"Вдовиний лямент", анґлійська народня баляда

Мій любий хату збудував,
берізкой замок уквітчав.
Найкращий, ліпший понад всі
той дім, що любий був підвів.

Колись удень жовнір прийшов,
помітив дім- і геть пішов,
опівночі був гурт привів,
ґвалтовно милого забив,

замордував, пограбував,
чоло`віка на смерть затяв.
Раби втекли аби спастись-
ми з мужем двоє зостали`сь.

Края`ла`м са`ван власноруч,
сама омила ва`жкий труп,
добу сиділа біля ніг-
ніхто живий не допоміг.

На плечі тіло узяла,
ривком, підтюпцем йшла та йшла,
могилу вирила сама,
наклала листя під сав`ан.

Як серце гу`пало в гру`дях
ґди мул на руді кудрі ляг!
Як важко дихати було`
коли присипала`м чоло!

Нікого юж не полюблю`,
про мужа спогад затулю:
з`лоту`ю кудрю залиши`в-
ланцюг несхибний у душі.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

"Кенет", анґлійська народня баляда

"Безсердий лорде, ти мертвець.
Лілея розцвіла:
настав їй раненько кінець,
мороз її прибрав.

Ти реготав, бив злидарів-
у глину трамбував...
Ніхто руки не дасть вдові
коли мине` ваш фарт.

Уходить ніч. Ти п`єш вино.
Дивись-но, не пролий:
мине життя з похмільним сном,
проллються соки всі.

У білом вершники примчать-
я вірю: час прийде`,
загинеш, пане, від меча.
Герб Кенета впаде.

Вив чорний пес: він знак збагнув
невидимий усім:
побачив Марґарет-жону-
лежала у труні..."-

чаклун оті слова гирчав
як ляканий кабан,
а Кенет цілу ніч гуляв
вина здолавши жбан.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

Поль Верлен "Spleen"

Рожi червоні поспі`ль,
чорен посполу хміль.

Бачу, холонеш, любо:
буде на мене загуба.

Небо блакитне занадто,
море а вітер -принада.

Завше чекаю й боюся:
ґвалтом тікати мусиш.

Блискучий лаком гостролист,
самшиту ку`щі, лу`ків зміст
покинув`м геть напризволяще
заради Вас і тільки. На`що?

переклад з французської Терджимана Киримли

Я снова спорю с тишиной,

Я говорю сама с собой

Среди безмолвия любви,

Среди забвенья пустоты.

Опять мираж скользит по кругу,

И безразличие друг к другу

Наполнит ядом эхо стен,

Нет сил на поступь перемен.

Я снова спорю с тишиной,

Но лишь молчу сама с собой,

Немы слова без лиц родных,

Без рук тепла средь теней злых.

Я вновь общаюсь с тишиной,

И тяжко так не мне одной,

Тревожит сердце хмурый сон…

Не дай Господь, чтоб сбылся он.  

12,10,09 т.е.с.

ПРИВЕТ ! КАК ОСЕНЬ ЗОЛОТАЯ ?
ШАГАМИ ЛЕГКИМИ ШУРША,
ОНА ПРИХОДИТ УВЯДАЯ,
И ВНОВЬ УХОДИТ НЕСПЕША.

ОНА КРАДЕТСЯ К ОКНАМ НЕЖНО,
СМЕЛЕЙ СТАВ, В ДВЕРИ ПОСТУЧИТ,
ХОЛМЫ УКРОЕТ СПЛОШЬ БЕЗБРЕЖНО
В ЦВЕТА РОЖДЕСТВЕНСКОЙ СВЕЧИ.

ОТПЕЛИ ПЕСНИ. ОСЕНЬ ШЕПЧЕТ,
СКВОЗЬ ДЫМКУ В СИНЕВУ ГЛЯДИТ,
КОСТРЫ СГАСАЮТ, ХОЛОД КРЕПНЕТ,
ЛИСТОМ ПОЖУХЛЫМ СТИХ ЛЕТИТ.

06.10.09 т.е.с.

Уходят года, снова осень - печаль
Листвою шуршит под ногами,
Слезами строка, скоро снова февраль,
И мгла нас обнимет крылами.
Над тонкою тропкой, по ниточке льда
Танцуем мы вальс листопада,
И к солнцу душой сквозь застывши года
Вдруг чувства блеснувшего взгляда.
В нем боль и укор, в нем надежда, тоска,
И вновь ожиданием светится,
То холод зимы, то как уголь-жара -
То вспыхнет огонь, то метелица.
А яркие краски кружит листопад,
И листья под ноги ложатся,
Шуршат, и из глаз капли слез невпопад
В осеннем закате кружатся.

05.10.09 т.е.с.

Каприччіо пристрасне, примхливе -

Смичок і струни, таїнство єднання.

Крик, стогін, плач і сміх бурхливий -

Жагучі ноти вічного кохання.

   

[ Читать дальше ]

Отчий   дім.

 Стрічає  липа

біля  хвіртки

позіха .

 

 Порожньо   завше

на  подвір`ї

спориш   царює

дражнячи   курей.

 

виглядає

 Одна   вона

в  холодній  хаті.

 

 Лиш  ця розрада

і   надія – що

виглядать   своїх  дітей.

 

 верлібр

До! – до-мажор, акорди літа.

Мі! – Місяць, млинчик з медом в небі.

Соль! Соль! – Кохання соло. Соловейко

Співає аріозо.

Фа! – Фанфари

Лунають зоряні; фортіс-Сі!-мо любовне.

Ре! – Мо-Ре… Хви-Ля… Ля! У хвилях

Світанок вже скупався. Сонце!!!

Симфонія ранкова!

Сон це… Сон це…

01.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270254

Ця задумлива повня – мадонна осліплої ночі.
У прочинені двері поволі заходять волхви.
Розтуляють вуста в онімінні дитинно-пророчім,
Боячись, і не вірячи в те, що речете їм Ви.
А із їхніх долонь витікають посріблені ріки,
І затерплі слова клекотять, наче в прірву вода.
Три премудрі, а й ви, як і я, ви такі ж недоріки,
Що ж шукаєте Бога, коли відсіяла звізда?