хочу сюда!
 

Лена

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «бруно ферреро»

Сердце

Коли береш наповняються руки,коли віддаєш наповняється серце. (Бруно Ферреро)

Небо близько

Ми завжди думаємо про Бога, ніби Він десь далеко. Насправді Бог не може бути в небі, він є тут. Бог є всюди, Він безмежний, Він близько. (Бруно Ферреро)

Жінка...Тиха вода

 

ЖІНКА

До Бога прийшов чоловік і заявив про свою нудьгу.
Бог задумався: "З чого зробити жінку, якщо весь матеріал пішов на чоловіка?"
Але, не бажаючи відмовляти чоловікові, після довгих роздумів,

Бог створив жінку, використавши

кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зорі,
замислений смуток місяця, красу лебедя, грайливість кішечки, граціозність бабки,
ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту і все це зліпив разом.

Аби зменшити надмірну солодкуватість, додав

холодне мерехтіння зірок, мінливість вітру, сльозоточивість хмар, хитрість лисиці,
настирливість мухи, жадібність акули, ревнощі тигриці, мстивість оси,
кровожерливість п'явки, дурман опіуму і вдихнув у все це життя.

У результаті з'явилася справжня жінка.
Бог подарував цю жінку чоловіку, сказавши при цьому:
 - Бери її такою, яка вона є, і не намагайся переробити, тому що з цього нічого не вийде. Блаженствуй із нею все життя і мучся до самої смерті!

Б.Ферреро

 

Часом досить одного сонячного промінчика. Одного лагідного слова. Одного вітання. Однієї ласки. Так мало треба, аби зробити щасливими тих, хто перебуває поруч із нами, то чому ж ми цього не зробимо?

Б.Ферреро


Плоди

Один чоловік, який шукав мудрості, постановив зійти на гору, де раз на два роки об'являв себе Господь Бог. Першого року він споживав те, що давала йому земля. На другий рік уже не мав чим харчуватися, тож вирішив повернутися до міста.

"Бог несправедливий! - крикнув він у небо. - Не зважив на те, що я жив тут цілий рік, аби почути Його голос. А тепер я зголоднів і мушу йти звідси, хоч так і не почув Його мови." Тієї миті з'явився янгол. - Бог залюбки порозмовляв би з тобою. Цілий рік Він тебе годував. І все мав надію, що наступного року ти сам подбаєш про задоволення своїх потреб. Та хіба ти за цілий рік бодай щось посадив чи засіяв? Якщо людина не спроможна зробити так, щоб там, де вона живе, з'явилися плоди її праці, то вона не готова до спілкування з Творцем!"

Живу я на світі вже сорок третій рік. Ні родини, ні власної оселі не маю, виконую роботу, до якої душа не лежить. Приятелям кажу, ніби життям цілком задоволений, але знаю, що це неправда. Що я тут, власне, роблю?

БРУНО ФЕРРЕРО


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Чудо

Ось правдива історія однієї дівчинки, яка вірила і знала, що любов здатна творити дива. Її братикові загрожувала смерть від пухлини в мозку. Батьки хлопчика зробили все, щоб його врятувати, однак заможними не були і, витративши всі свої заощадження, відвернути лиха таки не змогли. Якось увечері батько, із важким серцем, сказав заплаканій матері:

- Знаєш, люба, - нам, певно, не вдасться його врятувати. Тут може зарадити тільки чудо! Донечка, що бавилася в кутку, почула ці розпачливі слова. Відтак побігла до своєї кімнати, не вагаючись, розбила скарбничку і непомітно вислизнула з домівки до найближчої аптеки. Там діждалася своєї черги, приступила до віконця і, ставши навшпиньки, виклала перед здивованим аптекарем усі свої грошенята. - Чого тобі, маленька? Що бажаєш купити? - Будь ласка, мій братик дуже хворий, і я прийшла купити чудо. - Чудо? - стиха перепитав аптекар. - Мого братика звуть Ендрю, йому в голівці щось росте. Тато сказав мамі, ніщо вже не зарадить, тільки чудо може його врятувати. Я дуже люблю мого братика, тому принесла всі свої грошики - купити чудо. Аптекар сумно посміхнувся. - Любе моє дитятко, ми тут чудес не продаємо. - Якщо не стане цих грошей, я знайду ще. Скільки коштує чудо? Поруч стояв один чоловік. Високий, елегантний, поважний. Здавалось, він зацікавився незвичайною розмовою. Аптекар безпорадно розвів руками. Дівча зі сльозами на очах заходилося згрібати свої монети. Незнайомий чоловік озвався до неї. - Чого ти плачеш, маленька? Що трапилося? - Пан аптекар не хоче продати мені чуда, навіть не каже, скільки воно коштує. А чудо потрібне моєму братикові Ендрю, він тяжко хворий. Мама говорить, конче потрібна операція, але тато каже, що операція коштує надто дорого й тільки чудо може його врятувати. То я принесла сюди все, що маю. - А скільки маєш? - Одного долара й одинадцять центів... Але, може, мені вдалося б зібрати більше. Чоловік усміхнувся: - Ти знаєш, я не думаю, що знадобиться більше. Долар і одинадцять центів - цього вистачить на чудо для твого братика! Однією рукою він згорнув монетки, а другою взяв за ручку дівчатко, - Проведи-но мене до своєї домівки, дівчинко, я хочу побачити твого братика, познайомитися з твоїми батьками і поміркувати разом із ними, як нам вчинити оте маленьке чудо. Високий, елегантний пан і маленька дівчинка вийшли з аптеки, тримаючись за руки. Тим паном виявився професор Карлтон Армстронг, один із найвидатніших нейрохірургів планети. Він прооперував маленького Ендрю, і той за кілька тижнів повернувся додому цілком здоровим. - Та операція, - ледь не пошепки мовила тоді щаслива матуся, - це справжнє чудо. Скільки ж вона коштувала? Дівчинка мовчки усміхалася. Вона-бо знала, скільки коштувало чудо: один долар і одинадцять центів... Плюс віра й любов малої дитини.

