Так довго  літній  день тривав,

А він  чекав,  смакуя насолоду....

Не роблячи  ніяких  хатніх справ,

Спостерігав чарівну  цю  природу!

Вона не  прийшла,  защеміло в  грудях,

Недарма відчував  престорогу,

Неначе мариво  в  дверях

Він постать  бачив  недотроги...

....Аж ген – стихає  день,

Закопошилось все  навколо,

Вже й  череда  прийшла,

Й корова  вже  зайшла до двору

Неначе схаменувся  молодик,

Бо треба  ж  напоїти всю  худобу.

Життя трива -- й  в  найближчий чагарлик

Закинув він  усю  свою тривогу !

Месяц в небе растворился,

Наступил седой рассвет,

Ты сегодня вновь мне снился,

Снова утром тебя нет.

Посмотри – мороз рисует

Льдом искристым на стекле,

В серебре зима ликует,

Солнце в хладной бирюзе.

По аллее вдоль дороги

Под деревьями в снегу,

Без печали и тревоги

Вдаль по серебру бреду.

Кроны в шапках вековые

Молча холодом горя,

В край проводят, где отныне

Тебе век поет заря.

т.е.с. 11,12,12    

Скарбничка душі

Є в кожного в душі скарбничка

І в кожного – вона своя,

Лежать в тій скриньці таємничій

Якесь число, чиєсь ім’я,

Напівзабуті сни і мрії,

Колючі реп’яшки образ,

Далекі вогники надії,

Уривки голосів і фраз,

Близьких людей ясні усмішки,

Розчарувань найперших біль,

Красива пісня, гарна книжка,

Улюблений з дитинства фільм...

І скільки б ми скарбів не мали –

Коштовних, срібних, золотих –

Та скринька, що в душі сховалась,

Є найціннішою із них.

                                                    Інклюд  Валентина

Що значить бути людиною

Що значить "бути людиною"?

Це іншим в біді помагати,

Завжди берегти Батьківщину

І матір свою шанувати;

 Це лиш правду мати за кредо,

Серце щире і совість мати,

Прожити життя не ледарем -

Для правди й добра працювати;

Буть другом у щастя годину

І в горі людей не забути.

Щоб справжньою бути людиною,

Треба просто людяним бути. 

                                                           Інклюд  Валентина

Як не ти, то хто?

Дуже часто за буднями власної реальності

Не бачим трагедій земного суспільства,

Де з почестями ховають залишки моральності

І проводять коронацію насильства,

Де міста вже давно нагадують сміттєзвалище, 

Екосистема старанно ламається – 

Ми стоїм за крок від безодні, та чомусь досі ше

Мріємо: „Все саме якось владнається”

Приспів:

На мить зупинись, схаменись, озирнись:

Що навколо тебе відбувається?

Активний процес – не прогрес, а регрес

В спільноті людській спостерігається:

Продажність,підлість, втрачається гідність,

Втрачається щирість людських взаємин.

Зупини цей потоп! Як не ти, то хто

Кине краплю світла в суцільну темінь?

Не обмежуйся лише констатацією факту,

Що, мовляв,ти один нічого не зміниш:

Такою позицією не де-юре – де-факто

Ти теж губиш цей світ і сам в ньому гинеш;

Помилково вважати, що життя посеред зграї –

Це присуд довічно по-вовчому вити.

Коли шкіряться інші, хай в тебе посмішка сяє:

Настане день – й посміхнуться у відповідь.

Приспів. 

                                                                Інклюд  Валентина

Шануймо

 Шануймо,  поважаймо рідну  мову,

І мами  ніжну пісню  колискову.

Дзвінкі  шануймо співи  солов’їні,

Вклоняймося  тополі і  калині.

Шануймо  землю цю,  її  природу,

Шануймо   звичаї свого  народу,

Шануймо,  поки  є що  шанувати.

Культуру  дуже легко  занедбати.

Та  важко її  буде  відродити,

Ще  важче, друзі,  новую  створити.

                                                                Інклюд  Валентина

Розмова з осінню

Ну, привіт, моя давня подруго:

Рік минув – ми знову зустрілися.

Прожити цей рік було подвигом...

Я змогла. Але я стомилася

І прийшла до тебе здорожена,

Щоб надихатись твого спокою,

Щоб наслухатись заворожено

Пісні мудрої і глибокої;

Сестро-Осене, я прошу одне:

У своєму багрянці-золоті

Розчини мене, обігрій мене,

Перед тим, як віддати холоду.

                                                            Інклюд  Валентина

Теплый денек, синевы хладный взгляд

И в дымке костров вдаль деревья молчат,

Пожухла трава, горизонт уходящий,

Слепи’т глаза солнце, и шепот манящий.

 Не вёсен полудень, не жар шумный лета,

В задумчивость осень как в платье одета,

Лишь шорох травы осторожный вдали

Следы заплуталые сменит в пыли.

Задумчива осень, дождей тусклый плач

И в небе, как время, лошадки мчат вскач,

И лучик сквозь тучи рисует нам сказку,

И теплый денек дарит нежность и ласку.

т.е.с.  02,11,10

Не уходи, побудь со мною,

Давай мы вместе погрустим,

Смотри – луна над головою –

Незрячий, хладный побратим.

Не уходи, душа с тобою

Минуты счастья обретет,

Пусть поразит наш мир грозою –

Мгновений тех не отберет.

Пока мы дышим – будем живы,

Пока мы помним и храним

Минуты, где душой грустили,

И пел, мерцая, побратим.

т.е.с.13,06,10  

Пусть будет свет, пусть будет тьма,

Пускай грядет гроза немая,

Под шум дождя я вновь одна,

И вновь бреду, пути не зная.

Не ясен день, не темна ночь,

Не огонек души заветной,

И гонит сон покой мой прочь,

Не находя любви ответной.

Не сладок сок, бездушна ночь,

Года плывут, стирая грани,

Улыбки сон и гордость прочь,

Лишь пусть не будет расставаний.

т.е.с. 08,05,10 

Хвилина до закінчення життя -

Три вдихи й видихи, думок мільйонний рій…

Останній сон готує сповиття.

Обабіч тебе – білокрилих стрій

Співає колисанку: "Люлі-лю!.."

- Добраніч! До побачення… люблю…

14.11.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика философская

Свидетельство о публикации № 16654