Теленькає годинник-розбишака...
Залізу у прадавню дивну шафу -
Дістану прадідів важкі скарби.
Там - гомін велелюдної юрби,
Там - плин спокійний чарівної річки,
Там - круків перекрак і дзвін синички...
Усі віки, усі роки і дні
У мить одну промчали у мені.
Чого не знаю - те умить згадаю -
Весь біль, всю радість степового краю...

Запечатано словом,
Затавровано білим листом,
Все, що жило в мені,
І усе, що раділо.
Я іще не готова
Стати темним вікном,
І забутим вінком,
Залягли десь на дні -
Неминуче й невміло.
Не готова до зради,
І не вмію поради
Своїх вчинків і слів
Вичеканювать дзвінко.
Лиш - зостануся радо
Схлипом зимнього саду,
Смутком темних кутків,
Сном самотньої жінки.
Зойком тихим і болем,
І засніженим полем,
Чистим ранком морозним
І бокалом порожнім...

                                                                                                                      

Слів на описи не трачу, словом не передаси

Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.

Завжди ніжністю й любов’ю поливайте, люди, їх.

                                         (ВасильСимоненко)

                                                     

-Бачиш, який! Він з'їдає моторошну темряву і зігріває твоє слабке тіло.
 Він дивиться тобі в очі, а ти з насолоджуєшся його танцем і  тобі ніколи
не набридне це. Вгамувати голод він тобі теж допоможе.....
Їх було двоє - дорослий і дитина. Сиділи біля багаття, споглядаючи
примхливі рухи золотавих, помаранчових та червоних полум'яних язиків та
їли печену картоплю.
Дорослий стиха, неквапно розповідав малому про небо і зорі, про землю і людей...
І про Вогонь.
-Не забувай лише його підгодовувати. Без поживи вогонь вмирає,- дорослий підклав хмизу,
і полум'я затанцювало жвавіше, радісно потріскуючи і підкидаючи маленькі лелітки вгору.
- Але не давай Вогню забагато їжі, не дозволяй шаленіти. Ні, він не злий! В ньому
з'являється стільки енергії, що він бажає охопити всіх своєю вогняною любов'ю,
навіть не розуміючи, що спопеляє вщент. Отака сила Вогню.......
...Проминули роки. Дитина виросла. Тепер це був молодий і дужий юнак.
Він сидів біля багаття і насолоджувався відпочинком."Він гарний, Вогонь!..
піти назбирати хмизу... не зараз... ще трішки відпочину. Я так втомився!.."- думки ліниво
ворушилися, а Вогонь наспівував, танцював, пестив тіло теплими хвилями..
...Юнак прокинувся в суцільній темряві і відчув холод. Він залишився один. Вогонь згас...

29.04.2009
©Степанська Марина (SMG)

Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

 

Ріспект автору

     

Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Я вранці голос горлиці люблю...                       (Л.Костенко)

  

Сьогодні відзначається 200-ліття з дня народження Миколи Гоголя. Вся країна (Полтавщина - зокрема) відзначає ювілей різними заходами, Президен поїхав в турне по Гогольським місцям, блогери друкують замітки з його біографією та життєвим шляхом. По ТВ напевно покажуть фільм з цієї нагоди...

Але, продивившись деякі ресурси, звернула увагу на неодзначне ставлення блогерів та активних в інтернеті осіб до постаті письменника.

Одні називають його зрадником, бо писав твори російською. Інші обурюються помпезністю заходів з нагоди ювілею. Ще одні навпаки - пишаються Гоголем як яскравим представником народу України.

Я особисто вважаю Гоголя визначною і неординарною особистістю, яка своєю творчістю внесла великий вклад в популяризацію всього Українського в світі. Так, він писав не чисто українською мовою, але в той час як такої літературної української мови взагалі не було. Першооснователем у цій справі вважається Котляревський, який першим написав твір (і то - не літературною мовою, а розмовної) українською мовою ("Енеїда"), за ним йшов Тарас Шевченко зі своїми поезіями і прозою.

Але усі вони писали про одне - про світ української людини. І талановито писали. На наш час це вже стало класикою і жодними домислами звідти їх не викреслиш.

Для Вас Гоголь - це... (аргументуйте, будь ласка, свій вибір!)

Героїня оповідання Михайла Коцюбинського.
Так звучить правильна відповідь на питання в заголовку до цього запису.
Але прочитавши мій новий вірш, ви, можливо, засумніваєтеся в конячій невинності.
Вйо!

КОБИЛА ВИННА
Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного $еруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати, або канати (жарг.) - іти.

Ось, написав цими днями новий вірш російською.
(Буває...)

Стишочек о презике

Аленка, зря пшикаешь спреевым дезиком -
Скорее купи "шаровую" Рексону.
Некрот, зря используешь Музу ты с презиком -
Бесить больно умных немного резону.

Нужон геморрой от рифмощного бремени?
Приятно, когда возмущение гложет?
На презика жалко усилий и времени,
А людям стихальня твоя не поможет.

Ты Божие чадо, душа христианская;
Блаженством великим является кротость...
Прошла пятый год как афера майданская -
Не трать, кумэ, силы, лети-ка ты в пропасть.

А может, не всё еще даже потеряно,
Беспочвенны муки - душевные рези...
Стишочку сему больше строк не отмерено -
Забудьте же думать, какой такой "презик".