хочу сюда!
 

Елена

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «поезія»

А життя назагал прекрасне

вірш Ганни Осадко

Образ твору …А життя назагал прекрасне…
Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки синюшні в мене,
тисне шию кашне зелене,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про Любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, нема! – відлітають…
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима…

(ілюстрація авторки)

Я вернувся!

Дякую пані NATALI_YA! Її останнє повідомлення нагадало цей вже не новий вірш, який дуже мені подобається, незважаючи на його декілька песимістичні нотки.

Я ВЕРНУВСЯ!

Чимало віскі-бренді я кірнув
В краю, де клаби, паби і таверни.
Читачу мій! До тебе я вернув,
Хоча мене уже від цього й верне…
Ось через це ночами я й не сплю,
У віршах прагну пристрасть передати.
Проте я ювілеїв не люблю,
Мене цікавлять напівкруглі дати:
П'ятнадцять літ, як скинули ярмо –
Пора б зробити висновки належні.
П’ятнадцять літ пустелею йдемо.
П'ятнадцять літ ми незалежні лежні.
Мінялись тричі в нас поводирі,
Мета ж лишалась – світла і туманна.
Хоч похмурніло небо на зорі,
І все дорожчала небесна манна.
Завжди знайдеться добрий чоловік,
Який зі святом щиро поздоровить,
Забувши, що він сам на новий рік
Для страху перекрив нам маннопровід.
Та віри дух у душах не заник
В ті ідеали вивірені, давні –
Хіба ж, скажіть, ми з вами не за них
Грязюку й сніг місили на Майдані?
Здавалося, ще місяць, два, ну п’ять –
І мрії наші у реальність втіляться:
Багаті бідних врешті захистять
А сильні зі слабкішими поділяться.
Аж тут пришла єднатися пора, –
(Чи брат зі сходу потрусив калиткою?) –
І синьо-білі береги Дніпра
Зшивати помаранчевою ниткою.
А ще біда нізвідки надійшла,
І скасували святкування буйні,
Бо то ж була спокуса чимала
Льодяників поїсти на трибуні.
Проте, за це журитися дарма –
Вони зійшлись в тіснім, приватнім крузі,
(В який нам з вами доступу нема) –
Нелюбі вороги і любі друзі.
З дерев їм не щебечуть солов’ї,
Лиш охоронці й камери слідкують.
Вони там всі знайомі, всі свої,
І добре знають, що вони святкують!
І зроблять все, щоб довго не померк
І не розтанув поміж хмар, вмираючи –
Святковий біло-синій феєрверк,
Лиш де-не-де іскринки помаранчеві.
Отак потрохи й сходить нанівець
Те, що пребути в вічності повинне.
Вже не один в лінгвістиці знавець
Річницю називає «роковини».

Олександр ІРВАНЕЦЬ

Тарасова ніч





На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]

СТИХ


"ПОЧЕМУ ПАРНЯМ ВСЁ МОЖНО...?"

Почему парням ВСЁ можно...?

Пить, курить и девушек менять?

Почему же нельзя в жизни

Девушке так же поступать?

Про неё говорят: "Вот шлюха!

Как не стыдно жить на свете ей?"

Но скажите: "Чем же парень лучше

Если ОН гуляет с НЕЙ?"


 

Стихотворение

Займёшся личной жизнью - появятся хвосты

Займёшся учёбой - появятся рога

Займёшся тем и другим - отбросишь копыта

А ведь ещё и работать надо...

Стихотворение


Как нелегко нам жить на белом свете,

Полоски есть и зебра ни при чём...

Нам жизнь дана! Цени её и помни,

Что все мечты сбываются... потом.

" ДА И НЕТ "

Короче слов, чем "ДА И НЕТ"

Не сыщешь - обойди весь Свет!

Но чтобы молвить "ДА"

Или отрезать "НЕТ"

Нам не хватает иногда

Всей ЖИЗНИ на ответ...

Гунс о зиме

ОднаждЫ в студеную зимнюю пору
Сплинтер из лесу вышел - был сильный мороз.
За сплинтером вышло два байкера мощных
кажется жопе сплинтерской досталось не очень!
Ебались всю ночь они и трошечки днем
Теперь вместо ануса просто дупло.
Там белки живут и зайцы ночуют
ХОЧЕШЬ ЛИ ТЫ СЕБЕ ПОПУ ТАКУЮ?
Вот мой совет, если скажешь ты НЕТ -
байкер опасный наглый подлец.
И если вдруг случилась фигня
Дай номер сплинтера - и вот все дела.
Сплинтерской жопе не привыкать,
А твое очко не должно пострадать.