[Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] Скло проколов промінчик сонця, День літній зазирає у віконце - Солодкий, золотавий і духмяний, Терпкий, суничний, сонячний , рум'яний! Вирує дивне, неповторне літо!.. .................................................... &nbsp...

Читати далі...

ПОРОЖНЕЧА — ЦЕ ДЖЕРЕЛО СПІЗНАННЯ [Приєднана картинка] наповнена тобою як листок раннім світлом у соняшний весняний день з думками про тебе вітаю сонце прощаюсь із місяцем і не можу спізнати розкриваю дні і ночі мов книгу яку треба прочитати і все це ...

Читати далі...

Твоє життя - це вдалий жарт, Ти лиш слова в устах актора. Сьогодні ще живеш в словах, А взавтра вже в рядках історій. А взавтра знову до гори, Щоб впасти вниз і не розбиться, А далі, будуть нові дні, А далі треба буть як криця. В твоїй душі нема жалю За час, що пройдено до цього. Твоя душа - твоє "Живу". Вона працює і не стогне. Твоє життя - це вдалий жарт, Його вже знає ця планета. Твоя душа завжди одна. Стара душа, та жити треба!

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * Поринь в неосяжну безодню, В обійми занурюйся ніжні! Вона піднесе, заколише, Всотає і в тебе ввіллється… Безмежжям ти станеш глибоким, У хвилях якого розтану; _________________________ Купайся в мені, о, коханий! 31.07.2009 Copyright 2009 © Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені

Мара Маланова человек человеку воздух земля и цветок дерево и огонь от голоса твоего идет ток прямо в мою ладонь почему-то правую а левая горяча и я как воздух плаваю у твоего плеча

Перетворюсь на хмару сиву, Увись злечу, підіймусь вгору, РозчУхраю тифозну гриву - І дощ створю із клаптів грому. Поллюсь - солОдко чи солОно - За комір цівкою весняно, Заполоню тебе полоном - Всерадісний і всекоханий! І дощ, мов згусток полинОвий, Ударить в груди - там, де серце, Згадаєш ти, як світанково Хотів до хмари зір простерти... Набудусь вдосталь я грозою, Запам'ятаюсь крапель градом... І поміж мною і тобою Надією весняно впаду.

У полум’ї віків стоять хрести, Тут дух козацький між могил витає. Щоб ми змогли козацький рід спасти До праці, до звитяги закликає! І бур’яни, і порось лісова Такі ж, як на полях всії держави. Козацька доблесть серце відкрива, Єднаючи бійців на шлях до слави. Козацький рід, козацька сторона Тут гартувались воля, перемоги. Наш родовід з козацького зерна. Ми генетично сильні! Слава Богу! В нас гідність оживе із праглибин, Вітчизни діти силу накопичуть. Відроджуйтесь! Міцнійте! Донька й син! Герої-...

Читати далі...

Така незріла ще душа! Ще не достигла на осонні... А вже летить, вже поспіша Схопити почуття спросоння. А їй би дозрівать на гілці, Вбирати сонця кольори І насотать в клубок промінців, Вплестись в мереживо кори... Та прагне - відірватись! - й гучно Шугнути вихором в імлі, Закалатати дзвінко й влучно І спалахнуть на неба тлі. Згоріти зразу - й без останку, Снопами іскор засвітить - Щоб відродитися на ранок, І знову - зріти, й знову - жить.

Солоний смак мені не сниться. Я бачу лиш солодке в снах - Мед, сливи, яблука в гілках, І сОлодко мені вже спиться. Гіркий же присмак відійшов, Залишив сОлоду стежину. Накину наспіх одежИну І дожену, щоб не пішов. Не добре, коли скрізь медово. Хоч дрібку болю залишу я, І радість дрібно затушую, І усміхнуся загадково...

ЗахолодИла у спекотне літо Усі свої слова... І буду - неминуче й сліпо У душу смерть вливать... І трунок той - такий жадАний! Омию ним всі давні рани І рани стиглі... А десь - тихенько квилить Потрощене, Побите, В душі моїй сповите Кохання. Воно скалічене цим трунком! Понівечене злим гатунком, Відмічене розлукою жорсткою - Й тобою!