День вишиванки відзначають сьогодні в Україні

25 грудня весь сучасний світ, святкує Різдво Христове.
Прийшов час і Україні перейти на святкування Різдва 25 грудня разом з більшістю цивілізованих країн. Рішення про перенос святкування Різдва на 7 січня було прийняте "совєтамі" в звязку з тим, що розпочалось у СРСР будівництво "Железного занавеса". Рада християнських Церков України готова до святкування 25 грудня.
У Біблії відсутня дата народження Христа. Відомо тільки, що тоді була холодна пора року і бідна родина Спасителя, приїхала до Віфлієму.
У 431 році на Ефеському соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. Це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. І що цікаво, згідно з Григоріанським календарем день 25 грудня, як тоді у 431 році, так і зараз співпадає з астрономічним календарем. Оскільки це свято не виходить з числа і прив'язане до 25 грудня, то другого Різдва 7 січня не може бути.
У перехідний період можна залишити святкування і 25 грудня, і 7 січня.
З Різдвом Христовим Вас, друзі !
Господь благословить Вас і Ваші родини у День святкування Його народження!

День Победы не праздновали первые 20 лет из страха перед реальными ветеранами, которые не считали этот день праздником.

Вы никогда не задумывались, почему советский агитпром 20 лет не праздновал победу над Третьим Рейхом?  9 мая 1946 первая годовщина победы. Парад, ордена, барабаны, воздушные шарики -- НОЛЬ! 1950 год – пятилетие победы -- НОЛЬ! 1955 – 10 лет ВЕЛИКОЙ ПОБЕДЫ -- НОЛЬ! В стране ежегодно с помпой отмечается великая октябрьская революция, годовщина Ленина, 1 мая, Новый год.  Но 9 мая рабы культурно работают на победу коммунизма, на заводах, в колхозах. Нет никаких медалей и почетных знаков в честь годовщины победы, нет никаких объединений и движений фронтовиков. Напротив, генералитет сразу после 1945 года трясут арестами и проверками. Это понятно, ибо основатель репрессивного НКВД сохранился. Ну а агитпром винтик системы. 1960 год. – НОЛЬ! Празднование начинается только в 1965 и фронтовиков-победителей начинают подавать как беспомощных пенсионеров, которым надо “помогать” и уважать. ПОЧЕМУ?

“День Победы” в СССР не праздновали 20 лет из-за страха советской власти перед реальными ветеранами, которые пережили кошмар войны. В 1965 баланс ветеранских сил, настоящих фронтовиков, пропахших порохом, значительно уменьшился, а карательных подразделений, увеличился.  “Девятомай” начали осторожно использовать в целях пропаганды коммуно-фашизма, а далее уже подконтрольный властям “девятомай” превратился просто в помпезные пьяные оргии победобесия (с фронтовыми "100 грамм") для самоутверждения потомков советских фашистов – чинуш НКВД, КПСС и комсомола. Фронтовики использовались как живые музейные экспонаты, пропагандистами как совка, так и постсовка.

А народу врали, что мол первые двадцать лет празднований не было потому, что надо было работать и поднимать страну из руин.  Так это чистая ахинея. Ведь 23 февраля, 7 ноября, 1 мая и другие праздники, СССР праздновал даже во время войны.
Ответ прост -- большевицкого победного захвата в Европе не произошло, как планировалось ВКП (б), Адольф Гитлер их ловко опередил, напав первым и разбив планы Сталина.

Главная причина сдерживания празднования была та, что после войны были мужчины -- реальные ветераны, фронтовые волки, которые "хлебнули" все “прелести” войны и бездарного руководства. Они прошли через огонь, и их дух сломить было уже не так просто, партноменклатуру фронтовики презирали. Им было в 45-м лет 30-40, и больше. Если им напомнить про праздник связанный с войной, в которой погибли миллионы – тебя могли реально убить. Среди этих людей были контуженные, покалеченные и хорошо помнили "заботу Отца всех народов" Сталина и партии о них, как на линии “Вотан”, на форсировании Днепра (где потонуло около трехсот тысяч, в основном украинских новобранцев, с кирпичом вместо оружия), помнили Ржев и Волхов и многое другое. Так вот, как раз, через 20 лет, ряды этих самых ветеранов с ранениями и подорванным здоровьем уже значительно поредели, а остались интенданты, тыловые крысы НКВД-МГБ и особисты СМЕРШа вместе с свежеиспеченными 18-летними зеленоротыми ребятами, что попробовали войну только в конце в 1944 и 1945 годах. Вот тогда и было принято решение праздновать 9 мая.

Від американців ми "перейняли" таке свято, як Хеллоуін.

Вітаю усіх, хто причетний до сьогоднішніх свят!

Сьогодні народилася НАДІЯ. Вітаю всіх зі святом



Читати всім!!! Все одно, наша візьме!!!

22 травня – Міжнародний  день збереження  біорозмаїття.

     Чому  варто про це згадати, навіть на фоні інших справ? Гострота даного питання пов’язана з серйозною деградацією природи планети у ХХІ сторіччі – до такого рівня, за якого стабільне існування людства буде неможливим. Річ в тім, що люди не беруть до уваги, що живуть на планеті, яка має обмежені розміри і кінечні ресурси. Але, наприклад, за останні 25 років обсяг продукції, вироблений людством, – рівний обсягу продукції, виробленого за 125 попередніх років, тобто – мова про експонентний розвиток, про стрімке наростання обсягів вироблення „продукції” і мова про вичерпання в найближчому майбутньому ресурсів планети, в базовому сценарії, до 2070 року чи раніше (модель „Світ-3” Дж. Форестера, розроблена на замовлення Римського клубу).

