Молюсь за тебе, Україно,                    

Нарешті вільна та єдина,

За праці праведних синів,

За ледарів і трударів.

За влади жадібних мужів –

Їм, Боже, совісті б краплину!

Бо дурять, бідну, мов дитину,

Мою нещасную країну,

Та в’яжуть до старого тину,

Немов би дійную козу,

Та з півночі гнилу лозу

В імперських ночвах тягнуть нишком –

Хоч сорому їм, Боже, трішки,

Бо нашого їм, бач, замало...

Якби ж вони той сором мали,

То не тягли б, не розкрадали

Усе, що бачать на землі.

Бо, як в пісочку тім малі

Кирпаті дітки у дворі

Тендітні пасочки складають,

Міцненько грабельки  тримають,

Гребуть до себе і волають,

Мілких цеберок владарі –

Так, ледь не взявшись за ножі,

Держави владнії мужі

Мою Батьківщину деруть,

І ділять,

І на шмаття рвуть,

І продаються тут і там!..

Нехай вкоротить віку вам

Господь…

Хоч те просити гріх –

Забракло б вам земних утіх…

Так от в чім мудрість Мойсея,

Того Господнього спудея,

Що сорок років у пустелі

Не будував ні стін, ні стелі,

Народ виводивши з холопів,

Держави не заклавши доти,

Аж як змінилось покоління…

Зростай,

Зростай,

Живе насіння!

Зростай, країно молода!

Та щоб за вітром не пливла,

Свого триматися учись,

Й сліпій жадобі не корись!

Бо ті лиш України діти,

Що вільними зростуть, зуміти

Могли б ошукану й убогу

Звести на ноги.

Хай плине час –

Я вірю, вірю,

Що, як птахи летять у вирій

І повертаються потому,

Знайшовши вірний шлях додому –

Так на землі моїй святій

Минуть негода й буревій,

Минуть невігластво й жебрацтво,

І храм просвіти та багатства

Зведуть долоні молодії!

Лише тоді,

Лише тоді я

Скажу: не зникли задарма

Оті рядки,

Оті слова,

Що гнівом краяли папір,

А часом віщували мир:

Все недарма.

Той мир прийшов

Слідами наших підошов.

Мы темнотою ровно дышим,

Когда вокруг горит пожар,

Друг друга мы в тиши не слышим,

Испепеляя жизни дар.

Души покой сжигает пламя,

А через миг - тревог река.

Ну почему же те, кто с нами

Не слышат, как болят сердца.

Вновь темноту рассвет рассеял,

Но тень оставил у окна,

Где звук неясный грустью веет,

А по щеке скользит слеза.

т.е.с. 07,06,13

Не говорите мне что надо,

Я не услышу те слова.

Ушла из жизни та отрада, 

Что мне опорою была.

Сквозь зиму так к весне стремилась

Ты летний ангел добрый мой, 

Но в зиму жизнь остановилась,

И цвет весны пришел грозой.

Послушай эти жизни звуки,

Вдохни пьянящий аромат,

Тебе во сне целую руки,

Да из снегов веду в наш сад.

т.е.с. 01.05.13.

Немы мои слова сегодня,

Хоть криком рвутся из груди, 

Весна ступает осторожно 

Рассветом вспыхнувшей зари.

Простор теплом и солнцем дышит,

Рвет струны сердца тишина,

Никто немой крик не услышит-

Лишь эхом в стенах пустота.

Немы слова, прозрачны слезы,

Лишь сердце болью теребит,

Весна ушедших не тревожит,

Лишь нам во снах грозой гремит.

т.е.с. 29.04.13