Владей собой среди толпы смятенной, Тебя клянущей за смятенье всех. Верь сам в себя наперекор вселенной, И маловерным отпусти их грех. Пусть час не пробил, жди, не уставая, Пусть лгут лжецы, не снисходи до них. Умей прощать и не кажись, прощая, Великодушней и мудрей других. Умей мечтать, не став рабом мечтанья, И мыслить, мысли не обожествив. Равно встречай успех и поруганье, He забывая, что их голос лжив. Останься тих, когда твое же слово Калечит плут,...

Читати далі...

Мы совпали с тобой, совпали в день, запомнившийся навсегда. Как слова совпадают с губами. С пересохшим горлом — вода. Мы совпали, как птицы с небом. Как земля с долгожданным снегом совпадает в начале зимы, так с тобою совпали мы. Мы совпали, еще не зная ничего о зле и добре. И навечно совпало с нами это время в календаре. Рождественский Роберт

Схаменутися! І піти - Лиш туди, де тебе не буде. Де не будеш ятрити ти Моє серце в роздертих грудях. Буде - світ навколо - і люди... Буде - сонце! І сміх - Удосталь... Буде чуйність, і чулість, й хто зна - Може, буде - Лиш тінь самоти. Ну, а ти - А ти... відійди! Відмежуйся від мене мовчанням, Щезни вмить З тим забутим коханням, Із життя мого геть піди... Сталось те, чого не чекала... Я свій біль у слова увібрала - І роздерла його на шматки! Я себе - сама! -...

Читати далі...

Тебе люблю... До стогону, До схлипу, До спалаху надії У очах. Аж до судоми З ароматом липи, Аж до безмежжя У прогірклих снах. І до крайнеба, І до третіх півнів, До цокотіння Золотих підків... До стужі півночі, До спеки півдня, Аби лиш... ти Любові захотів.

Прасонце примружилось хитро у хмарах, Прадавню мелодію вітер виводить, І в небі птахи свій танок хороводять... І знаю, що ми вже з тобою - не пара. Й дощем праосіннім сльоза потече, Й відлунням прокотиться шурхіт дороги. Й рука у прощанні, і кроки з порогу, І слово, не сказане нами іще...

І.Р. Добирати слова, котрі вітер все рівно розвіє, Обривати з дерев перламутрові бризки дощу, І сміятися, так, без причини, але до плачу, Щоб по новому чорною тушшю забарвити вії, І босоніж по місту гуляти дощем досхочу. Потім жити крізь жовтень: до тебе, тобою, по тобі. Поминальна веселка в мереживі жовтих беріз. Порожнеча. Недопалок. Осінь. Андріїв узвіз. Волоцюга у вицвілій і пошматованій робі Підбирає слова, що бруківкою котяться вниз…

Перегорить, переросте, перебунтує - І перейде у стан новий зболіло... Перепочине хвилю грішне тіло - І знов прокинеться, почує Зітхання поряд і тривогу, Відкине снів пересторогу, Зірветься, займеться у зоряниці - Й зійде любов у приспані зіниці...

Василь Симоненко Скільки б не судилося страждати, Все одно, благословлю завжди День коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди. День, коли мої маленькі губи Вперше груди мамині знайшли, День, що мене вперше приголубив Ласкою проміння із імли. Як мені даровано багато, Скільки в мене щастя, чорт візьми! – На землі сміятись і страждати Жити і любить поміж людьми!&nbsp...

Читати далі...

Це оповідання я вже публікував тут, у блогах. Та через обставини, що від мене не залежали, довелося видалити більшу частину блогу. Під видалення потрапило і це оповідання. Зараз маю змогу відновити видалену частину блога. Тому ті, хто вже читав це оповідання, нехай пробачать мене за його повторну появу у стрічці друзів і, спокійнісінько, закриють, не читаючи. &nbsp...

Читати далі...

Несамовито Хочу влити В твоє мовчання Я свій крик. Скажений цей, Безглуздий рік - Мого приниження І болю - Тобі віддати! Візьми з собою Усі мої пекучі дні. Мені залиш на дні Лиш осад. Лише спогад, Про дні, Що серце зводять До вищої розплати. Про миті, У яких Хотілося вмирати. Залиш мені Мою свободу, Мою - невизначену - вроду, І горду Мою самотність, Що дні подальші Зводить В одне бажання - Спокою. І тиші... Залиш мені... Залиш мене! Залиш лиш.