хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «хохол»

КРЫМНАШ или немного о подсознании

   Полчаса назад занесло меня на страничку http://vk.com/sdamnaleto Крымскую. Я никуда в этом году ехать не собираюсь, тем более, в Крым. Но почитал. Нет, я не был потрясен. Я достаточно долго просматриваю российские новостные сайты, чтобы не впадать в ступор от словообразований "укропы", "хохломорды", "героям сала" и многих похлеще. Хай резвятся. Вопрос в другом. Если официальные новости делаются официальными людьми, получающими официальные указания сверху, то вконтакте пишут простые люди. Обыватели. Такие, как мы с вами. И вот тут у меня возникло недоумение - откуда столько злобы, ненависти и яда по отношению к Украине? Из их сообщений можно представить, что это не их зеленые человечки отхватили у нас часть территории и ведут полномасштабную войну в другой ее части, а украинская армия стоит у стен москвы и вот-вот ее захватит.
   ПОЧЕМУ?
   Первое объяснение поверхностное - СМИ, зомбаж и т.д. Не верю. Вернее, верю, но не совсем. Какой нибудь забулдыга из нечерноземья - верю. "Убьешь хохла?" - "Нет." - "А за бутылку?" - "Впере-е-ед! Ура-а! Крымнаш!". Но это глубинка. Крым же нашпигован ВУЗАми, народ, в большинстве своем, интеллектуален. По крайней мере, умеет думать. Их за бутылку не купишь.
   Вторая причина пришла на ум и вызвала смех. Люди подсознательно считают, что там, в россии, зарплата выше. У нас, скажем 4000, у них - 8000. Во какая цифра! У них в рублях, у нас в гривнах. Курс до фонаря, цифра-то больше! Ладно, это шутка.
   Ностальгия по СЭСЭСЭРУ может быть понятна у пенсионеров. Им не важен СЭСЭСЭР, они тогда были молоды, полны сил и энергии, не замечали ни 8 человек в коммуналке, ни шиш в магазинах. Они хотят возвратить ЮНОСТЬ. А тут такая удача подвернулась - незалежнисть. Это она ввергла в старость. ДОЛОЙ! Но не весь же Крым уже на пенсии!
   Понятны сами россияне, в смысле - жители россии. Тут зависть. У них нет вариантов. Нет перспективы. Нормальная человеческая жизнь отгорожена от них портретом их президента. Этакий фотографический эрзац железного занавеса. Европа для них недостижима. И непонятна. Чего ее понимать, зачем к ней стремиться, если дома все та же россия? Зачем привыкать к лучшему, если дома все хуже? Вот и воспринимают русские туристы ЛЮБУЮ территорию вне россии как обычную пивнуху. Нажраться в хлам и наводить российскую беспросветность в одном отдельно взятом номере отеля. А тут Украина идет в Европу! Как она  посмела? А вдруг она станет жить, как весь остальной мир! Вдруг сработает таки польский вариант! НЕ ПУЩАТЬ! Обратно! В стойло! В общем, объяснить поведение живущих в россии можно.
   А что же с Крымом? В чем причина такой ненависти?
   Ответ, мне кажется, один - ВИНА. Не вИна, они к политике имеют слабое отношение, а винА! Эдакое подсознательное ощущение проступка, совершенной пакости. Примерно так ребенок, разбив банку варенья, кричит на пришедшую с работы мать: "Ты почему варенье на самый край поставила?!". Но здесь не варенье. Здесь своя страна. Во все времена в любой части света деятельность гражданина одной страны в интересах другой страны считалась предательством. Изменой Родине. Все "крымнашинцы" это понимают, но старательно пытаются загнать поглубже, навалить сверху толстый слой агиток и прочей пропаганды, заглушить нормальные человеческие ощущения истерией "смерть хунте!", "правый сектор всех убьет!", "западенцы всех прогонят!". В общем, как это всегда в таких случаях бывает, валят с больной головы на здоровую.
   Этим же можно объяснить невероятное "радение" и "боление" за лнр и днр. Так на корпоративе, обблевав с перепою праздничный стол, смотришь по сторонам, не наблевал ли еще кто. Вместе не так стыдно. "Вот! Не только мы родной стране нож в спину! Еще Донецк с Луганском заточку в почки! Молодцы! Не только от нас теперь весь мир брезгливо отворачиваться будет!". 
   Как это ни странно, я допускаю сепаратизм. "Separate" - разделять, отделять. Сепаратистами можно назвать всех нас - в 1991 мы захотели отделиться от Советского Союза. И отделились. На удивление, цивилизовано, без единой жертвы и, тем паче, выстрела. И, главное, без войск чужих держав. Или беловежские соглашения подписывались под дулами, скажем, янкесов? Или на референдум всех сгоняли бундесовские "серые человечки"? Нет, я никого не видел. Сепаратистами являются 49 процентов жителей провинции Квебек. Хотят отделиться от Канады. Это показал референдум. (Википедия, референдум о независимости Квебека, 1995). 49% хотят отделиться. Но 51% не хочет! И Квебек в составе Канады. Без стрельбы, трупов и ввода каких нибудь мексиканских или прочих уругвайских войск с "градами" и "буками" на территорию желающих отсоединиться.  
   Так почему? Почему у нас цивилизованные, как они себя считают, люди не хотят решать эти вопросы цивилизовано? Почему нужно прибегать к терроризму? Есть же пример - ИРА. 150 лет терроризма. И что? Изгои, люди вне закона.
    Впрочем, я отвлекся. Хотя нет. Это составляющая часть той самой вины, приводящей к ненависти. Не просто сам факт предательства, а еще и способ его совершения. Не просто отделились, а отделились подло. С привлечением вооруженных сил чужого государства. Агрессивного государства. Государства, ни в грош не ценящего жизни своих граждан и, уж тем более, чужие жизни. Вина за Донецк, за Славянск, за сотни жертв лежит и на Крыме тоже. Слишком легко и радостно лег он под русский сапог. Отдельные факты героического поведения патриотов только подчеркивают предательство остальных. Слишком уверовала россия, что остальная Украина тоже подстилка. Шиш!
   В завершение, хотелось бы сказать: "Бог им судья!". Но язык не поворачивается. Откуда у них Бог? Впрочем, они сами себе судьи. Червячок-то в подсознании точит!

