хочу сюди!
 

Ксюша

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «ветерани»

Ветерани війнм у 1 230 778 осіб в Україні звідки?!

Скільки в Україні лишається ветеранів
 ІІ Світової війни.

ОФІЦІЙНА СТАТИСТИКА-2017

Вшанування ветеранів війни - залізничників у Києві 5 травня 2017. Фото: Укрзалізниця

 Рік у рік, напередодні дати капітуляції Німеччини в ІІ Світовій війні, українські ЗМІ й користувачі соцмереж відзначають, що реальних ветеранів тієї війни стає дедалі менше. Мовляв, ось-ось уже не залишиться нікого, лише самозванці з фейковими орденами. Однак конкретна кількість учасників WW2 в Україні при цьому залишається невідомою для широкого загалу.

Новинарня” спробувала заповнити цей пробіл, звернувшись із запитами до Міністерства соціальної політики та Пенсійного фонду України. І офіційні дані нам надали: “старих” ветеранів по всій Україні – понад 811 тисяч осіб. Із них фронтовиків – трохи більше 128 тисяч.

При цьому статистичні дані щодо ветеранів Другої світової війни обраховуються одразу кількома категоріями, серед яких – власне ветерани, учасники бойових дій, інваліди війни, “інші особи” з ветеранськими пільгами пенсійного віку тощо.

Розділити радянських учасників війни 1941-1945 років і пенсіонерів – учасників інших бойових дій фактично неможливо.

Статистика Мінсоцполітики і Пенсійного фонду не є ідентичною, бо не всі військові ветерани – пенсіонери, і навпаки.

У листі з Мінсоцполітики зазначено: “Станом на 01 квітня 2017 року чисельність ветеранів війни становить 1 230 778 осіб, а жертв нацистських переслідувань – 2 381 особа”.

Водночас у Міністерстві підкреслюють, що в їхній статистиці неможливо відділити із загальної кількості ветеранів війни власне ветеранів Другої світової.

“Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, документом, що підтверджує статус ветеранів війни, є посвідчення, на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Вищевказаним Положенням не передбачено проставляння відмітки у посвідченні ветерана війни про пункт статті Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за яким їм встановлено відповідний статус, що не дає можливості виокремити із загальної кількості ветеранів війни, зокрема ветеранів Другої світової війни”, – ідеться у відповіді Мінсоцполітики.

Більш точними, але не вичерпними, є дані щодо кількості ветеранів Другої світової війни від Пенсійного фонду України.

За даними ПФУ, ветеранами війни, які отримують пенсії, станом на початок року були майже 812 тисяч осіб, із них лише кожний сьомий – учасник бойових дій.

У листі з ПФУ сказано: “Інформація щодо чисельності пенсіонерів в розрізі законів, за якими призначено пенсії, та середніх розмірів призначених місячних пенсій формується за даними річної форми державного статистичного спостереження «Звіт про чисельність пенсіонерів і суми призначених місячних пенсій» щорічно до 10 квітня року, наступного за звітними.

За даними вищезазначеної форми, станом на 01.01.2017 на обліку в органах Пенсійного фонду України перебувало 811 826 пенсіонерів, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з них:
– інваліди війни та особи, прирівняні до інвалідів війни, – 117 897 осіб;
– учасників бойових дій та особи, прирівняні до учасників бойових дій,— 128 421 особи;
– особи які мають особливі заслуги перед Батьківщиною – 28 осіб;
– інші особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім ветеранів війни) – 196 141 осіб.

За даними ПФУ з відкритих джерел, у 2010 році налічувалося 2,084 млн. “старих” ветеранів, у 2013 році – 1,483 млн.

Таким чином, за сім років число ветеранів-пенсіонерів скоротилося майже на 1,2 мільйона осіб.

Для порівняння

З початку АТО статус учасника бойових дій отримали майже 199,5 тисячі військовослужбовців Збройних сил України.
Про це 28 квітня повідомив на брифінгу речник Міноборони Максим Праута.

Відповідно, за логікою, загальна кількість ветеранів війни, про яку говорить Мінсоцполітики – 1,230 млн. – це:

  • 811 тис. “старих” ветеранів, серед яких можуть бути не лише ветерани 2СВ, а також пенсіонери – учасники інших бойових дій;
  • 200 тис. власників статусу УБД зі Збройних сил 2014-2017 років;
  • ветерани-УБД з Нацгвардії, МВС, СБУ, прикордонники, ДСНС тощо;
  • “афганці”, ветерани інших воєн.

