-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,-
блискучий шо`лом надягай!
Бо кажуть люде, до`нька уночі
зішлась із паном тай лягла!
-Прокиньтесь, сіморо моїх синів,
блискучі шоломи вдягніть,
їзжайте до молодшої сестри,
та й розберіться, з ким лежить!
Тікає на білійшому коні-
а пан на чорному тіка:
на боці -шабля, ще й ріжок висить,
удвох по-про`стому тіка`.
Пан обернувсь почув, побачив тих,
здорових: гнали навпростець...
-Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих
братів, а з ними ще й отець.
Вона тримала манькою шлею,
чекала доки мине герць...
Заколоті брати, сімо`ро юж.
Вже палко рубиться отець.
-О, стримайся Вілья`ме,- каже та,-
доволі шаблею махать.
Палких коханців можу різних мать-
ще`дного ба`тька вже не ма.
Голяндську хустку бу`ла вийняла`,
підтерла ней вітцівську кров.
Голяндська хустка, файні кружева`,
а кров- красніша ніж вино.
-То з ким ти, Маґрет?- він її пита.-
Зі мною? З ними? Обирай!
-Ти всіх порізав до`щент, повбивав.
З тобой, Вільяме, не чіпай...
На білую коняку посадив,
а сам на чорного сіда:
на боці -шабля, ще й ріжок висить.
Тихесенько пішли уда`ль.
Отак і їхали поволі. Ніч була.
Потрохи хмари розійшлись.
Доїхали були до джерела`.
Ліхтарку місяць запалив.
Зійшли попить весня`ної води:
вода холодна та чиста`.
Та й кров хльоснула із його` груди`.
Заклякла жіночка ота...
Отак і їхали самотні. Ніч була.
Ліхтарку місяці запалив.
Дістались хати матері: ось ворота`.
Вільям коняку зупинив.
-Прокиньтесь,мати. Пані, відчиніть.
Впустіть нас, - каже він.-
Прокиньтесь, мати. Пані, відчиніть.
Я добру дівку сам відбив.
-Кладіть перину. Мати, постіліть.
Нам довго спати,- каже він,-
-Нехай м`якою буде. Мати, постіліть.
Удвох заснемо,- каже він.
переклад з анґлійської Терджимана Киримли