Перший малоросійський хахоль Івашка Брюховецький

1663 року, в особі гетьмана Лівобережної України, Івана Брюховецького, вперше вийшов на історичну арену новий, не знаний до того тип людини: малоросійський хахоль. Думаю, якщо б, ще  років 60 до того,  хтось сказав гетьману Сагайдачному, що русини й москалі - "йєдіний народ", це були б останні слова того бідолахи. Тим більш вражаючими є прогинання перед Москвою "вірного холопа і московського подножка" Івашкі Брюховецького... Але чому ж так сталося? Відповідь тут очевидна: після повстання Хмельницького відбувалась швидка ротація владних еліт України.

На зміну представникам  шляхетних родів Рюрика, Гедиміна..., свідомих слави "древніх княжат руських", які захищали та розвивали концепцію руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої , прийшли представники нової, козацької "аристократії без роду без племені" (походження Брюховецкого невідоме), життєвою програмою яких було "нацарювати та втекти"...

Малоросійські какли і малоросійське какляцтво, як явище, мають "гідний" їхньої справи ідеал - вєрнава холопа  і найніжчого подножка прєсвєтлого прєстола прєсвєтлого  вєличества Івашку Брюховєцкава - до якого вони мають тягнутися і в усьому бути схожими на нього.

"Женіть мене на московській дівці!"

1663 року, в Ніжині, на сумнозвісній "Чорній раді" Україна розпалася на два гетьманства: лівобережне й правобережне. Лівобережні гетьмани України, подібно до нинішнього українського уряду дивилися лише у північно-східному напрямку.

Вирішальним фактором на користь вибору Івана Брюховецького стало московське військо, яке було під рукою спеціального царського посла, боярина Велікоґаґіна, присланого на раду до Ніжина. Інший кандидат Яким Сомко разом із старшиною утік від повсталої "черні" до обозу Велікоґаґіна, а той звелів їх заарештувати "як ворохобників".

Після цього обрали Брюховецького, московський посол утвердив цей вибір, а Сомка, Золотаренка і ще кількох політично активних представників старшини засуджено за зраду, і страчено.

Іван Брюховецький одразу ж почав зміцнювати московську владу над Україною, сам ідучи назустріч московським бажанням і роблячи всілякі уступки задля особистої користі та інтересів своїх прихильників.

