Тут про свято http://uk.wikipedia.org/wiki/%C0%EA%F2_%C7%EB%F3%EA%E8

Цього року я не маю жодного бажання святкувати День Незалежності України як власне свято, чому спричинилось багато чинників і особистих, і зовнішніх, а найбільше - Закон про мови в України і всі ті зведення з регіонів про прийняття мови окупанта за місцеву основну мову - яке тут свято може бути?!
Хотів навіть свого прапора, якого щоразу вивішую, з синьо-жовтого поміняти на червоно-чорний УПА, або вчепити чорну траурну стрічку жалоби...
А тоді вирішив інакше: не дочекаються вороги, щоб я скорився: на День Незалежності України у Львові має бути похід єдності від будинку облдержадміністрації до пам'ятника Степану Бандері - до них з прапором і долучусь. Подивимось ще чия гору візьме, а для прикладу варіантів подій публікую уривок з "Гайдамаків" Тараса Шевченка - "Гонта в Умані"
 

Вітаю всіх з Днем Незалежності Україні!

З 21-ю річницею! Слава Україні! Героям Слава!

ГАЙДАМАКИ

Гонта в Умані

Хвалилися гайдамаки,
на Умань ідучи:
“Будем драти, пане-брате,
З китайки онучі”.

Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти —
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тілько виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали,
Вовків ляхами годували,
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі…
Не спинила хуртовина
Пекельної кари:
Ляхи мерзли, а козаки
Грілись на пожарі.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Треба кров'ю домальовать,
Освітить пожаром;
Сонця мало, рясту мало,
І багато хмари.
Пекла мало!.. Люде, люде!
Коли-то з вас буде
Того добра, що маєте?
Чудні, чудні люде!
Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть; а згадаєм —
Так було і в Трої.
Так і буде.
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть — земля горить,
Кров'ю підпливає.
Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч не рідний син Ярема,
А щира дитина.
Максим ріже, а Ярема
Не ріже — лютує:
З ножем в руках, на пожарах
І днює й ночує.
Не милує, не минає
Нігде ні одного:
За титаря ляхам платить,
За батька святого,
За Оксану… та й зомліє,
Згадавши Оксану.
А Залізняк: “Гуляй, сину,
Поки доля встане!
Погуляєм!”
Погуляли
Купою на купі
Од Києва до Умані
Лягли ляхи трупом.
Як та хмара, гайдамаки
Умань обступили
Опівночі; до схід сонця
Умань затопили;
Затопили, закричали:
“Карай ляха знову!”
Покотились по базару
Кінні narodowi;
Покотились малі діти
І каліки хворі.
Ґвалт і галас. На базарі,
Як посеред моря
Кровавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим.
Кричать удвох: “Добре, діти!
Отак їх, проклятих!”
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки невеликі,
Заріж і їх, бо виростуть,
То тебе заріжуть…”
“Убийте пса! а собачат
Своєю заріжу.
Клич громаду. Признавайтесь,
Що ви католики!”
“Католики… бо нас мати…”
“Боже мій великий!
Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!”
Зібралась громада.
“Мої діти католики…
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?..”
“Будем різать, тату!”
“Не будете! не будете!
Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше б гріха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга”. Махнув ножем —
І дітей немає!
Попадали зарізані.
“Тату! — белькотали,—
Тату, тату… ми не ляхи!
Ми…” — та й замовчали.
“Поховать хіба?”
“Не треба!
Вони католики.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ворога не різали?
Чом матір не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
Ходім, брате!”
Взяв Максима,
Пішли вздовж базару
І обидва закричали:
“Кари ляхам, кари!”
І карали: страшно, страшно
Умань запалала.
Ні в будинку, ні в костьолі,
Нігде не осталось,
Всі полягли. Того лиха
Не було ніколи,
Що в Умані робилося.
Базиліан школу",
Де учились Гонти діти,
Сам Гонта руйнує:
“Ти поїла моїх діток! —
Гукає, лютує.—
Ти поїла невеликих,
Добру не навчила!..
Валіть стіни!”
Гайдамаки
Стіни розвалили,—
Розвалили, об каміння
Ксьондзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.
До самої ночі ляхів мордували;
Душі не осталось. А Гонта кричить:
“Де ви, людоїди? де ви поховались?
З'їли моїх діток,— тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!
Де ви поховались? Крові мені, крові!
Шляхетської крові, бо хочеться пить,
Хочеться дивитись, як вона чорніє,
Хочеться напитись… Чом вітер не віє,
Ляхів не навіє?.. Тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!
Сховайтесь за хмару: я вас не займав,
Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе!
Де я прихилюся?”
Так Гонта кричав,
По Умані бігав. А серед базару,
В крові, гайдамаки ставили столи;
Де що запопали, страви нанесли
І сіли вечерять. Остатняя кара,
Остатня вечеря!
“Гуляйте, сини!
Пийте, поки п'ється, бийте, поки б'ється! —
Залізняк гукає,— Ану, навісний,
Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,
Нехай погуляють мої козаки!”
І кобзар ушкварив:

