хочу сюда!
 

Natalie

37 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 36-46 лет

Заметки с меткой «поезія»

Дмитро Дідківський - вірш СЕРЦЕ.

Сьогодні  листаючи свій старенький блокнотик натрапив на свої переклади та варіації своїх же віршів. Трішки замислившись вирішив їх всіх виложити для Вас. Читайте й не судіть строго.

Серце.

Серце в тебе,

Як троянди квіти.

Що кохання в світі є,

Йому не зрозуміти.

7 грудня 1997 рік.

P.S.  Російска версія цього вірша звучить так: http://blog.i.ua/user/730468/113482/

Щиро Ваш Дмитро Дідківський.

Як забути тебе, Україно - еклюзив від Лессі.

Як забути тебе, Україно, ти ж кохана моя Батьківщина?! Як забути дея народилась? Де живу і навчаюся я? Де росою світанків умилась? Де родилася ненька моя!!! Довго, довго ти страждала Незалежності чекала, гніт репресій ти терпіла, захищалась ти уміло! А тепер на радість нам і на злість всім ворогам, розрослася ти вербою, сонце світить над тобою..

Ліля (Лессі).

http://narod.i.ua/user/1096008/profile/

м. Рівне.

 

А. Драбрезір.ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ.Збірка Сонетів.(Вибране_1)

із Циклу "Розвінчана Цариця"

 

                        * I *

 

Я у небо злітав би, до Білого бога,

Усі статки віддам, що зберіг на порі.

Лиш скажіть мені люди, де є та дорога,

Що про неї курличуть тужні журавлі.

 

Я терпіння позичу на відкуп в Сварога,

Помолюсь, як годиться, Ранковій Зорі.

На далеких шляхах Судениці й тривога,

Мого віку земного сумні вістярі.

 

У людського єства тільки сльози богів,

Лише їм та їх дітям дозволено плакать.

Я крилом Вирій-раю торкнусь берегів.

 

І чекатиму вічно, мов віщого знака,-

Ту сльозу, що прилине з далеких світів

І породить поезії знак зодіака!

 

        

                           * II *

 

Зітхає вечір. Доля на осонні,

Пригрілася і лащиться, мов кіт.

Куняють дні… від порожнечі повні,

І місяць шаблею в півнеба ліг.

 

П’янка нудьга тримає у полоні,

Сю душу зранену десяток літ.

Знедолене кохання у безодні,

Знадієне, що не побачить світ.

 

Та б’ю шляхи упевнено ногами,-

Самотність – воля, а кохання – гніт.

Ба! Пекло ніжності завжди під нами.

 

Царицю вимріяв – шукав роками!

Не в кабаках! Мандруючи степами,-

Та от душа вологіша чобіт.

 

                         * III *

 

Сонети падали, мов зорі,

В сухі санжарські полини,

Де ранки морозно-прозорі,

За крок до стиглої зими.

 

Дерева й люди дивно хорі,-

Весь світ у золоті тюрми.

Невизначеність у просторі,

Блука стежками сатани.

 

Лиш ти і я – дві туги світу,

Маскуєм радість у журбу,

Частіш пісні співаєм літу,

Зимі нав’язуєм тяжбу…

Осінню павутину гніту,

У клапті рвем, немов табу.

 

 

                * IV *

 

Брехня і сльози крізь п’янку печаль,-

Дарунок твій між митями кохання.

Крихтина правди одягла вуаль,

І тужить Всесвіт від хосен-мовчання.

 

В обіймах у пітьми застигла даль,

Парує світ облудою-клечанням.

І необачних слів вульгарна сталь,

Мов печеніг, ятрує душу у підрання.

 

О, де зоря? В обіймах у красунь!

Позір, старий дідок, снує, мов лунь,

Збира за мито срібло уночі…

 

Цариці від душі віддав ключі!

У серці біль – щасливих днів відлунь,

І доля спить в руках Богинь-чаклунь!

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "Вінок Розвінчаних Цариць", яка побачила світ у 2008 році

(с). Всі права застережені.

А. Драбрезір. ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ. Збірка Сонетів.(Вибране)

 

                С О Н Е Т И

 

Любити треба світ, щоб мислити натхненно!

                                  Emil Verharen.

                             

                           ***

Не відбирай, кохана, в мене цих степів,

Садків в смарагдово-черленім листі,

Старих, скрипучих, сивочолих яворів,-

І соловя у росянім намисті.

 

Біленьку хату, де разки найперших слів,

Зібрав докупи, кришталево чисті.

Гаптованої в сині Ворскли. Берегів,-

Де верби і тополі урочисті.

 

Тут рідний край, тут батьківська земля,

Крилом лелека небо виміря,

В Гармонії карбує ранок чисті грані,

 

Біля кургану – день міняє світло й тінь,

Весь світ принишк, затих, завмер в чеканні

І рішень, і шукань, і воскресінь!

 

                Бажання.

 

Ворожила мені циганка,

Ворожила так – не за гроші;

Чи загоїться в серці ранка,

Чи шляхи мої будуть гожі.

 

І тріпоче серце, мов бранка:

« - Замели дороги пороші,

Полонить – зрадлива коханка,

Тут – діла твої нехороші!»

 

Вивчала руку стривожено,

Ліній долі меріжка густа:

« - Вірних друзів стократ помножено,»-

Шепотіли зів’ялі уста!

 

Не віщуй вже, годі, доволі,

Не бажаю кращої долі!

 

                    ***

Я в осені гостюю залюбки,

Давно знайомі акварелі втоми.