Новинарня” також запитувала, яка кількість ветеранів залишається на окупованій територій Криму та в непідконтрольних районах Донецької і Луганської областей. Але Мінсоцполітики і Пенсійний фонд не мають таких даних.

“Оскільки органи державної влади, в тому числі органи Пенсійного фонду України, не здійснюють своєї діяльності на окупованій території Автономної Республіки Криму та м. Севастополя, в окремих районах Луганської та Донецької областей, які непідконтрольні українській владі, запитувана вами інформація відсутня”, – йдеться в листі з ПФУ.

День Победы не праздновали первые 20 лет.

219bf61b673d4b8e6fde99f631354236_500x317

День Победы не праздновали первые 20 лет из страха перед реальными ветеранами, которые не считали этот день праздником.

Вы никогда не задумывались, почему советский агитпром 20 лет не праздновал победу над Третьим Рейхом?  9 мая 1946 первая годовщина победы. Парад, ордена, барабаны, воздушные шарики -- НОЛЬ! 1950 год – пятилетие победы -- НОЛЬ! 1955 – 10 лет ВЕЛИКОЙ ПОБЕДЫ -- НОЛЬ! В стране ежегодно с помпой отмечается великая октябрьская революция, годовщина Ленина, 1 мая, Новый год.  Но 9 мая рабы культурно работают на победу коммунизма, на заводах, в колхозах. Нет никаких медалей и почетных знаков в честь годовщины победы, нет никаких объединений и движений фронтовиков. Напротив, генералитет сразу после 1945 года трясут арестами и проверками. Это понятно, ибо основатель репрессивного НКВД сохранился. Ну а агитпром винтик системы. 1960 год. – НОЛЬ! Празднование начинается только в 1965 и фронтовиков-победителей начинают подавать как беспомощных пенсионеров, которым надо “помогать” и уважать. ПОЧЕМУ?

“День Победы” в СССР не праздновали 20 лет из-за страха советской власти перед реальными ветеранами, которые пережили кошмар войны. В 1965 баланс ветеранских сил, настоящих фронтовиков, пропахших порохом, значительно уменьшился, а карательных подразделений, увеличился.  “Девятомай” начали осторожно использовать в целях пропаганды коммуно-фашизма, а далее уже подконтрольный властям “девятомай” превратился просто в помпезные пьяные оргии победобесия (с фронтовыми "100 грамм") для самоутверждения потомков советских фашистов – чинуш НКВД, КПСС и комсомола. Фронтовики использовались как живые музейные экспонаты, пропагандистами как совка, так и постсовка.

А народу врали, что мол первые двадцать лет празднований не было потому, что надо было работать и поднимать страну из руин.  Так это чистая ахинея. Ведь 23 февраля, 7 ноября, 1 мая и другие праздники, СССР праздновал даже во время войны.
Ответ прост -- большевицкого победного захвата в Европе не произошло, как планировалось ВКП (б), Адольф Гитлер их ловко опередил, напав первым и разбив планы Сталина.

Главная причина сдерживания празднования была та, что после войны были мужчины -- реальные ветераны, фронтовые волки, которые "хлебнули" все “прелести” войны и бездарного руководства. Они прошли через огонь, и их дух сломить было уже не так просто, партноменклатуру фронтовики презирали. Им было в 45-м лет 30-40, и больше. Если им напомнить про праздник связанный с войной, в которой погибли миллионы – тебя могли реально убить. Среди этих людей были контуженные, покалеченные и хорошо помнили "заботу Отца всех народов" Сталина и партии о них, как на линии “Вотан”, на форсировании Днепра (где потонуло около трехсот тысяч, в основном украинских новобранцев, с кирпичом вместо оружия), помнили Ржев и Волхов и многое другое. Так вот, как раз, через 20 лет, ряды этих самых ветеранов с ранениями и подорванным здоровьем уже значительно поредели, а остались интенданты, тыловые крысы НКВД-МГБ и особисты СМЕРШа вместе с свежеиспеченными 18-летними зеленоротыми ребятами, что попробовали войну только в конце в 1944 и 1945 годах. Вот тогда и было принято решение праздновать 9 мая.