“А мій батько орандар,
Чоботар;
Моя мати пряха
Та сваха;
Брати мої, соколи,
Привели
І корову із діброви,
І намиста нанесли.
А я собі Христя
В намисті,
А на лиштві листя
Та листя,
І чоботи, і підкови.
Вийду вранці до корови,
Я корову напою,
Подою,
З парубками постою,
Постою”.

“Ой гоп по вечері,
Замикайте, діти, двері,
А ти, стара, не журись
Та до мене пригорнись!”

Всі гуляють. А де ж Гонта?
Чом він не гуляє?
Чому не п'є з козаками?
Чому не співає?
Нема його; тепер йому,
Мабуть, не до неї,
Не до співи.
А хто такий
У чорній киреї
Через базар переходить?
Став; розрива купу
Ляхів мертвих: шука когось.
Нагнувся, два трупи
Невеликих взяв на плечі
І, позад базару,
Через мертвих переступа,
Криється в пожарі
За костьолом. Хто ж це такий?
Гонта, горем битий,
Несе дітей поховати,
Землею накрити,
Щоб козацьке мале тіло
Собаки не їли.
І темними улицями,
Де менше горіло,
Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.
Виніс в поле, геть од шляху,
Свячений виймає
І свяченим копа яму.
А Умань палає,
Світить Гонті до роботи
І на дітей світить.
Неначе сплять одягнені.
Чого ж страшні діти?
Чого Гонта ніби краде
Або скарб ховає?
Аж труситься. Із Умані
Де-де чуть — гукають
Товариші-гайдамаки;
Гонта мов не чує,
Синам хату серед степу
Глибоку будує.
Та й збудував. Бере синів,
Кладе в темну хату
Й не дивиться, ніби чує:
“Ми не ляхи, тату!”
Поклав обох; із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі,
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину.
А хто мене поховає?
На чужому полі
Хто заплаче надо мною?
Доле моя, доле!
Доле моя нещаслива!
Що ти наробила?
Нащо мені дітей дала?
Чом мене не вбила?
Нехай вони б поховали,
А то я ховаю”.
Поцілував, перехрестив,
Покрив, засипає:
“Спочивайте, сини мої,
В глибокій оселі!
Сука мати не придбала
Нової постелі.
Без васильків і без рути
Спочивайте, діти,
Та благайте, просіть бога,
Нехай на сім світі
Мене за вас покарає,
За гріх сей великий.
Просіть, сини! я прощаю,
Що ви католики”.
Зрівняв землю, покрив дерном,
Щоб ніхто не бачив,
Де полягли Гонти діти,
Голови козачі.
“Спочивайте, виглядайте,
Я швидко прибуду.
Укоротив я вам віку,
І мені те буде.
І мене вб'ють… коли б швидче!
Та хто поховає?
Гайдамаки!.. Піду ще раз.
Ще раз погуляю!..”
Пішов Гонта похилившись;
Іде, спотикнеться.
Пожар світить; Гонта гляне,
Гляне — усміхнеться.
Страшно, страшно усміхався,
На степ оглядався.
Утер очі… тілько мріє
В диму, та й сховався.

Щоб в кожному серці не згасла надія,
Щоб в кожному домі не згасла свіча,
Родився сьогодні у яслах Месія,
Із люблячим серцем святе Отроча.

Христос народився! Славім Його, люди!
Засяяла сонцем іскринка надій,
Бо більшого чуда не було у не буде,
Хай в кожній оселі лунає «радій!»

Розсипались в небі мереживом зорі,
Співають з-за хмар ангелята малі,
Схиляє колосся голівки в покорі,
Колядки мандрують добром по землі…

В молитві весь світ опівночі стихає…
Яке таємниче й чудесне Різдво!..
Хай в кожній родині лиш радість витає,
Христос народився! Славімо Його!

