. Чудове запитання! Як і кожна серйозна держава, що поважає себе, наша республіка не збирається щось у когось просити, зокрема у можновладців, щоб потім задля відстрочки платежу або його списування поступатися своїми жанровими принципами і міняти макогін на опахало. Макогін як ключова деталь нашого державного герба залишиться навіки непорушним і буде завжди породжувати страх у всіх негідників, які зазіхатимуть на наш сміховий суверенітет, паплюжитимуть народну мораль і спробують падлючити на чім світ стоїть. 

(Далі буде)

                                                     БУДЬТЕ ВЕСЕЛІ ТА ХОРОБРІ !

Кілька років тому при якихось загадкових обставинах в Україні перестав виходити улюблений народний часопис «Перець». Подумати тільки: журнал сатири та гумору, який 2012 року відзначив свій 90-річний ювілей (щоправда, дуже тихо, ніби соромлячись широкого розголосу…), журнал, який у часи свого розквіту сягав понад тримільйонного накладу, зі сторінок якого ввійшло у велику літературу ціле гроно першокласних сміхотворців – від Валера Пронози (Еллана-Блакитного) й Остапа Вишні до Олега Чорногуза, Євгена Дударя, Миколи Білкуна, Дмитра Білоуса, Степана Олійника, Сергія Воскрекасенка, Анатолія Косматенка, Дмитра Молякевича, Анатолія Бортняка, Павла Глазового, Івана Сочивця, Юрія Кругляка, Юрія Прокопенка, Володимира Чепіги, Василя Шукайла, Бориса Поліщука… 

А скільки чудових, із світовим ім’ям карикатуристів виховав Перець. Це – і Олександр Козюренко, і Анатоль Петрицький, і Казимір Агніт-Следзевський, і Володимир Гливенко, і Віктор Григор’єв, і Валерій Зелінський, і Сергій Герасимчук, і Анатолій Василенко, і Анатолій Арутюнянц, і Юрій Кособукін, і Радна Сахалтуєв, і Олександр Міхнушєв, і Олександр Монастирський, і Валерій Чмирьов, і Микола Капуста, і Олег Смаль, і Володимир Солонько…  

Без перебільшення можна сказати, що в «Перці» протягом чотирьох десятиліть під кермуванням легендарного головного редактора Федора Маківчука діяла винятково продуктивна кузня майстрів сміху і водночас неофіційна академія навчання молодих літераторів, котрі мали від природи рідкісний хист і обрали найскладніший, а заодно й найнебезпечніший жанр.  

Слід зауважити, що це життєрадісне осине гніздо дотепних фейлетоністів і безтурботних насмішників більшовицька влада кілька разів рішуче закривала під різними приводами, але потім, одумавшись і зрозумівши безнадійність своїх намірів,  усе-таки знову відкривала і, отже, давала можливість повеселитися осоружним кепкунам, яким завжди бракувало декретованої поваги до теорії та практики наукового комунізму.  

І ось в незалежній Україні знайшлися мастаки, які вирішили ганебну більшовицьку традицію продовжити і відправити невтомного дотепника на вимушену пенсію. Зрозуміло, що це було зовсім не смішно! Хоча, певна річ, макогін як засіб заохочення такої активності був би зовсім не зайвим…  Вочевидь саме тому тут же на українських теренах появилися й ті, хто заходився повернути з підлого заточення поки що доволі життєрадісного і сповненого енергії ветерана сміху. Ними виявилися двоє зовсім «нерозкручених», але доволі успішних видавців і літераторів – Юрій Іщенко і Юрій Цеков і, головне, таких, які добре обізнані з сатирично-гумористичною творчістю, хоча ніколи й не прагнули розсмішити коміка за грошову винагороду… Вони у Видавництві «Толока» просто видають класиків світової і вітчизняної гумористики, тобто роблять те, чим займався «Перець» майже ціле століття. 

З огляду на шляхетність намірів і ризикованість ініціативи згаданих вище осіб, що  не може не цікавити любителя гумору, ми й розшукали в Києві цих двох ентузіастів і поставили їм кілька, сказати б, сміхоспонукальних запитань:

(Далі буде)

Шановні друзі, колеги, знайомі, випадкові читачі та коментатори моїх дописів  в Інтернеті, користувачі соціальних мереж, які схвально відреагували на звістку про відновлення видання славнозвісного  сатиричного журналу "Перець" з 2017 року! Звертаюсь до Вас з великим проханням!  Підтримати  оновлений журнал не тільки схваленням такої значної події у культурному житті незалежної України, але й матеріально. Я вже оформив передплату на журнал на 1-е півріччя 2017 року. А коли це зробите  Ви?

