Скло проколов промінчик сонця, 

День літній зазирає у віконце -

Солодкий, золотавий і духмяний,

Терпкий, суничний, сонячний , рум'яний!

           Вирує дивне, неповторне літо!..

          ....................................................

          Не мовиш "так", не кажеш "ні" мені ти...

 

 

наповнена тобою
як листок раннім світлом
у соняшний весняний день
з думками про тебе
вітаю сонце
прощаюсь із місяцем
і не можу спізнати
розкриваю дні і ночі
мов книгу
яку треба прочитати
і все це

                                           у пошуках твого світу                                            

(чи він існує ?)

дивлюсь у себе й бачу
твоє лице
хоч знаю — цей образ
то дійсно не ти

це — міраж

бо якщо я відерце наповнене водою

чи поселиться у ньому місяць

чи тільки відбиватиме свою подобу
у плесі води ?

 СЛУХАЙ  І  ПОЧУЄШ




про мою любов до тебе
говорить кожний листок
кожна стеблина
кожний камінь
якщо ти
зневірений
думаєш
що моє обличчя —
мовчазний місяць
слухай і почуєш
на грані сну
прийду до тебе
я — вістка
моє ім’я любов
мій дім є всюди

Твоє життя - це вдалий жарт,
Ти лиш слова в устах актора.
Сьогодні ще живеш в словах,
А взавтра вже в рядках історій.

А взавтра знову до гори,
Щоб впасти вниз і не розбиться,
А далі, будуть нові дні,
А далі треба буть як криця.

В твоїй душі нема жалю
За час, що пройдено до цього.
Твоя душа - твоє "Живу".
Вона працює і не стогне.

Твоє життя - це вдалий жарт,
Його вже знає ця планета.
Твоя душа завжди одна.
Стара душа, та жити треба!

 

* * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Поринь в неосяжну безодню,

В обійми занурюйся ніжні!

Вона піднесе, заколише,

Всотає і в тебе ввіллється…

Безмежжям ти станеш глибоким,

У хвилях якого розтану;

_________________________

Купайся в мені, о, коханий!

31.07.2009

Copyright 2009 © Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені

 

Мара Маланова

человек человеку воздух
земля и цветок
дерево и огонь
от голоса твоего идет ток
прямо в мою ладонь
почему-то правую
а левая горяча
и я как воздух плаваю
у твоего плеча

Перетворюсь
на хмару сиву,
Увись злечу,
підіймусь вгору,
РозчУхраю
тифозну гриву -
І дощ  створю
із клаптів грому.
Поллюсь -
солОдко чи солОно -
За комір
цівкою весняно,
Заполоню тебе
полоном -
Всерадісний
і всекоханий!
І дощ, мов згусток
полинОвий,
Ударить в груди -
там, де серце,
Згадаєш ти,
як світанково
Хотів до хмари
зір простерти...
Набудусь вдосталь
я грозою,
Запам'ятаюсь
крапель градом...
І поміж мною
і тобою
Надією весняно
впаду.

У полум’ї віків стоять хрести,
Тут дух козацький між могил витає.
Щоб ми змогли козацький рід спасти
До праці, до звитяги закликає!
І бур’яни, і порось лісова
Такі ж, як на полях всії держави.
Козацька доблесть серце відкрива,
Єднаючи бійців на шлях до слави.
Козацький рід, козацька сторона
Тут гартувались воля, перемоги.
Наш родовід з козацького зерна.
Ми генетично сильні! Слава Богу!
В нас гідність оживе із праглибин,
Вітчизни діти силу накопичуть.
Відроджуйтесь! Міцнійте! Донька й син!
Герої-козаки до звершень кличуть!

***
Наш Трахтемирів – свідчення чеснот
Народу українського, держави.
Від неоліту до рясних свобод
Не гаснуть і не рідшають заргави.

Автор - член Української Громади Зоя Ружин, керівник Культурно-просвітницького центру "Золоте зерно".

У рамках проекту «Наш Трахтемирів» члени Української Громади разом з командою проекту 27 червня вшанували пам’ять отамана Війська Запорізького Андрія Могили: http://ukrhromada.org/index.php?idm=1208800694&idn=1222698375

Про проект «Наш Трахтемирів».

Якщо ви відчувате в собі козацький дух і вам небайдужа пам’ять предків, то долучайтеся до цього проекту – пишіть нам на електронну скриньку [email protected]. 

Така незріла ще душа!
Ще не достигла на осонні...
А вже летить, вже поспіша
Схопити почуття спросоння.
А їй би дозрівать на гілці,
Вбирати сонця кольори
І насотать в клубок промінців,
Вплестись в мереживо кори...
Та прагне - відірватись! - й гучно
Шугнути вихором в імлі,
Закалатати дзвінко й влучно
І спалахнуть на неба тлі.
Згоріти зразу - й без останку,
Снопами іскор засвітить -
Щоб відродитися на ранок,
І знову - зріти, й знову - жить.

Солоний смак мені не сниться.
Я бачу лиш солодке в снах -
Мед, сливи, яблука в гілках,
І сОлодко мені вже спиться.
Гіркий же присмак відійшов,
Залишив сОлоду стежину.
Накину наспіх одежИну
І дожену, щоб не пішов.
Не добре, коли скрізь медово.
Хоч дрібку болю залишу я,
І радість дрібно затушую,
І усміхнуся загадково...

ЗахолодИла
у спекотне літо
Усі свої слова...
І буду -
неминуче й сліпо
У душу
смерть вливать...
І трунок той -
такий жадАний!
Омию ним
всі давні рани
І рани стиглі...
А десь -
тихенько квилить
Потрощене,
Побите,
В душі моїй
сповите
Кохання.
Воно скалічене
цим трунком!
Понівечене
злим гатунком,
Відмічене
розлукою жорсткою -
Й тобою!