     Слід  взяти до уваги, що як природною основою  для існування сучасної цивілізації, так і єдиним відновлюваним ресурсом є біосфера. Її стан стає критичним. Так, в термінології всім відомої  екологічної піраміди енергоспоживання (це коли мікроорганізмів найбільше, безхребетних тварин менше, а хребетних – ще менше), енергетично виглядало так: 90% енергії, виробленої рослинами, поглиналося мікроорганізмами, 9% - безхребетними організмами, 1% - людиною і великими тваринами. Зараз людина і тваринництво споживають 40% від первинної продукції біосфери. Тобто, людина перевищила ємність і порушила стійкість екосистем, кардинальним чином трансформуючи біосферу, і запустила ті чи інші біосферні компенсаційні процеси.

     «Послуги  біосфери є незамінними, проте ми понадміру використовуємо її ресурси, – зазначає д.б.н. Ярослав Мовчан, експерт НЕЦУ, член Української асоціації Римського клубу. – За даними Світової мережі екосліду (“Global Footprint Network”), у 2009 році вже станом на 25 вересня людство вичерпало максимально допустиму кількість ресурсів планети, які можна було використати за рік з можливістю їхнього відновлення. В річному перерахунку, сьогодні людство споживає на 40% більше, ніж здатна забезпечити біосфера планети, і цей процес над-споживання може завершитися швидкою катастрофою, яка зачепить наших сучасників і стане трагедією нащадків».

     Наскільки це серйозно? Чому втрата лісів, ведмедиків і метеликів (а все це разом, включаючи мікроорганізми, і є біорізноманітність) має бути причиною для нашого хвилювання? Тому, що це обмеження, а в перспективі – втрата ресурсів для харчування, це – погіршення стану екосистем і їх здатності до саморегулювання, що впливає на якість життя, це – погіршення здоров’я населення планети, втрата паливних ресурсів, втрата чистої води, втрата естетичних та культурних цінностей, втрата ще 15 екосистемних функцій – послуг для суспільства. Втрата всього цього – це плата за метушню чи «гламур» повсякденності. 
 

     Ось чому в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. було підписано Конвенцію про біорозмаїття, а ООН оголосила 22 травня – день, коли була досягнута угода про це, – Міжнародним днем біорозмаїття. Беручи до уваги катастрофічний стан живої природи планети, 2010 рік було оголошено ООН Роком біорізноманітності. Тема цьогорічного Дня біорозмаїття – «Біорозмаїття для розвитку і подолання бідності». В цей День (але не тільки цей) необхідно задуматися, як ми живемо, що ми робимо з живою природою, і що буде завтра (і яке воно буде!). Поки-що ми спостерігаємо, як у нас на очах зникають ліси і озера, луки і степи, сквери і дельфіни, риби і величні дерева. І виростають на їх місці монстри будинків і офісів, так, ніби вони матимуть сенс без знищеної природи. Ми далі говоримо про розвиток, забуваючи, що він не може бути безкінечним, і пора задуматися не про кількість тон металу чи нафти, машин чи банків, а навіщо вони? Де те, для чого буцім-то все це будується, прокладається, виплавляється? Де якість життя? І де власне життя?

     Чи  є виправдання «девелоперам»  і їх замовникам, «новим капіталістам» і їх «топ-менеджерам», чиновникам і депутатам різного рівня, які щодня чи раз в житті, заробляючи на масло до хліба чи освіту дітей в Швейцарії, «хатинку» чи позолочений унітаз, «ролекс» чи «майбах», забирають у нас всіх майбутнє, у наших дітей – здорове життя, а у наших внуків – взагалі життя? На що вони розраховують з логікою «а після мене хоч потоп»? Що далі і заради чого? Ще трохи грошей конкретному олігарху? І проблеми для всіх нас на багато років? Без позитивних зрушень в нашій свідомості, практиці природокористування, в способах і рівнях споживання майбутнє як сучасної цивілізації, так і Української держави є проблематичним. Майбутнє починається сьогодні, з нашого двору і міста, вулиці і лісу, річки і моря. І чи світ даруватиме нам радість життя в здоровому природному довкіллі, чи це буде бетон, смог, сміття, пеньки і джипи – залежить також від нас.

     Людство досягло межі в своєму розвитку. Яким бути світу завтра – залежить від нас сьогодні. Сценарієм подолання катастрофи чи її відсування в часі розглядається стратегія збалансованого розвитку, фундаментальна зміна розвиткових орієнтирів, екологізація та біологізація освіти, виховання, всього комплексу матеріально-технологічної діяльності на планеті, максимальне збереження та відновлення живої природи планети. Наступив момент істини. І чи ми виявимося здатні піднятися над метушнею і радикально змінитися, чи будемо далі щось «намивати» на приреченій землі – сьогодні залежить від нас. Час на роздуми вичерпано. Нагальні дії ще дають шанс на завтрашній день, з росами і солов»ями, сонцем над туманом в долині, ковилами і дубами, природним киснем і джерельною водою, морською хвилею і птахом в небі, пахощами лип, акацій чи матіол, ріками і рибами – на життя.

Приєднатися до події