У вирій крила чистять ластівки,

І літа вже порушені кордони.

 

В холоднім цвіті айстрів пелюстки,

Заклякли соком виноградні грони.

А туга помережила шибки,

Зими близької серце рвуть судоми.

 

Уста пошерхлі вип’ють до останку,

Тепло ночей і дивограні ранку.

Та час шаленить, не впинити днину

І крилять зорі прагнення душі,

Молю, благаю, пісню журавлину,

Бодай на відкуп ви мені лишіть!

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "Вінок Розвінчаних Цариць", яка побачила світ у 2008 році

(с). Всі права застережені.

Анатолій Драбрезір. ВІНОК РОЗВІНЧАНИХ ЦАРИЦЬ. Збірка сонетів.

                                                        В і д   а в т о р а.

 Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні.

Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі оновитися, як ще один шанс зробити цей світ, в якому я живу, кращим, добрішим, ще більше наповнити його любов’ю, спраглістю до життя…

Певно, одному творцю відомо, що робиться зі мною і чому я переживаю ту чи іншу скруту, чи прекрасні, щасливі миті, але ж …. в дарунок я маю натхнення, коли із під пера виходять, дійсно, пережиті почуття, відчуття, що ти живеш не дарма і маєш, що сказати людям!

Та все ж я впевнений, - життя моє після смерті!

А на разі – на разі час сонетам, самій витончено-строгій, чарівно-прекрасній формі поетики в моєму доробку.

                                          Ваш Драбрезір!

P.S. Нехай бог береже всіх “Цариць» і «Богинь», що принесли в моє життя, як прикрощі так і радощі. В моєму серці і пам’яті вони завжди присутні, як невід’ємна частина мене самого, хоч і розвінчані з п’ядестала Голгофи мого буття…

Та без них, певно, не існував би і я!

________________________________________________________________________________

Анатолiй Драбрезiр – представляє шосту збірку поезій «Вінок розвінчаних цариць».

На разі це сонети. В даній збірці представлені ранні твори, а також вірші, так би мовити, вихвачені «з під пера».

Перші сонети (Наталі, Літній триптих, Не відбирай кохана, в мене цих степів…, Коржі та інші), після творчої кризи, відстанню в десять років, відтворили спраглість поета до життя. Життя творчого, небуденного, повного горіння, кохання, присяженості до рідного краю.

Майстерність автора беззаперечна, про, що свідчить Вінок Сонетів, сама по собі складна форма поетичної архітектури. Образи, метафори, алегорії, як завжди, насичені, яскраві та свіжі.

                                             Юлія Єжела,

__________________________________________________________________________________

Дайте отпусг :)

Хочу в лес, хочу в горы,  Хочу в реку или в море, Хочу секса я на пляже, Пусть никто мне не откажет! Хочу пива дорогого, Хочу солнца мне родного! Даже пепси буду пить,  Дайте отпуск мне, етить... Повалятся на песочке,  Загореть хочу и точка! Покупаться, обожратся,  До упада оторваться! Дайте отпуск мне, етить Я вас всех буду любить!

Навіщо люди засновують канали фото?

Ведь, если звезды зажигают --
значит -- это кому-нибудь нужно?
© В.В. Маяковский

Так для чого люди засновують канали? На прикладі каналу "Фото+Поезії"

21%, 4 голоса

32%, 6 голосов

47%, 9 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Одного разу я тебе побачив

Одного разу я тебе побачив:
Така нова і зовсім невідома.
Тоді той випадок ніщо не значив,
Тоді чому я плакав вдома?

І сон мене покинув назавжди
Вночі була одна картина:
Кричав тобі:»Не йди, зажди!»
Я розгубився мов дитина.

Я втратив часу відчуття
І починав в душі вмирати.
Мене вбивали почуття,
Яких не міг я описати…

Тоді чому я сам не зміг
Знайти тебе й тобі сказати,
Надвечір стати в твій поріг
І довго й сильно обіймати

Тебе як ту одну єдину,
З якою буду до кінця.
Бо ти знайшла в мені людину,
А не живого, як я був, мерця.

Проте нема тебе і я один
Життя своє марную знову.
Ніхто не скаже тих причин
Ніхто не стрибне у розмову

Із тим, хто скоро відлетить
Туди, де спокій вічний буде,
І лиш вона йому то не простить,
Що жить вона без нього буде…

83%, 10 голосов

0%, 0 голосов

17%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Омана

Вона мені сказала так

І цим у раз моє життя змінила.

У це повірити не міг ніяк,

Бо давню мрію цим вона здійснила.

Без неї темнота в душі моїй

Свої тенета розпустила.

І тільки пристрасть, що у ній

Добро в мені ледь відновила.

Я знов щасливий як колись

Часи були ті добрі і веселі,

Хоч всі бажання не збулись

Я вже не сам серед пустелі.

 


100%, 7 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вирішальний бій

Я помер. І народився знову.
Смерть дала мені нове життя
Я з вічністю завів розмову
Про що не розумів і про буття.

Я маю шанс. Та чи це добре?
Бо я не той, що був, я не людина
Хоч серце моє ще хоробре,
Це не вагома є причина,

Чи зможу ще раз його вбити.
А може дам йому перемогти
Не зможу знову я любити
Не зможу знову полягти.

А це один єдиний спосіб
Убити зло, що у мені
Кінець всьому уже на носі
Якщо це все не уві сні…


71%, 5 голосов

14%, 1 голос

14%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.