Нагорода "Перемога над нацизмом"

Порошенко затвердив нагороду з маками і натяком на прапор ОУН.

Президент Петро Порошенко затвердив ювілейну медаль "70 років Перемоги над нацизмом", стрічка до якої містить чорні і червоні смуги.

Відповідний указ оприлюднений на сайті Президента.

Медаль будуть вручати учасникам бойових дій та інвалідам війни, які брали участь у бойових діях, обороні, партизанському, підпільному русі проти нацистської Німеччини та її союзників у роки Другої світової війни, а також в'язням концентраційних таборів.

Медаль повинна виготовлятися із сплавів міді з гальванічним покриттям золотом.

Фото: president.gov.ua

На лицьовому боці ювілейної медалі в лівій частині вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України), нижче у два рядки написи чорним кольором «1945», «2015» та стилізоване зображення лаврової гілки по колу, які накладені на схематичне зображення згортки; праворуч - зображення монумента-скульптури «Батьківщина-мати» в Києві. У нижній частині - накладена на зображення червоних маків планка з гаслами «Пам'ятаємо», «Перемагаємо», розташованими у два ряди. На зворотному боці ювілейної медалі у центрі - напис «70 років Перемоги над нацизмом» у п'ять рядків в обрамленні стилізованого лаврового вінка Нарбута.

Стрічка до ювілейної медалі повинна бути шовкова муарова з повздовжніми смужками: синьої, жовтої, синьої (по 1,5 мм кожна); темно-золотий (8 мм); чорної та червоної (по 1,5 мм кожна); сіркою (8 мм); синьої, жовтої, синьої (1,5 мм).

Нагадаємо, червоно-чорний прапор був символом Організації українських націоналістів.

http://lb.ua/news/2015/04/30/303553_veterani_poluchat_medali.html

Коментар Богдана Гордасевича: Інтернет-видання "Лівий берег" ніколи інтелектом не зловживало, як і цього разу переплутали ОУН з УПА, а взагалі червоно-чорний прапор є вдалим варіантом бойового прапора для ЗСУ.

Весна. життя. перемога.

Переможці іноді заслуговують на перемогу. Це закінчення усім відомого висловлювання про те, що історію пишуть переможці, в якій місця переможеним нема.

Випадкова зустріч з переможцями у другій світовій війні, ветеранами Великої Вітчизняної війни, коротенька розмова з ними не похитнула моїх переконань в тому, що ці переможці заслуговують на Перемогу. Свято Великої Перемоги не матиме „терміну придатності” навіть після того, як  віддадуть останні почесті останньому ветерану.

 Свято відзначатимуть, поки іще житимуть внуки учасників ВВВ, котрим їх діди розповідали про свою юність, обпалену війною. Ота війна смертоносним вихором пройшлася по кожній українській родині і не обійшла жодної хати...

Мій дядько Магера Михайло Дмитрович, батьків старший брат, згорів у танку на Курській дузі. З осколками в ногах і під серцем повернувся з війни мій дід Дмитро. Моя баба Катерина, мамина мама, надірвалася на польових роботах в колгоспі після звільнення Вінниччини від окупантів. Весною 1944 р. потрібно було засіяти поля, щоб дати хліб фронту. Вдень вона на оранці тягнула разом з коровою плуг у шлеї, а вечором доїла ту ж корівку, щоб нагодувати дітей молоком, наполовину із кровю. Одного дня і баба, і корова впали на ріллі і більше не піднялися. Діда Олексу після Перемоги чекали в землянці 5 сиріт, які жили там після спалення села фашистами в ході каральної операції за зв’язок з партизанами...

Мої ровесники – внуки переможців також можуть розповісти щось із того, що їм переповідали зі своїх спогадів про війну їх діди.

На памяті, коли ветеранів ВВВ було більше, вже за кілька днів до 9 травня на вулицях можна було зустріти людей з численними нагородами на грудях. Їм чемно поступалися в чергах, їх запрошували на зустрічі з учнівською молоддю та в трудові колективи, вшановували у вітаннях по радіо та на телебаченні...

Кілька років поспіль ветеранів при нагородах взагалі не зустрічала в місті.

Яким же було моє здивування, коли вранці на лаві біля міськради побачила самотню постать ветерана „при параді” з газетою на колінах. Підійшла, познайомились і почали розмовляти.

