Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

     

Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Я вранці голос горлиці люблю...                       (Л.Костенко)

  

Хай я не можу бути ніжним

На зустрічі скупий наш час

Я навіть ніжністю, між іншим,

Боюсь, Боюсь образить Вас

А зорі ллються,небом куті

І хоч  ви мерзнети-таки,

Та щоби ваших пліч торкнутись-

Не звести,ні мені руки

Вагаюсь я. Квітневий вечір

Тремтить від холоду рука

Мені б накрити ваші плечі

Хоча б полою піджака

За все, за все чого не вмію

Мене простіть. Спинився час.

Я навіть ніжністю-що вдію?

Боюсь, Боюсь образить Вас.

 

Героїня оповідання Михайла Коцюбинського.
Так звучить правильна відповідь на питання в заголовку до цього запису.
Але прочитавши мій новий вірш, ви, можливо, засумніваєтеся в конячій невинності.
Вйо!

КОБИЛА ВИННА
Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного $еруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати, або канати (жарг.) - іти.

Мы познакомились в двадцатом веке

Она певицей была известной,

И предложила любовь на веки

Я отказался, поскольку честный.

Ну что поделать, так воспитали

Отец и мама такими были

По жизни бабочкой не порхали

В гранитной толще тоннели рыли.

К любви и юности прилагались

Гламурно-сытая жизнь столицы,

Все что хотелось, о чем мечталось

Надо бы только лишь согласиться.

Порой приходится делать выбор

И этот выбор бывает труден

Везде всегда все получит - пидар

А что осталось - хорошим людям.

Мы познакомились в двадцатом веке

Все это было уже давно

Текут в пространстве другие реки

Все то же в реках течет дерьмо.

 

Злетімо! Наші крила - то пісні, Що у серцях вирують навесні. До сонця посміхнімосьі хмарок; Летімо через терни до зірок!  В польоті ніжність нам сприя,  Моя підтримка - ти, а я - твоя.  Не бійся впасти, з вірою лети!   То - сила крил в дорозі до мети. Кохання -наш керманич пильний. Лише не обертайся, вниз не позирай, Та серця свого сумнівом не край. Політ почнімо вільний, спільний!.....

©Cтепанська Марина (SMG)

Послухай!.. Небо дихає нічне

Могутньо, але стримано та тихо. Долонями відчуй - пульсують зорі; Життя у всесвіті триває... Дивись! - бубнявіє, нуртує Щось, ледь вловиме оком...  Межа між літом і весною...  Ридає та радіє серце!........

©Степанська Марина (SMG)

P.S. писалось давно. але тема вічна

Пада з неба дощ, потемнів бетон.

Йobar твій до школи пре тебе в BMW.

Вчителько моя, з камінцем кулон!

Як така паскуда в світі цім живе?

 

У твоїх очах - завжди тільки гнів.

Учні - це не люди, а осли геть тупі.

Криком вічним б'єш, нагаєм злих слів.

Принцип: "Я цариця - бійтесь і терпіть".

 

Ти ще в перші дні поділила клас

На ізгоїв, масу й дітвору "золоту".

І товчуть, товчуть "паханята" нас.

Школа, мов тюряга - видно за версту.

 

В'язнів стереже старший твій бульдог.

Менший син-любимчик поступив на дурфак.

Цей бездушний кат - справжній педагог -

Учнів мордувати буде ще не так.

 

Школа в нас давно гірша за тюрму.

Змін не буде, бо при владі теж лиш кати.

Вчителька моя - дорога кому?

Не зоря ніяка і не рідна ти.

 

Джерело: ВЧИТЕЛЬКО МОЯ

Ти куштував мене -  Вершки ванільні з шоколадом.    Солодкий і сунично-запашний     Був поцілунок твій;     Його я смакувала,     Не в змозі відірватись,     Побоюючись, що невдовзі     Лиш денце доведеться облизати...

    (20 жовтня 2001р.)  

©Степанська Марина (SMG)