Как процветании, так и разрушение зависит от того, что в головах, в мыслях. От людей. И чем больше несчастен человек, чем больше его нехватки, тем больший вклад он делает в деструктив, не получая от этого удовлетворение своих потребностей, но находя облегчение. Статья на тему Внутриполитическая оптимизация как способ дробления государства

Системно-векторная психология В фильме Никиты Михалкова «Чужая земля» показана гибель типичной русской деревни. Режиссер задается вопросом, почему так происходит, какие изменения в социуме привели к этому, как найти направление развития прекращающего свое существования сельского хозяйства на селе, и возможно ли такое Об этом и о той самой загадочной "русской душе" в статье: «Чужая земля» или здесь была деревня... Часть 1: Загадочная русская душа

Я впервые попала в село, когда училась в начальной школе. Раньше мы просто проезжали мимо, и все. А вот так, чтобы по-настоящему, выйти из машины, зайти в хату, в хлев, побродить по двору - никогда. Родных в селе нет и ездить не к кому.

Но неожиданно у моей мамы появилась маленькая крестница. О, это была интересная история!

Женщине было за сорок и она впервые вышла замуж. Первый ребенок умер при родах. Вторая попытка стать матерью закончилась успешно, моя мама сделала ей "кесарево". Так на свет появилось новое существо на земле - девочка. Мама рассказывала дома: девочка, беленькая, как булочка, со светлыми волосиками.

Назвали девочку Алла. В честь моей мамы.

И вот мы приехали к Алле в гости. Привезли подарки. Я ходила по двору и с любопытством смотрела. Кролики в клетках, куры, собака, ульи с пчелами, хлев. Какое большое хозяйство! А за домом - поле, тоже большое! И как тетя Надя и дядя Миша все успевают!?

Корова в хлеву подозрительно косилась на меня влажным лиловым глазом, мычала и мотала головой. Я погладила ее нос. Он был, как мои замшевые сапоги, которые намокли под дождем. А какие длинные ресницы у коровы! Рядом хрюкали поросята, их пятачки были подвижные они ни секунды не оставались в покое, все время ходили вверх, вниз, из стороны в сторону. Как здорово!

Но больше всего меня поразил необыкновенный запах. Я такого никогда раньше не слышала.

На маленькую Аллу мне было не интересно смотреть, что я разве не видела грудных детей? Поэтому, я пошла путешествовать дальше.

Куры ходили по двору, останавливались, что-то гребли лапами, на заборе сидел петух. Какой он красивый! Перья переливаются, гребешок и бородка красные-прекрасные.

Потом я пошла к ульям. Пчелы окружили меня и сердито жужжали. Из хаты вышла тетя Надя и испуганно закричала:

- Іриша! Стій! Не рухайся та не махай руками!

Я тихонько стояла и слушала, как жужжат пчелы. Пчелы меня не тронули, пожужжали и улетели по своим делам. Потом мне объяснили, что к пчелам ходить не надо.


Ну а теперь, наконец, хата. Большая печка, от которой шло тепло и вкусный запах картошки. Чугунки, такие, как я видела на картинках в книжке. В комнате кровать, а на ней - гора подушек, до самого потолка. И много-много вышитых картин, полотенец, салфеток. Тетя Надя еще и вышивать успевает.

В уголке икона и лампадка. Тетя Надя верит в Бога. Это же надо, а нам в школе говорили, что никакого Бога нет. Но она уже старенькая, уже за сорок, ей простительно.

Потом мы ели картошку. Она была необыкновенно вкусная. Мама всегда жалуется всем, что я плохо кушаю. А тут начала меня под столом тыкать ногой и шептать на ухо, чтобы я остановилась, что неудобно столько есть. А я все не могла остановиться....

Потом мы часто стали ездить к маминой крестнице. Она росла и удивляла всех своей сообразительностью. Тетя Надя и дядя Миша в ней просто  души не чаяли. Особенно дядя Миша. Когда он рассказывал об успехах дочки, то чуть не плакал...

