Закрой глаза, и в тишине, в молчании

Услышь шаги  - как легкий ветерок,

Как ручейка чуть слышное журчание,

Как песню грез, что льется между строк.

Так входит он – таинственный знакомый,

Кто шел в сей миг сквозь сотни тысяч лет,

Прикосновеньем своим нежным, невесомым

Начать чтоб жизни твоей новый бег.

Придет с ним солнце, хоть вокруг ненастье,

И сЕры будни краски обретут,

Услышь шаги, и бриллианты счастья

В глазах и сердце дом свой обретут.

т.е.с. 20.12.15

Хлопчик із Рівного Єгор Пермяков написав вірш, що було частиною його домашнього завдання в школі, та сколихнув мережу своєю щирою поезією.

Не п’ю я „з горя”.

Свіча згоряє

Голодомору

Жертв відмічає.

 

         Прозріла пам’ять

Зриває вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

 

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід.

                            Як з глузду з’їхав

                            Скажений Світ.

 

                                  Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

 

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

У дівчинки Тані
Депресія зранку,
А Оля ще з вечора
Вчора сумна.
Оксана відмовилася
Від сніданку,
А Катя в бокал
Наливає вина.

У Свєти натхнення
Немає писати.
Наталя "Пішов ти!!!"
Кричить в телефон.
Надійка у Вайбер
Похмуро гне мати,
А Лєна комусь
Есемесить: "Гандон".

Марійка не вийшла
В сльозах на роботу.
Іванка так само
Не вийшла туди.
Лариса об стіну
Кидає колготи,
Бо вкрило Ларису
Чуття самоти.

А все це від чого?
Чому так стається? -
У тебе до мене
Є низка питань.
Я відповідь знаю,
Мені так здається.
Але не скажу,
Бо не хочу, отстань.

Ольга Дубчак.

І як тепер тебе забути? 
Душа до краю добрела. 
Такої дивної отрути 
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі, 
Такої спраглої жаги, 
Такого зойку у мовчанні, 
Такого сяйва навкруги. 
Такої зоряної тиші. 
Такого безміру в добі!.. 
Це, може, навіть і не вірші, 
А квіти, кинуті тобі.

                                                            

На прем'єру "Осінньої музики" Ганни Гаврилець

Київським квартетом саксофоністів

і Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром

в Національній філармонії України 21.09.2015

 

Мелодія осіння…

Самотній дощ бреде.

Крізь мжицю-волосіння

За ним – щеня руде.

 

Пергаменти-листочки –

Листи зимі – зліта

З гілля. На склі місточки

З калюжами – сльота…

 

Синкоп добірні грона,

Легато золоті –

В осінніх обертонах

Всі tutti й solo ті.

 

Печаль віолончельна,

Чуттєвий скрипки схлип,

Прозорість акварельна

Флейт, гелікона хрип.

 

Мелодія осіння –

Передзимовий бал,

Тужливе голосіння,

Екстаз! Дев'ятий вал!..

 

21 вересня – 12 жовтня 2015

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 71083

 На прем'єру "Осінньої музики" Ганни Гаврилець

Київським квартетом саксофоністів

і Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром

в Національній філармонії України 21.09.2015

 

 

Вилущуються

Цілі ноти - каштани

Контрабасові

 

*****

Листя грушеве

З нотного стану дощу

Розлітається.

Синкопує листопадом

Партитура жовтнева

 

*****

З утроб золотих

Чотирьох саксофонів –

Плач, схлип, літепло

Листопадово-синє -

Осіння мелодія…

 вересень-жовтень 2015

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 70919

Іван Сидорович Їжакевич (* 6 (18) січня 1864, Вишнопіль, Київська губернія, Російська імперія — † 19 січня 1962, Київ,Українська РСР, СРСР) — український живописець, письменник і графік, народний художник УРСР.

Бракує сонцю сил вже на вершечок
Небесний видиратися; спроквола
З півшляху подолає і додолу
Сповза. Жене вівчар овечок -

Вітрець і хмари, подорожні вічні,
Бредуть собі серпневим пасовищем,
Всевідні й мудрі. Соняхи окличні
Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище...

Вже ранки прокидаються пізніше,
Від прохолоди щуляться. Туман
Скуйовджений із річкової ніші
Вигулькує, кульгавий дідуган.

Він шкандибає лукою спроквола
З отарою овечок тонкорунних
І тане... у тремке трембітне соло,
У літепло, у блюз осінньострунних...


серпень 2014-вересень 2015

© Copyright: Марина Степанська