Нагадаю, що за часів СРСР  "Перець" виходив двічі на місяць накладом майже 3,3 млн. примірників. Журнал "Перець" був єдиним виданням в Україні, який приносив прибуток і був бездотаційним.

Вільно  оформити передплату  на часопис  у ті часи було занадто проблематично, існували ліміти на популярну друковану продукцію.  Спочатку треба було передплатити  на газету "Правда"  та будь яке республіканське компартійне видання ("Під прапором  комунізму","Радянська Україна"?, тощо...")і тільки після цього  особі дозволялося оформити передплату на  журнал "Перець". І це ще за умови,  якщо тобі пощастить  щось  отримати під час розподілу дефіцитних видань, зокрема: "Перець".
То ж, не зволікаймо!.  Усією громадою  посприяємо реанімуванню журналу.

     

Украинское медиа-пространство напоминает сейчас не очень готовый к употреблению шашлычок. Вроде и не постный, и по соли повар не дал маху … Чего же не хватает? «Перца»! И пусть в Украине царили тишина и благодать. Но нет! Донецк и Луганск в когтях двуглавого монстра, враг щелкает зубами под стенами Мариуполя, рвутся снаряды и фугасы по всей протяженности дырявого границы, стреляют пьяные Козицын по всему, что движется … И вот нашлись люди, которым отсутствие «Перца» в Украине в целом и на поле боя в частности показалась чем-то неестественным. Злым и неудачной шуткой, если хотите. Ожил бы Остап Вишня, написал бы что-то вроде «Зенитки» — и что? Острое — приперченный! — Слово, замешанное на избранном настроении, — оружие, не слабее «Бук» или «Град». И чем это слово доносить бойцов? Жестами, что ли? Известный писатель Сергей Коваль, художники «перчаны» Анатолий Василенко, Алексей Кохан и Владимир Солонько (карикатурист «Украины молодой». — Ред.) И другие начали с малого. Кто сказал, что боевой листок исчерпал себя как жанр? Понятно, что с раскидистыми памфлетами на странице формата А8 не разгонишься. А вот точная и остроумная карикатура, небольшое стихотворение, который берет за душу … Словом, родился «Перец на передовой». Первый, второй, третий, четвертый выпуски … И это именно боевой листок. Его авторы — литераторы и художники — отнюдь не чураются такого определения. Большинство напечатанного тиража, как горячие блины, попадает в руки украинских бойцов — тех, которые подстерегают в окопах под Мариуполем, отстаивают нашу землю в Дебальцево и Счастье. Возможно, это своеобразное издание хоть немного снимает напряжение в несокрушимых «киборгов» — мужественных украинских воинов, которые не пускают — и не пустят! — Бешеный врага в Донецкий аэропорт … Волонтеры, доставляющих «Перец на передовой» к воинам-читателей, и сами уже оценили качество «продукции». Трогательные детские рисунки, отмечают они, согревают участникам боевых действий душу, вселяют надежду, а «Перец …» усиливает желание освободить родной край от врага — напыщенного, безобразного и … смешного. В Сергея Коваля — автора самой идеи — а также тройке карикатуристов-корифеев присоединились другие «перчаны» — Сергей Федько, Валерий Чмырев, Сергей Рябоконь, Олег Смаль … «Нам стало известно, — сказал Алексей Кохан, — что художник из Кривого Рога Анатолий Гайно пошел добровольцем в зону АТО. Он уже вышел с нами на связь, отметив, чтобы мы ему не звонили, отзовется сам. Он сейчас под Мариуполем. Чувствуется: немного простуженый, шмыгает. Но настроение боевое. Ознакомился, говорит, с тремя выпусками «Перца на передовой». Понравилось. Я, в свою очередь, заверил собрата, боевой листок выходить и дальше, а если ему, талантливому художнику-карикатуристу, удастся в перерывах между боями и обстрелами воплотить на бумаге какую-такую тему, то зеленая улица его произведению обеспечена ». Итак, тем, кто уже успел похоронить «Перец» и «перчан», злорадствовать не стоит: не дождутся! Зато хочется верить, что из искры — боевого листка — в условиях суровых испытаний возродится пламя. В виде общенационального юмористически-сатирического журнала, без которого трудно представить украинский медиа-пространство, как трудно представить Киев без Подола, а Украина — без Одессы.

Источник: http://lpravda.com/bojcy-s-percem/ Львовская правда © http://lpravda.com/