Алке два годика. Мы сидим в одной из комнат, только приехали и сели на стулья. Рядом дверь в "залу". "Зала" - это парадная комната, в которую не ходят просто так. Так много картин, икон, подушек, все чинно и красиво. Алка подбегает к дверям, еле дотягивается до ручки и закрывает дверь.

Моя бабушка спрашивает:

- Аллочко, а чому ти зачиняеш двері?

- Бо там глоші! - слышим мы ответ.

- А може мені даси?

- Та які там глоші, пала копійок! - машет рукой хитрюга....

Алла выросла. Нет в живых добрейшей души дяди Миши, ее отца. И мама, тетя Надя, которая пекла вкуснейшие пирожки, ушла к Богу, в которого  верила.

Алла стала медиком.  Ее родители очень этого хотели. Мечтали, что она станет, как моя мама...

Анонс

Не знаю, как расценивать данную ситуацию и как на её реагировать. Может, кто подскажет?

Уехала я в город по делам. Звонит мне сегодня из села муж ( у нас там фермерство - 70 га, комбайн "Нива", 2 старых трактора, сажалки, опрыскиватель...что ещё? ...- "Кыргызстан" - сено тюковать, ну и другая мелочь)....А, ну да, звонит муж в гневе: "Представляешь, трактора и комбайны кто-то обкидал яйцами....Пацанва какая-то крутилась там, но кто конкретно сделал - не знаю. За что?"

Если говорить о каких-то врагах, кому мы перешли дорогу - таковых не должно быть. Обрабатываем свои поля и поля тех, кто попросит. Сено тюкуем всему селу. Возим на машине своего сына на борьбу в район - и соседских детей цепляем. Подарки на Новый год из города для всех активных детей привозила, летом для  малообеспеченных детей  организовала отдых  в бесплатном лагере. Чем могу - делюсь. Я не к тому, что все нам должны за это спасибо сказать и кланяться...Пытаюсь объяснить, что в селе мы ведём активный социальный образ жизни, пытаемся помочь и  себе, и другим.

Первый случай проявления ненависти был, когда сосед наше картофельное поле трактором переехал. Тогда соседка кричала :"Понаїхали тут!"

Может, яичная атака -  это каких-то пацанов проделки? Или это начало классовой борьбы с вытекающей отсюда революцией и выселением кулаков? Ещё добавлю, что работать в селе особо никто не хочет. Муж пашет и за комбайнёра, и за тракториста, и за механика. Но всё равно - куркули.

И что делать? Искать виноватых?

 

 

 

Вже квокче картопля на нашім городі,
В гніздечку капусти вітрисько ущух.
Спіткнувся гарбуз - спочива на колоді,
Із тину звисає його капелюх.

Руді огірки поховались від спеки
У  жерхлі намети пожовклих огудин..
Бурчать помідори: "Сюди б  дискотеку!"-
Убрались в червоне і випнули груди.

На плаці шикуються воїни браві -
То службу проходять болгарини-перці.
У млості завмерло і зілля, і трави...
Лиш літечко мчить у шаленому герці!

Іноді в житті ми стаємо свідками, як якась особа намагається підвищитись у власних очах, принижуючи інших довкруг себе. Зараз це навіть стало частиною державної політики, дуже сподіваюсь, тимчасово, але мова не про те.
Проблеми міста і села...
Хтось їх колись порівнював?
Не можна ж вважати об'єктивним порівнянням емоційний вигук: "Панаєхалі тут такіє нєкультурниє і оскорбляют маї естетічеськії чуйства!"    Коли цю фразу вимовлено ще й чистою українською мовою, (і таке попадалось,)  то вже ясно, що людина бачить себе на самім чубку (вершині єрархічній), як що не вище

Пішла така лінія в шанованій, а колись дуже шанованій і справді поважній газеті "Пост Поступ", а нещодавно привернула увагу і тут, на блогах.  Замітка, звісно, не претендувала на останню інстанцію в пошуках істини, потребувала обговорення, котре й відбулось так, чи інакше, але в ньому знову засьвіркала ота нотка зневаги і зверхности
Нє, я не кажу, хтось може і мати всі підстави... Але подумаймо, - звідки взялась ота неприязнь? 
В чому її корінь?
Кожен, хто зачіпає проблему, (а я й не казав, що її не існує), мав би поставити собі вищенаведені запитання і чесно відповісти...