Калачов Віктор Андрійович, народився в Уфі в 1926 р. До війни встиг закінчити 8 класів. В 1944 р. - мобілізація на фронт. Пройшов підготовку снайпера. Проте під Полоцьком він поповнив ряди піхотинців. Там же, під Полоцьком, відбулося бойове хрещення у першому бою.

За 260 днів на Білоруському фронті Калачов Віктор Андрійович приймав участь в операції „Багратіон”, звільняв Прибалтику від ворогів. Мав поранення. 60 днів лікувався в госпіталях. День Перемоги зустрів у Східній Пруссії.

Після війни відслужив у війську 8 років. Зумів за цей час здобути середню освіту. Це допомогло після армії поступити у військове училище зв’язку в рідній Уфі. Найтривалішою була служба в Румунії, хоча за роки кар’єри військового довелось побувати в різних куточках СРСР. Останнім місцем служби перед виходом на пенсію стало Рівне.

Та відпочивати не довелось. 17 років присвятив роботі інженера на заводі „Газотрон”. Зараз Віктор Андрійович для душі займається садівництвом та городництвом на дачі. Просто не звик сидіти без діла...

Більш детальніше про війну ми так і не змогли поговорити. До нас почали підходити інші ветерани. Проте, Віктор Андрійович встиг додати, що виживання піхотинця на фронті дуже важке. На фронтах війни найбільше загинуло бійців 1922-1926 рр. народження. „Цариця полів” найчастіше була тим гарматним м’ясом, яке кидалося в м’ясорубку війни в першу чергу.





Наступним моїм співрозмовником став Нечипорук Андрій Йосипович, котрий народився в м. Славута у 1924 р. В свій перший бій пішов зимою 1942 р. під Москвою. А за три дні до Перемоги йому дали путівку в санаторій. Отак для нього і закінчилася війна. Найбільшим подвигом було взяття в полон 3 німців. Один серед них виявився сином німецького посла в Москві. Дуже добре говорив російською, адже до війни навчався в радянській школі, а потім – в університеті. Полонений так хотів жити, що іще по дорозі до штабу „злив” своїм конвоїрам усю інформацію, яку тільки знав...




Між Віктором Андрійовичем та Андрієм Йосиповичем зав’язався діалог на рахунок заслужених нагород. Останній вирішив, що краще заспівати, аніж через щось посперечатися. І над майданом Магдебурзького права залунали жартівливі частівки у виконанні ветерана.

Навколо нас почали юрмитися інші ветерани, яких запросили на відзначення Дня Перемоги. Ніякої розмови про війну вже не могло й бути мови. Військовий, який представився, як заступник голови ради ветеранів, не дуже приязно поставився до моєї присутності на місці збору ветеранів. Довелось показувати посвідчення журналіста і пояснювати мету моїх інтерв’ю та де вони будуть опубліковані. До речі, жодного журналіста, як не дивно, поруч на той час я так і не побачила...

Мені прозоро натякнули, що моя присутність тут не бажана. Наостанок зробила іще кілька знімків, щоб мати якесь логічне завершення події 8 травня, свідком якої я несподівано стала. На прощання запросила ветеранів відвідати музей історії Національного університету водного господарства та природокористування. У експозиційній вітрині про ВВВ виставлено раритетні експонати, про унікальність яких рік тому було відзначено військовими істориками, котрі відвідали наш музей... 





Андрій Йосипович і далі створював святковий настрій своїми співами. В атмосфері піднесеності у ветеранів з’являвся молодечий запал, жага життя, відчуття своєї значимості та впевненості в ній.

А ветерани дійсно душею не старіють! Свято Дня Перемоги защораз їх повертає в травень 1945 року. В ньому – вони молоді! А навколо – ВЕСНА!

Символ ЖИТТЯ. Символ ПЕРЕМОГИ. Символ Миру.

