хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «мої думки»

Люблю я вітер…



Люблю я вітер… З ним так легко, щиро…
Він душу запитаннями не рве.
Підхопить на могутні дужі крила
І всі думки за обрій понесе.

І всі проблеми, всі тривого й болі
Стають мізерними, що й не помітить їх,
Як відчуваєш насолоду волі
На кінчиках крилатих рук своїх…

Нестримний вітер… Як люблю я вітер!
Коли весь світ біжить без вороття,
А ти з опалих пелюсточок-літер
Складаєш фразу: «я люблю життя»…

материні прокльони

Не проклинайте, нене, діточок!

Вони не схиблені, вони ще просто діти,

вони нанесли в хату грудочок

не для того ,щоб Вас тим розгнівити,

Не проклинайте,бо страшніш нема

за необачні  мамині  прокльони,

які випалюють  всі нутрощі до тла і залишають попіл на долонях. Не проклинайте ,матері ,дітей, бо їхня сила з вашої струмує, а ліпше притуліть їх до грудей, хай серце з серцем разом запульсує...  

Коли не знаєте – то марно ви живете…

Чи пробували ви, як сильний вітер
Шалено розвіває вам волосся,
В пориві мрії в небеса злетіти,
Відчувши всього світу стоголосся?..

Чи прислухались ви як ніч говорить,

Закутавшись у місячному сяйві,
Чи чули, як гукають з неба зорі
У мить, коли слова стають всі зайві

Чи відчували ви хмільне бажання,

Що спопеляє серце мрії злетом,
Чи знаєте яке п’янке кохання?
Коли не знаєте – то марно ви живете…

Як?


Знов топлять душу сумніви, а я

Не хочу ними світ заполоняти,
Я ще не розучилася сміятись,
Хай тьмяно, та горить моя зоря!

Десь закрадеться в серце біль ножем,

А я не хочу більше його крові,
А я втомилась жити без любові
Й вмиватись смутку грозовим дощем.

Не хочу більше ні думок, ні слів,

Не хочу переконувати знову
Сама себе, що буде все чудово,
Не хочу жити маревом із снів.

Я падати уже втомилась так

У прірву, де немає краю болі...
Я хочу жити! Лиш не знаю в долі
Хоч трошки сил ще випросити як?

Віч-на-віч

Дивлюсь у вікно…
Місто втомлене спить…
Ти повір
Хмільна мов вино
Того сну вічна мить
В сяйві зір.

Бокал пригублю

Із нектаром п’янким
Тих зірок
В думках не втоплюсь,
Виплітаючи з рим
Кожен крок.

В напівтемноті

Буду впевнено йти
По слідах,
Що з мрій і віршів
Постелив мені ти
В своїх снах.

Нектаром сп’янить

Чи вином до схочу
Мене ніч
І сном стане мить,
Де я з містом мовчу
Віч-на-віч…

Запитай

Весно, запитай мене про щастя,
Про любові чи журби грозу.
Ти не бійся, я не буду красти
Ні твою усмішку, ні сльозу.

Я сміятись ні, не розучилась

І слізьми вмиватись теж, повір.
Просто ти мені щоночі снилась
І звабливо кликала до зір.

Просто так чекала я на тебе!

Тож зі мною віч-на-віч побудь.
Поговорим тишиною неба
Чи мовчанням мрій про що-небудь.

Посміємось разом і поплачем

У ранкових променях зорі…
Будем пити зустрічі удачу
Й рахувати сонні ліхтарів.

Весно, запитай мене про тишу,

Про думок чи почуттів грозу.
Я віршами все тобі опишу –
І твою усмішку, і сльозу.

Панi та панове схаменiться

ПАНI  ТА   ПАНОВЕ, СХАМЕНIТЬСЯ !

=================================

         Боротьба за "якiсть та чистоту нацiЇ" ( будь якоЇ  взагалi) -- чи має сенс , чи це реально, чи це мiф ??? Та, взагалi-- чи це потрiбно нам ??? Якщо потрiбно, то за для чого ? Та кому саме  це потрiбно: нородовi ( тому чи iншому), або невеликiй кiлькостi людей ???

    

[ Читать дальше ]

Сторінки:
1
3
4
5
6
7
8
9
10
попередня
наступна