Бо ми не любимо свої недоліки в інших?....

Споконвіку місто жило за рахунок села, поступово з'їдаючи і його, акуратно й ритмічно пережовуючи, і тим не менш, тяжко страждаючи від поганого перетравлювання

Для тих, кому думать не ліньки: якщо б місто і село мали однакові рівні і справедливі умови, хто б зостався в містах?

Тому поведінка окремих міських жителів мені нагадує поведінку сучасного мента; влупив кийком по хребті, лише через переповнення відчуттям власної переваги в силі, а потім звинуватив у нападі на міліцію

Шось пуйнятно? Га?

Відомий у моєму краю та за межами аграрний бізнесмен втілює в життя проект, якому він дав назву «Яблунева столиця світу». Проект передбачає посадку саду площею 2600 га.

Вже посаджено 650 га.  Допомагають здійснювати цей задум 5 молодих випускників Уманського аграрного університету. Єдиний агарний ВУЗ, який готує фахівців такого профілю. А можливо і не один, не стану зараз встановлювати достовірність цієї інформації. Скажу лише що молоді хлопці задоволені тим що мають роботу і непогану зарплату, роботодавця, який ставиться до них просто по батьківськи. Ну а  справу їх рук мав щастя спостерігати сьогодні. 

Ділянка посаджена восени 2012 р.

Команду консультує не на багато старший технолог із Італії. Враження від цих молодих людей співзвучне із враженнями від побаченого саду.

Трьохрічний сад вже дасть перший урожай 

Система крапельного зрошування

Оскільки господар підприємства людина музична, грає на акордеоні і має чудові вокальні дані, то до нього частенько навідуються в гості відомі музиканти. Його добрі справи надихають до творчості. Наш земляк, співак та композитор з містечка Хоростків – Павло Доскоч написав пісню та зняв оцей кліп прямо у молодому саду. Допомагали йому студенти місцевого аграрного коледжу.

http://www.youtube.com/watch?v=FsExRwi6H2w

Побажаємо успіху у здійсненні цього проекту!

Сподобалось:
Тиха місячна ніч над
принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець
над люстерком-
ставком
В срібних хвилях гойда
каруселі.
Продерчав десь деркач
у заплавах ріки,
На хвилину
сполохавши тишу,
Очерет з осокою про
щось гомінкий
Тихо шепче і чубом
колише.
Запізнілий туман, мов
отара овець,
Суне попаски вбрід
понад лугом.
Замаячив ледь-ледь
вдалині острівець
Й непомітно сховався
за пругом.
Тишу ночі німу в
світанковій зорі
Горлані-когути
розірвали.
Зарум’янився день, біг
на кожен поріг,
Ясні зорі на небі
згорали.
Зажеврів горизонт
акварелями фарб,
Ожило,
закрохмалилось небо,
І заграв промінець в
хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад
степом.
Народивсь новий день,
прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні
зникали.
Закипіло життя –
ожило, попливло,
Срібні роси по шибці
сповзали.
Придивися,
прислухайся, дух
затамуй –
Це не можна в словах
передати.
Неповторну красу
бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети
зникати!
Автор: Віктор
Геращенко

Сьогодні приймав участь у  слуханнях громади  с.Березівка щодо оптимізації бюджетних закладів. Звіт дивись на  .http://www.facebook.com/go.golos.if