[Приєднана картинка]Блеск пропадает из разбитых отражений,Живые корни прорастают в кирпичи,На пепелище инквизиторских сожжений,Цветёт огарок не расплавленной свечи.Шумят и плачут небеса опять дождями,Скупая осень пахнет влажною землёй,Костры из листьев догорают, между нами,Свой дым затягивая горькою петлёй.И как развалина, поросшая кустами,Я вновь застыл среди туманов октября,Глядящий в ночь своими окнами-глазами,В сухой надежде, что я выстоял не зря.© William van Warg (фото и текст)

Чекаєш дня як вірний люд Месію, Як восени омитий в праці плід, А дня нема і тільки дощик сіє Та глибину примножує боліт. Не розведеш, як водиться, багаття, Не відженеш від дійсності пітьми, У пору сю думкам свобода клятим, Із присмаком колючої зими.[Приєднана картинка]

Заосенилося, неначе Нічого більше й не було, У вікнах ніч про літо плаче І вогко дихає на скло. Годинник крутить гострі вуса, З’їдає полум’я свічу. Пірнаю в роздуми. Журюся. І осенію. І мовчу.[Приєднана картинка]

За одинокою горою, Де чорний став і чорна ніч, Де вітер тихо дише млою І про минуле плаче сич, Де щось рухнулося і згасло В небесній втомленій золі, Там світлий Бог лягає в ясла І з них агукає землі.[Приєднана картинка]

Ліс оголивсь. Йому не соромно, І не бентежиться йому, Земне й небесне знову порівно У осінь дивиться німу. Холодний день зітхає втомлено, І там, де снів стоїть стіна, Порожнім полем ходять спомини І літа губиться луна. [Приєднана картинка]

ці небеса і осінь неминуча і жовтолист як символ перемін де зорі в душу дивляться колючі і ходить день до ночі на уклін і ці думки про простоту і вічне про у віках загублене святе де щось було до пам’яті дотичне та білим сном і досі там цвіте[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Я наполню мешки под глазами,Молчаливой тоской из глазниц,Эти призраки что, между нами,Духи умерших в муках границ.Посмотри, покосилась основа,Скоро выпадет море к чертям,Все уплывшие в поисках крова,Привыкали в итоге к сетям.Все, кто были когда-то ретивы, Дерзко рыли лопатой любви,Свои рвотные будут позывы,Превращать в ритуал на крови.Бесподобное плоское танго, На вполне себе круглой земле,Атакует безумием с флангов,Умирая как жук на игле.А в продукте студийного...

Читати далі...

Чи небо весняне, Чи небо осіннє, Чи інші кермують забави сезонів, Людина – людинозалежне створіння Від вибуху Всесвіту Й до Всесвіту скону. Людина людині і сонце, і зорі В годину мажорну, В годину мінорну, Людина людині – Той острів у морі, Який захистить Від нещадного шторму. Людина людину П’янить і тривожить, Людина в людині Блукає луною… Людину пошли мені, Прошу, мій Боже, І дай їй зустрітися, Боже, Зі мною.[Приєднана картинка]

Не озивайсь. Мовчи. Мовчи. Мовчи на день, на ніч, на вічне, Слова сховай у горлі кличні У іншу дійсність ідучи. І там, за краєм дивини, Де звично царствує буденне, Де не вартують одкровення, Мене тихенько пом’яни.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Выпавшие волосы, вырванные зубы,Медные, помятые, ангельские трубы.Дождь идет намеренно мимо облаков,Барабанит каплями в своды потолков.Хвоя прорастающая прямо из души,Ветками упругими разрывай, круши,Мир опять заполнится кровью и огнём,Он глотает бережно, но жует живьём.© William van Warg