хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «вірші»

Пора душі. Пора осіння.

Пора душі. Пора осіння.

Пора думок та каяття.

Пора збирати все каміння,

Що розкидалось за життя.

Пора свою трусити пам'ять,

Складати з підсумків есе,

Бо буде світ, де тіні навіть

Про тебе знають, мабуть, все.


Небесний світ в окриленій журбі...

Небесний світ
В окриленій журбі
Кружляє над долонею
Земною,
Спиняти літо?
Хай іде собі,
Якщо йому недобре так
Зі мною.
Хай забирає почуття
Моє,
Яке плекав до нього
Місяцями.
Нехай іде. У мене осінь
Є,
Яка мене кохає
До нестями.


За секунду до осені...

За секунду до осені,

Що закохана в ніч,

Що жене листя росяні

На пустелях узбіч,

Де не мучишся спрагою

У чеканні дощів,

Тиша тішить увагою

Й загадковістю снів.


Як покине космос...

Як покине космос

Торгувати зоряним крамом,

Як втратять сенс

Довідники та карти,

Остання людина зватиметься, певне,

Адамом

(історія полюбляє подібні жарти)

Людина навіть не буде мандрувати

Світ за очі

(що Адам там не бачив, як скрізь –

однаково?)

Його лякатимуть

Неосвітлені ночі

Та й мандрувати самому

Трохи ніяково.

Він пам’ятатиме що таке добро,

Але творитиме його

Хіба що для себе

І скаже одного разу: «Небо, поверни ребро,

Як не маєш більше потреби».


Чого, васале, кинув ти сеньйора?

Чого, васале, кинув ти сеньйора?

Чого утік від вихору мечів?

Чи ти забув, у чому клявся вчора,

Бо до життя раптово зголоднів?

Скажи, чом обладунок твій охайний?

Чом червоніє в келиху вино?

Чого твій кінь стоїть тепер у стайні,

А не товче копитами багно?

Даремно ти не думаєш про кару,

Даремно у очах ховаєш блуд,

Збирайся-но, васале, до тартару,

Бо там і не таких приймали юд.


Летіла колісниця Аполлона...

Летіла колісниця Аполлона,

Несла у вирій залишки доби,

Дзвенів вокзал залізним камертоном,

Ходили гордовито голуби.

Сміялась радість, плакали печалі,

Ображені розлукою навік,

Забронзовілий хлоп на п’єдесталі

Дивився не стуляючи повік.

Якійсь бродяга дудлив мінералку,

На шиї воло відбивало такт,

Крутилася захекана гадалка

(вистави грався завершальний акт).

Рекламували постери кумира,

Заляпавши красивий камінь стін,

І я чекав, як Бога, пасажира,

Та вірив, що нагодиться і він.


Я знову загубив від сну відмичку...

Я знову загубив від сну відмичку,

Шукав її на ліжку, та дарма,

За вікнами дзвеніла електричка,

І місяць сіяв зорі жартома.

У голові тлумилися без крику,

Під тупотіння витончених ніг,

Кудлаті вівці, що не знали ліку

Та випасались на думках моїх.

Одна, маленька, лізла межі очі,

Компанію хотіла говірку,

І я лежав, і намагався ночі

Придумати причину хоч яку.


Без біганини. Без епох...

Без біганини. Без епох.

Без стресів в боротьбі за істинне

Рости тихенько, наче мох,

Допоки серця жар не вистигне,

Не зазнавати впливу зваб,

В житті не тішитись хлібиною,

І не кохати раз хоча б –

Не називатися людиною.


Холодні вечері. Загублені дати...

Холодні вечері. Загублені дати,

І ліжко порожнє немов сирота,

І начебто є ще про що розказати,

Та слухати буде лише висота.

А там, угорі, утомились, напевне,

Сховались подалі у райські сади,

Лишилися зорі, великі і древні,

Бо зорям подітись немає куди.



Я буду знову грати джаз...

Я буду знову грати джаз,

Синкопи смикати руками,

Та хай він ніби не про Вас,

Ви прослизнете між рядками,

Накреслите луною слід,

Холодний вітер смикне щоку,

І буде день, і буде лід

У нескінченну пору року.