хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «вірші»

***Мне улыбаются глаза…

Мне улыбаются глаза,

Твои глаза - сильнее слов,

А за окном опять гроза,

И дождь смывает время снов.

Я так хочу тобой дышать,

Уйти с тобой на край земли,

Но шум дождя не даст мне спать,

В ночь запахи гроз унесли.

Не суждено вернуть мне явь, 

Уйти с тобой на край земли,

Мне свою гордость не понять,

Я прочь уйду в ночь сквозь дожди.  

21,06,09 т.е.с.

***Зажгли…

Зажгли любовью мы сердца,

Дотла сожгли, и без остатка

Дошли до горького конца,

Напитка сладкого осадка.

Не сберегли, не сохранили,

Не пронесли через года

Огонь сердец, что так любили,

Лишь эхом бродят имена.

Я не могу себе сказать:

  Прости, забудь, не вспоминай,

Да, не хочу тебя я знать,

Но не могу забыть наш рай.  

21,06,09 т.е.с.

*** Звичайна мить…

Звичайна мить. Звичайний день.
Звичайне небо темно – сіре.
Звичайним кроком ти ідеш,
Щоб знов сказати мені : «мила».
Тих слів луна через роки
Мене бентежить в ніч і в днину,
І через мить, мов крізь віки
Я в гі’ркі спогади порину.
Гіркі? – не цей, і знов не цей,
Та раптом серце захолоне,
На самоті, поміж людей
Нам знов зустрітись заборона.
Звичайна ніч. Звичайна мить,
Сповита сутінками сяйва,
Мій звичний сон, в якому ти
Щезаєш знову без прощання.

21,06,09 т.е.с.

Дощить…

грозою та зливою навіяне,

бо все відбувалося інакше

Дощить надворі, грім гуркоче…

У серці – злива , блискавиці, ніч.
Тебе торкнутись, цілувати хочу,
З тобою, любий, бути віч-на-віч.
З тобою - зараз, все життя, навіки!
Благаю, мій коханий, не іди!
     З небес ллють водоспади й ріки…
     Обличчя мокре. Чи від сліз, чи від води?......
13.06.2009  Copyright 2009 © Степанська Марина (SMG) Всі права захищені

***Денек непогожий…

Тихий и хмурый денек непогожий,

Бесстрастные лица случайных прохожих,

Легкость в походке моей по дороге – 

Cгасли зарей суета и тревоги.

Дождь проливной с буйным ветром сыграли,

Солнце сокрыли и смыли печали,

Пусть не восторгом наполнены чувства – 

Просто спокойно на сердце, не грустно.

Пусть не мечта это – та оживленней,

Ярче, сложнее и многосторонняя,

Только кто знает к чему мы стремимся :

Вспыхнуть звездой иль в тиши растворится?  

20,06,09 т.е.с.

***Я буду…

Я буду облачком вдали,

И тихим ветром в чистом поле,

Я буду лучиком любви,

Незримым сном в пустынном доме.

Не беспокойся, мой родной,

Я твой покой не потревожу,

И отдаленною тропой

Пройду с тобой сквозь зной и стужу.

И в омуте бездонных дней

Среди огней калейдоскопа,

И в пустоте чужих идей

Тебе не будет одиноко.

Быть может не смогу сокрыть

Все боли, горести, тревоги,-

Лишь рядом быть, помочь прожить

Все бездорожья и дороги.

И пусть я облачком вдали

Растаю – даже не заметишь,

Я буду лучиком любви

В тех небесах, где гордо светишь.  

16,06,09 т.е.с.

***Не обижай …

Не обижай меня, не надо,

Я просто быть хотела рядом,

Теплом в душе, рукой к руке 

Пройти путь солнца налегке.

Не обижай меня, не надо,

Не игнорируй молча взглядом,

И ледяным приветом вдруг

Не разбивай зеркал вокруг.

Не обижай меня родной,

Я помню нежный голос твой,

Лучистый взгляд, веселы речи,

И счастье от мгновений встречи.

Не обижай меня, не надо,

Ты сам ушел, сказал: «так надо»

, Никто я – ты так захотел,

Ты-жизнь моя – вот мой удел. 

16,06,09 т.е.с.

вірші

Одвічні мої пастухи – нічні ліхтарі, Знову ми все переплутали знизу і дгорі. Кельнерка ще молода, та і ми не старі, Ще навіть п’ється, як дишеться й очі не хворі. Та близорукий мій бог вже за грань відступив Приступом довгих ночей за граненим й соленим, Й ранки з очима червоними падають з слив, З слів недошіптаних і недописаних тлену. Вічні мої пастухи… з опівнічних отав Стелиться килимом витканим та не дотканим Стежка невидима – тільки б на неї не впав Тілом невинним невидимий місячний камінь…

Метелик

Метелик полохливий і тендітний Сів на плече – тріпочуть крильця. Тебе не ображатиму, не бійся!  Створіння ніжне завітало в гості –  Кохання. Не злякати б!... 12.05.2009

P.S.Ти все знаєш Copyright 2009 ©Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені  

Гроза

Шум і гуркіт
І білий сполох...
Так ніби крізь повіки,
Приглушений, але чіткий.
Я відкриваю очі -
Темно і трава лоскоче ноги...
Сполах...
Блискавка!!!!!!
Все небо прорізає ветвиста гілка...
Зупинилась, ніби побачила мене,
Чи відчула погляд мій,
Та швидко зникла...
А тиша перед громом,
Ніби задзвеніла,
Натягується, як струна,
Ось-ось і вже порветься,
Але ні....
І раптово, як удар,
Ніби все на світі впало -
Грім, сухий і довгий,
Закутав все,
Закрався в вуха і там сидить...
Шумить.....
Так довго, ніби засідає глибше,
Чи це не грім, це шум дощу,
Що насувається стіною...
Повільно, незупинною,
І він накриває мене всього,
З головою, вимиваючи мене,
Від усього, від турбот і бід,
Я піднімаю вверх лице
І струмені дощу,
Б’ють мене в обличчя,
змивають з мене все....
А вітер що що зявився,
продуває все наскрізь,
видуває непотрібне
І ніби я лечу
Серед цих стихій один....

Я відкриваю очі,
Так хочу пити!!!!!
А за вікном гроза,
Гримить, грається стихія,
І кожна блискавка в вікні,
Ще більше очищає душу......