Ісус сказав їм: "Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться: і нічого не буде для вас неможливого (Мт. 17,20)

БРУНО ФЕРРЕРО


Православний молодіжний веб-портал www.hram.lviv.ua

Мудрі ради...щоб багато не говорити

Щоб людина не говорила надто багато дурних слів , Бог дав їй десять пальців, щоб пам’ятала його мудрі ради: 

«Щоб перше слова було добре,rose Щоб друге слово було правдиве,rose Щоб третє слово було справедливе,rose Щоб четверте слово було щире,rose Щоб п’яте слово було відважне,rose Щоб шосте слово було делікатне,rose Щоб сьоме слово несло втіху,rose Щоб восьме слово було ласкавим,rose Щоб дев’яте слово було сповнене поваги,rose Щоб десяте слово було мудре,rose Далі мовчи!»  heart

Історії для душі




         Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її
дратувало. Багато вимагають в школі, вдома, надто багато... Та
ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...
Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в
очі, голосно сказала:
– Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не
обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше
від твоєї ласки.
Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним
голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу,
щоб ти мене обняла...
І вони обнялись, зі сльозами радості в очах.
 



Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву

любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити

наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою

маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої “слабкості”.

Але тільки тепло серця може врятувати нас від великого

холоду нашої епохи.


Сила думки


       Йшов собі полем подорожній – і раптом у траві побачив якийсь
предмет дивної форми.
– Це змія, – подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також
побачив предмет дивної форми.
– Це птах, – подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.



            Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося
колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного
інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив
маленький вогник – це був одинокий селянський будинок.
Водій швидко пішов у тому напрямку.
Дорогою він думав: “А що, як ніхто не відкриє дверей?”
“А що, як не буде потрібного інструменту?”
“А що, як не схочуть його позичити?”
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли
нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований,
що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: “Тримай
собі свій домкрат!”




      Подобається це нам, чи ні, але наші думки визначають маршрут
нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки
про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо,
що ми нелюб’язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка.



Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.






ТЕ, ЩО...



Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби;
мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від
мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш;
тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти
вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався
сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з
повним ротом...



Те, що ми хотіли б почути:


Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо
про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий;
приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно,
коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому
страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з
тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти
мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо
я помилився...


Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли

почути ще в дитинстві.



Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
“Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він
завжди є таким з нашим псом”.






....Коли заходить сонце.

                                                                                                   

    А З КИМ ТИ ТАНЦЮЄШ, КОЛИ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ ?

(   Бруно Ферреро )               

Танець любові лише для однієї ... ВІРНІСТЬ. Дуже давно один місіонер разом зі своїм провідником-індіянином пробирався через Скелясті Гори. Щовечора, коли чубок сонця ховався за видноколом, молодий індіянин відходив від місіонера, повертався у той бік і починав ритмічно переступати з ноги на ногу. При цьому він упівголоса наспівував якусь тужливу пісню. Ці співи і танці при заході сонця викликали у місіонера подив і зацікавлення. Врешті-решт він спитав свого провідника: — Що означає цей дивний ритуал, який ти здійснюєш щовечора? — Та нічого особливого, — відповів молодий чоловік. — Цю пісеньку ми склали разом із моєю дружиною. І коли не можемо бути разом, кожен із нас, хай де у той момент перебуває, повертається до сонця, коли воно заходить, і розпочинає танок і спів.

ТАК , МИ НАВІТЬ   ДАЛЕКО ОДИН ВІД ОДНОГО , СПІВАЄМО І ТАНЦЮЄМО РАЗОМ . А з ким ти танцюєш, коли заходить сонце?