Дні як ночі – невпинні,

Порожні та кволі,

Репетиція ніби

Невблаганного страшного суду,

І вагається мить

Й запитання горить:

Як побачити сни,

Що не снились ніколи-ніколи,

Як побачити те,

Ким та з ким

Я ніколи не буду?

Як побачити те, що панує роками?

Як побачити те,

Що існує в моїй голові

І на волю лише

Виповзає рядками?

30.03.2016

Доба спливає вередлива,

Ще трохи – і вона мине,

І лине смуток чорнобривий,

Володар грішного мене.

Він мій й… не мій. Таке буває,

Але чомусь мені болить,

Тому зову до небокраю

Його з собою. Хоч на мить.

29.03.2016

Коли дивлюсь я на свої долоні,

То бачу там не лінії життя,

Я бачу мрії, чисті, безборонні,

Та щире за ті мрії каяття.

Щось стукає всередині тривожно,

Мабуть, думки, а, може, просто кров.

Кажу собі – «Не можна так, не можна!»

І роблю, як не можна, знов і знов.

29.03.2016

Чудові лики – все забути,

Та де їх взяти – я не знаю,

Я сплутав березень та лютий,

Тепер за це відповідаю,

І хрест несу незграбних почуттів.

28.03.2016

Ми є не перші й не останні,

Чому ж так важко зрозуміти:

Нема дорослих у коханні,

У ньому всі – неначе діти.

У ньому всі такі сміливі,

Думки – бурхливі й хворобливі,

Що буде завтра – неважливо,

Аби сьогодні було диво.

28.03.2016

Коли кладе на плечі руки втома,

Коли нема бажання та азарту,

Коли життя – суцільна аксіома,

Доводити комусь і щось – не варто.

І, якщо порох є в порохівницях,

То хоч танцюй, хоч кланяйся зі сцени,

Та розуміння навіть не насниться,

А просто скажуть: «Ще один скажений».

27.03.2016

Нібито все

Сниться:

Лютий зіграв

Ролі,

Пахне весна

Небом,

Пахне весна

Полем.

Коло, іще

Коло,

З кожним новим

Роком,

Ллється весна

Світлом,

Ллється весна

Соком.

І почуття

Свіжі

Я їй віддам

Знову,

Чує весна

Мене,

Чує весна

Слово.

25.03.2016

Порядок звичного нам світу,

Дарунок світла та пітьми:

У вихідні – панує світло,

У буднях – бенефіс зими.

І люди, грішні та блаженні,

Сприймають це як не чуже,

У мене ж осінь є щоденно,

І я до цього звик уже.

23.03.2016

Місячна піднялась пектораль

Над примарним зламом небокраю,

Я – луна минулого, нажаль,

І, нажаль, твоє вікно шукаю.

А вікон яскравих – досхочу,

Віднайти потрібне – важко дуже,

Я до них метеликом лечу,

Може, є якесь з них небайдуже?

Та у вікнах тих блищить кришталь

Почуттів, давно уже зігрітих,

Я ж – луна минулого, нажаль,

І, нажаль, не можу скам’яніти.

23.03.2016