Хмельницька "Батьківщина" з "регіоналами" проти ветеранів УПА

11 січня 2012 року відбулася чергова, чотирнадцята сесія Хмельницької міської ради шостого скликання. У ході обговорення Програми реалізації молодіжної політики та розвитку фізичної культури і спорту в Хмельницькому на 2012–2016 роки депутат від ВО "Свобода" Віталій Діденко вніс пропозицію передбачити в рамках програми, окрім зустрічей школярів з ветеранами ІІ Світової війні, локальних війн, солдатів Збройних сил України обов'язкові зустрічі з ветеранами Української Повстанської Армії. Хмельницька "Свобода" своїми силами регулярно популяризує історію УПА, проводячи акцію "Пам'ятай дні наших визвольних змагань". Регулярно відбуваються тематичні лекції, зустрічі з вояками УПА, кіно- відеопокази, виставки тощо. Вносячи пропозицію, свободівці сподівалися на підтримку фракції ВО "Батьківщина", яка за підсумками виборів отримала 41 депутатський мандат з 60 і посаду міського голови. Однак у ході обговорення пропозиції частина представників "Батьківщини" висловилася категорично проти того, аби у місті в навчальних закладах проводили бодай зустрічі з ветеранами УПА. Від депутатів пролунали заяви, які відверто суперечать декларованим центральним керівництвом "Батьківщини", котре з метою електоральної вигоди намагається загравати з борцями за українську незалежність. Натомість, депутати місцевих рад, усупереч таким заявам керівництва "Батьківщини" щодо УПА, спільні з фракцією Партії регіонів.

Під час сесії пропозицію Віталія Діденка два рази ставили на голосування, але обидва рази депутати від "Батьківщини", на догоду кільком присутнім на сесії "регіоналам", не підтримали організацію в навчальних закладах міста зустрічей з ветеранами УПА.

Українська правда (свіжа замітка від Ігора Мірошниченка)

(((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((

Сьогодні від пана Соболєва пролунала чергова ПОПУЛІСТСЬКА, БРЕХЛИВА заява, що 22 січня на Софіївській площі у Києві опозиція об"єднається і підпише меморандум. Питання тільки, яка опозиція і з ким об"єднається???

День Пам’яті 9 травня 2011 року. Львів

Пропоную День перемоги перейменувати на День памяті. Запропонувати це депутатам. Законодавчо заборонити силовим структурам перешкоджати людям класти квіти на могили. Що це за «подарунок» від «орлів від Могильова» на день Перемоги ветеранам Другої світової.  Як сприяли вони у Львові спілкуватися з загиблими? Як це могло пройти без ексцесів? Де, у якій державі ветерани отак, через голови правоохоронців, квітки кладуть на могили!?

Могили під арештом

Вважаю міліція спеціально створила проблеми, аби спровокувати незадоволення, толчею, злість, та врешті своїми тупими діями агресію і як наслідок кровопролиття. У свободівців просто стріляли і потім ще й звинуватили.

Люди не розуміють, що крім депутатів, де більшість у Львові є свободівці, є ще адміністрація, яку призначає Президент зі своїх вірних людей. Світлини перегляньте самі 

http://news.tochka.net/64711-vo-lvove-vozle-kholma-slavy-otkryli-strelbu-foto-video/gallery/9/image-152151/#bigImg

Тепер всі знають для КОГО вони воювали,час показав правду!!!

Коментарі зайві,я думаю.Ветерани війни-це в основному прості,чесні
люди,які були вкинуті в мясорубку війни через тупість та впертість
вождів різного рівня на чолі з психопатом Йосьою.Таке відношення до
людей,як до мяса чи біомаси залишилось у правителів і до цього часу,бо
вони прямі нащадки тих жидів полукровок,що тоді були при владі.

З Днем Перемоги!

З Днем Перемоги!

Поросли ковилою кургани, Матері вже синочків не ждуть, І все рідше квітки до могили Невідомих солдатів несуть. Дуже рідко вдягають медалі, І несила носить ордени. Посріблило життя їхні коси Бо у снах ще воюють вони… Бойові нагороди розгледів Правнук  діда не раз запитав: Чому сльози в очах виступають Як салют переможний луна? Сиву голову вбік нахиливши, До небес сірі очі підвів, Повернувся у спогадах тихо До гірких та трагічних тих днів. Ніби заново все переживши, Ніби вчора в атаку ішов, - Зі смертельно-пораненим другом Знов по мінному полю пройшов! І у пам’яті знов промайнули Світлі образи юних солдат - Молодими лишились навіки, Бо у братських могилах лежать. Тож вклонімося низько у пояс, Хай Господь осяває Ваш путь. І щоб правнуки щиро раділи: Тату! Глянь, ветерани ідуть!

: