хочу сюда!
 

Лили

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «поезія»

Дайте отпусг :)

Хочу в лес, хочу в горы,  Хочу в реку или в море, Хочу секса я на пляже, Пусть никто мне не откажет! Хочу пива дорогого, Хочу солнца мне родного! Даже пепси буду пить,  Дайте отпуск мне, етить... Повалятся на песочке,  Загореть хочу и точка! Покупаться, обожратся,  До упада оторваться! Дайте отпуск мне, етить Я вас всех буду любить!

Навіщо люди засновують канали фото?

Ведь, если звезды зажигают --
значит -- это кому-нибудь нужно?
© В.В. Маяковский

Так для чого люди засновують канали? На прикладі каналу "Фото+Поезії"

21%, 4 голоса

32%, 6 голосов

47%, 9 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Одного разу я тебе побачив

Одного разу я тебе побачив:
Така нова і зовсім невідома.
Тоді той випадок ніщо не значив,
Тоді чому я плакав вдома?

І сон мене покинув назавжди
Вночі була одна картина:
Кричав тобі:»Не йди, зажди!»
Я розгубився мов дитина.

Я втратив часу відчуття
І починав в душі вмирати.
Мене вбивали почуття,
Яких не міг я описати…

Тоді чому я сам не зміг
Знайти тебе й тобі сказати,
Надвечір стати в твій поріг
І довго й сильно обіймати

Тебе як ту одну єдину,
З якою буду до кінця.
Бо ти знайшла в мені людину,
А не живого, як я був, мерця.

Проте нема тебе і я один
Життя своє марную знову.
Ніхто не скаже тих причин
Ніхто не стрибне у розмову

Із тим, хто скоро відлетить
Туди, де спокій вічний буде,
І лиш вона йому то не простить,
Що жить вона без нього буде…

83%, 10 голосов

0%, 0 голосов

17%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Омана

Вона мені сказала так

І цим у раз моє життя змінила.

У це повірити не міг ніяк,

Бо давню мрію цим вона здійснила.

Без неї темнота в душі моїй

Свої тенета розпустила.

І тільки пристрасть, що у ній

Добро в мені ледь відновила.

Я знов щасливий як колись

Часи були ті добрі і веселі,

Хоч всі бажання не збулись

Я вже не сам серед пустелі.

 


100%, 7 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вирішальний бій

Я помер. І народився знову.
Смерть дала мені нове життя
Я з вічністю завів розмову
Про що не розумів і про буття.

Я маю шанс. Та чи це добре?
Бо я не той, що був, я не людина
Хоч серце моє ще хоробре,
Це не вагома є причина,

Чи зможу ще раз його вбити.
А може дам йому перемогти
Не зможу знову я любити
Не зможу знову полягти.

А це один єдиний спосіб
Убити зло, що у мені
Кінець всьому уже на носі
Якщо це все не уві сні…


71%, 5 голосов

14%, 1 голос

14%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Чому саме так

Сьогодні зло в собі відчув

І дав йому перемагати.

Чи може все життя лихим я був

Чекав лиш часу, щоб почати.

Якщо почну, вже не зупинюсь,

Та як знайти свій шлях в житті!

Добро в мені мабуть скінчилось

В глухому опинився я куті

Стається те, чого найбільше

Я не хотів, щоб так було

Потрібно змін в мені скоріше,

Яскраве світло, щоб мене вело.

Немає світла, кругом лиш темнота

До неї я вже сильно звик

Лиш ненависть і сила темна та

Душі моєї вчули крик.

Якщо знайшли вони мене,

Значить так мало бути зразу.

Людину доля не мине

Й за це не маю я образи

100%, 6 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Шлях воїна

Вбити свого ворога – твоє призначення

Ніщо в житті не має більше значення.

Жорстокий кодекс воїна – живим лишитись,

Ніколи не здаватись, до смерті завжди битись.

 

А спокій буде в іншому житті

Коли останешся один, на самоті.

І вступиш у останній вирішальний бій

З своєю совістю і злом, тим що у ній.

Програєш ти, чи може переможеш

Нема різниці. Важливо лиш чи зможеш

Прийняти те, на що ти заслужив,

Відповісти за все, що ти зробив.

Ти нездоланним маєш бути

Та крик про допомогу чути,

Від тих у кого мало сили

Убити всіх, хто їх заполонили.

Тоді ти відійдеш із світу цього

І не побачиш більше неба злого,

З якого кара опускалась і карала

Та твою душу в пекло не пускала.

В раю немає місця для таких як ти,

Які боротись хочуть і перемогти.

На небі спокій – ти цього не хочеш

І як би сам ти намагався – не наврочиш,

Потрапити у місце своїх мрій,

Бо справжній воїн завжди лине в бій.

Тож свою сутність маєш ти прийняти

 Та сили зла в наш світ спиняти…


88%, 7 голосов

0%, 0 голосов

13%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

А життя назагал прекрасне

вірш Ганни Осадко

Образ твору …А життя назагал прекрасне…
Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки синюшні в мене,
тисне шию кашне зелене,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про Любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, нема! – відлітають…
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима…

(ілюстрація авторки)

Я вернувся!

Дякую пані NATALI_YA! Її останнє повідомлення нагадало цей вже не новий вірш, який дуже мені подобається, незважаючи на його декілька песимістичні нотки.

Я ВЕРНУВСЯ!

Чимало віскі-бренді я кірнув
В краю, де клаби, паби і таверни.
Читачу мій! До тебе я вернув,
Хоча мене уже від цього й верне…
Ось через це ночами я й не сплю,
У віршах прагну пристрасть передати.
Проте я ювілеїв не люблю,
Мене цікавлять напівкруглі дати:
П'ятнадцять літ, як скинули ярмо –
Пора б зробити висновки належні.
П’ятнадцять літ пустелею йдемо.
П'ятнадцять літ ми незалежні лежні.
Мінялись тричі в нас поводирі,
Мета ж лишалась – світла і туманна.
Хоч похмурніло небо на зорі,
І все дорожчала небесна манна.
Завжди знайдеться добрий чоловік,
Який зі святом щиро поздоровить,
Забувши, що він сам на новий рік
Для страху перекрив нам маннопровід.
Та віри дух у душах не заник
В ті ідеали вивірені, давні –
Хіба ж, скажіть, ми з вами не за них
Грязюку й сніг місили на Майдані?
Здавалося, ще місяць, два, ну п’ять –
І мрії наші у реальність втіляться:
Багаті бідних врешті захистять
А сильні зі слабкішими поділяться.
Аж тут пришла єднатися пора, –
(Чи брат зі сходу потрусив калиткою?) –
І синьо-білі береги Дніпра
Зшивати помаранчевою ниткою.
А ще біда нізвідки надійшла,
І скасували святкування буйні,
Бо то ж була спокуса чимала
Льодяників поїсти на трибуні.
Проте, за це журитися дарма –
Вони зійшлись в тіснім, приватнім крузі,
(В який нам з вами доступу нема) –
Нелюбі вороги і любі друзі.
З дерев їм не щебечуть солов’ї,
Лиш охоронці й камери слідкують.
Вони там всі знайомі, всі свої,
І добре знають, що вони святкують!
І зроблять все, щоб довго не померк
І не розтанув поміж хмар, вмираючи –
Святковий біло-синій феєрверк,
Лиш де-не-де іскринки помаранчеві.
Отак потрохи й сходить нанівець
Те, що пребути в вічності повинне.
Вже не один в лінгвістиці знавець
Річницю називає «роковини».

Олександр ІРВАНЕЦЬ