У вересні 1665 року він сам поїхав до Москви з численною делегацією ґенеральної старшини - полковників, сотників, нижчої старшини, представників від духовенства, міщанства й від рядових козаків; всього поїхало з ним понад 500 людей. Цього Москва добивалася і від попередніх гетьманів, тільки ті - не хотіли.

Брюховецькому зроблено урочисту зустріч, він відбув аудієнцію в царя, якому підніс багаті подарунки. Гетьман заявив про своє бажання одружитися з якоюсь "московською дівкою" й прохав визначити йому молоду.

"Гетман верного войска вашего царского верный холоп  и   найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого          величества Ивашка Брюховецкий"

Потім просив для України митрополита з Москви, собі маєтностей поближче до московського кордону й "прислання  до України значнішого відділу московського війська" для своєї особистої охорони. У Москві Брюховецького справді оженили з донькою окольничого Салтикова і справили гучне весілля.

Але головне - гетьман зробив заяву, що він "б'є чолом цареві всіма українськими городами", що означало, що податки з міщан і селян мають збиратися безпосередньо до царського скарбу, що туди ж мусили б іти всі українські державні доходи з продажу горілки й митні збори із зовнішньої торгівлі, та щоб по всіх найбільших містах України було призначено царських воєвод із військом: до Києва, Чернігова, Переяслава, Канева, Ніжина, Полтави, Новгороду-Сіверського, Кременчука, Кодака й Остра.

Також передбачалося, що відтак вибори гетьмана мали відбуватися у присутності царських посланців, а сам новий гетьман тепер повинен був їхати за підтвердженням до Москви. За такі щедрі поступки, коштом української автономії, сам Брюховецький дістав титул боярина й цілу Шептаківську волость на північній Чернігівщині, в вічне володіння; вся старшина - маєтності й московське дворянство; духовенство - маєтності.

При від'їзді з Москви гетьман і всі, що були з ним, дістали щедрі подарунки соболями. А себе після цих всіх царських ласк він став іменувати так: "... гетман верного войска вашего царского верный холоп и найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого величества Ивашка Брюховецкий".

Повернувшись в Україну на початку 1666 року, він почував себе твердо й поводився з старшинами зверхньо. Політичну опозицію хапав і відправляв до Москви, звідки їх засилали далі до Сибіру.

Минуло зовсім небагато часу, як Брюховецький дорого поплатився за нехтування українськими інтересами. Коли в українських містах почали розташовуватися московські залоги, царські переписувачі стали втручатися у приватне життя людей, а пихаті збирачі податків впроваджували обтяжливі повинності, зростало незадоволення московитами й особливо гетьманом, який їх запросив.

Представники церковних верхів відкрито протестували проти посилення московських впливів.

Найбільше обурення серед українців викликав Андрусівський договір 1667 р., який рішуче повернув їх проти Брюховецького та Москви. Як і співвітчизників на Правобережжі, лівобережних українців уразило й розлютило те, що цар, пообіцявши боронити від поляків усю Україну, віддав половину її ненависній шляхті.

У 1667-1668 рр. по Лівобережжю прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прибічників.

Побачивши загальне незадоволення в народі з приводу запровадження на Україні московської адміністрації й обурення проти себе, Брюховецький вирішив сам очолити антимосковський рух й відірватися від Москви (когось мені він нагадує).

Та було вже пізно. 8 червня 1668 року, коли Петро Дорошенко з'явився на лівому березі Дніпра й наблизився до табору Брюховецького під Опішнею, козаки збунтувалися проти Брюховецького, вбили його, а Дорошенка проголосили гетьманом обох боків Дніпра...

 

За матеріалами статті "Від Брюховецького до Януковича? Спільні долі політиків"

http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/01/18/16171/

Господа Малороссы!

Дорогие жители Украины! 

Обращаюсь к тем кто хочет разделить страну и присоедениться к Российской Федерации. Если вы так горите желанием жить в России пишите администратору на мыло, мы организуем вам помощь в переезде на ее територию. 

К вашему сведенью ни один "западенец" ни разу не сказал что хочет отделить западную Украину и присоеденить ее к Польше. А такие как вы называються сепаратистами и должны привлекаться к уголовной ответсвтвенности по закону Украины и в соответсвии с Конституцией Украины. Чего и желаю господину сепаратисту Добкину и Кернесу.

Слава Украине!  http://vk.com/nationalist