Десь за обрій пішло сонцеНастав час МарениЗаглянула ніч в віконцеТа й питає мене:– Чом у смутку твої очі І в скорботі край? Скажи – хто чинить не хоче В Україні рай?Чом в агонії надії, В закордонах люд?– Бо всевладнії злодіїКров народну п’ють…Один був – носив коронуПогнали в РосіюПрийшов інший – вліз на трона І таке ж зло, сіє. Й біля трону, то не люди А бандитська мастьЗвірозмії*, слизькі й лютіГризуться за власть.Гребуть транші й дерибанять Ці гроші...

Читати далі...

While you were out... Поки мене не було,the message says як свідчить записка,You left a number ти ...

Читати далі...

Чому пишу про почуття, якщо минають? Чому в коханні залишитись прав не маю? Чому ти снишся, якщо образ твій втрачаю? Чому і досі відповіді я на це не знаю?

Дзвінок серед спаленої ночі.Нагадав про забуту думку,Що живе в привабливому світлі. А тепер стукаєтьсяВ гості.Він cтягнув в голову весь смутокЗанедбаних міських вулиць,Що човгають собі у вусіЗ неонової трубки Мобільного телефону.Він ще живе.Він не вмер -Морок,Страх та страшна чорна тиша.Що чекає На кожного сплюндрованогоЗабуттям того,Як потрібно шукати далекуВузьку та тернистуБатьківську дорогу.

Уже другий день іде дощ. Небо похмуре і плаче, плаче... Сумно. Мені катастрофічно не вистачає сонця, хоча зовсім недавно потерпала від спеки. На душі - осінньо-жовтий смуток… З багряним, коричневим і навіть помаранчевим відтінком. З прохолодним подихом вітру, блідувато-сірим кольором неба і мокрим дотиком дощу…[Приєднане відео]

Я народилася сумною, мабуть,-Тепер вже не згадаю...Та смуток щиро поважаю,Його вважаю своїм другом.

не має Слів - забрав колись усі. зостався Осені тендітний смуток… спливає ще один примхливий Рік, і вже в Минулому його сумний здобуток… попереду свята, свята Весна, передчуття чогось, що мусиш...

Читати далі...

Наче і день непоганий, й добре попрацював. Але якось стало дуже сумно. Якийсь такий смуток на душі. Хочеться значно більшого від себе. Здається, що все не вистачає часу. А коли його буде вистачати? Певно, невідомо нікому... [Приєднана картинка] Єднаймося! . [Приєднана картинка]

Розвію смутой над водою нехай несе геть течія подалі з місць,де ми з тобою були удвох...лиш ти і я обійми палкі на прощання в душі лиш тиша та пітьма думки натягнута струна тай не потрібні більш слова а де були цілунки-шрами тай гоїтися не спішата щимлять лишень ночами й днями сльозьми щей на очах бринять хай туга виллється у пісні над той водицею стрімкою а все, що було до чи після забудеться й спливе з рікою