Radmila Korzh

Сьогодні велике свято - Покрова Пресвятої Богородиці. Здавна вона була покровителькою и захисницею козаків - захисників України. Отже вітаю з цим святом всіх тих, хто захищає нашу неньку від ворогів.

І ось вам така байка, щоб знали, що козцький чуб це не тільки була відзнака майстерності, але й ще знак для ворога, який зараз виглядає, як середній палець! Тому вороги йдуть під три чорти, а ми продовжуємо нашу боротьбу.

Питалися козака:

«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну» (Степан Руданський)

Замість епілогу. Колись дискутували з другом-атошником про діток... Я видала таку фразу, що діти ніколи не бувають вчасно. А він відповів: "Діти вчасно ЗАВЖДИ" 

Саме так, святкують факельним спалюванням йолок на центральних площах міст. Гугліть.
З новим роком, болгосфера! Бажаю вам зберегти те, що маєте, отримати те, про що мрієте, та примножити свої статки пропорційно потребам. Нехай кожна сім'я дочекається свого Бійця цілим та неушкодженим! І Перемог на всіх фронтах.
Тепер я засну :)

Про Культуру. Я хоч іще й не підстаркувата людина, але вже в повному розквіті сил. Отож підліткові шмарклі – то вже пройдений етап мого життя. Але буває як накриє, як наверне хвиля романтизму, хоч святих винось. Отож припекло мені вірша намилити про кохання. Та от лихо, ніяк риму до слова «болт» підібрати не можу.

Іще про культуру. Російські окупанти потягли до своєї нори із Криму 38 полотен відомого художника Айвазовського. Ніби то на виставку у Третьяковській галереї, до того ж з нагоди двохсотріччя з дня народження славетного майстра. Потягли вже місяць тому, а ювілей святкуватимуть аж у наступному році, майже як циган кожуха продає. Обіцяють повернути у листопаді, за півроку до ювілея митця! Як у таких випадках каже стара патика Лавров – дибіли бля. Отож, чи повернуть чи ні? То вже ніяких гарантій. На порядність росіян сподіватись – як лайно в гору підкидати, спочатку весело всім, а потім весело не всім. Кажуть виставка у Москві користується неабияким попитом, дуже москалики до культур охочі. Тож на місці ялтинців я б занепокоївся – прокинуться якось вранці, а Ластівчине Кубло вже десь на Рубльовці «експоніруєтся». Для мене ця тема близька, у малюванні я сам незграбний, до того ж професійно оцінити чужу роботу не можу, Господь хисту не дав. Тож мені особисто подобаються твори  людей, які малювати вміють і що важливо – коли я розумію що саме майстер написав. Роботи Айвазовського мені дуже подобаються і коли мені траплялося побувати у Феодосії, я не втрачав нагоди завітати до його галереї.

Про культуру в маси. Хто бував у Феодосії, той знає, у маленькому містечку є дві туристичні принади – Чорне море та галерея Айвазовського. Без моря та галереї, Феодосія сумне та жалюгідне місце. Є ще музей Мухіной, це вже «на любітєля». А якщо я не помиляюсь, липень та серпень – самий що не є розпал туристичного сезону. Картини вивезли ну дуже вчасно, а повернуть, якщо повернуть, у пусте місто, з щасливими жителями рідної гавані. Як про те базікав пенсіонер що бачив Леніна – єто контрпродуктівно! З іншого боку, навіщо військовій базі мистецтво? Досить пропагандистських плакатів – «тяні носок», «учі устав», «будь бдітєлєн». Цей випадок – лишень маківка айсберга. Але й зайвий привід замислитись хлопчикам та дівчаткам з бавовняними макітрами, що нові хазяї донецьких та кримських латифундій, клали той самий «болт», до якого я так і не підібрав риму і на вас і на ваші наївні сподівання. А єдині люди, яким хоч трошки, хоч на хвилинку, хоч на цівочку цікава ваша доля – то ті самі фашисти та біндєровці, яких ви так натхненно ненавидите та вважаєте джерелом ваших негараздів. З чим я вас і поздоровляю жалюгідні нікчеми.

А Вас шановне панство, українське товариство, я вітаю з днем Державного Прапора, та Днем Незалежності України. Я Вам особисто обіцяю – все в нас буде добре. Нам доля посміхнеться, а наш ворог наїб…ться.