У Луцьк ми приїхали вже близько 17-ї. Вийшовши на автовокзалі, довго крутили мапу, намагаючись зрозуміти куди нам далі. У бік готелю йшов 5-й тролуйбус, але його ще треба було знайти...   Вже стоячи на зупинці читали назви вулиць і зупинок через які проїжджають маршрутки, що зупинялися на зупинці, але знайомих назв не знаходили, тоді вирішили йти навпростець до залізничного вокзалу,де була кінцева зупинка 10-го тролейбуса, що нам підходив найкраще. Від залізничного вокзалу обласного центру ми очікували більше, тут же було пару платформ і приміщення вокзалу, що скидався на якийсь полустанок на кшталт Бобрика чи Яготина... Тролейбуси тут, на відміну від Рівного, хоч і коштували на 5 копійок дешевше, але були у більш занедбаному стані і ходили на багато рідше. Взагалі місто виглядало дещо "неряшливо". Чи то ми вже втомилися від мандрівок?.. Поселитися вирішили в готелі Світязь, що стоїть трохи вбік від центру на набережній річки Стир. Готель ми знайшли досить швидко, навіть спочатку пройшли б мимо, якби не річка. Навіть не сама річка, а поросла травою, кущами та будяками пойма річки. Кімнату зняли за 195 грн   і ще 20 грн доплатили за другу порцію сніданку. Виселитися ми мали до 12-ї, або доплатити ще за півдоби, так як потяг у нас був о 20:40. Тож ми вирішили зранку поснідати, зібрати речі і завезти їх на вокзал і до вечора гуляти містом. А сьогодні хотілося повечеряти і оглянути ту частину міста, яка не входила до "старого міста", де судячи з карти була найбільша концентрація пам"ятників архітектури і старовини, включаючи і замок Любарта. Прогулялися до мосту через Стир, а потім пішли ближче до центру шукати смачну вечерю... На Театральній площі сфотографувалися біля пам"ятника Лесі Українці та біля жирафки!   Навпроти театру розташований Свято-Троїцький кафедральний собор, що побудований ще у 1752-1755 роках і від нього простягається пішохідна вулиця Лесі Українки, де ще сьогодні можна побачити будинки епохи модерну... Тут розташовані магазинчики, кав"ярні, пивні та ресторани. Біля одного з них є скульптура бравого вояки Швейка, що надихнув мене на прочитання цього твору Гашека. В одному з ресторанчиків з приємною музикою ми сіли пообідати... Від цін ми були дещо шоковані, бо звикли вже за кілька останніх років, що на Західній Україні можна смачно, дешево і багато поїсти... А тут ми повечеряли дерунами з грибами, запили це соком і заплатили 100 грн!    Повечерявши ми ще погуляли центром, по дорозі знайшли затишну кав"ярню на завтрашній ранок, бачили пам"ятник святому Миколаю, що є захисником міста і відображений на його гербі та пішли додому відпочивати, бо завтра мав бути довгий але цікавий останній день нашої одісеї...  На сніданок нам запропонували 4 комплексних варіанта, не зговарюючись вибрали 2-й.:-) Поснідавши, зібрали речі,

 здали ключі і пішли пити каву. Потім маршруткою до вокзалу, де лишили свої речі у камері схову і повернулися до історичного центру міста. Місто Луцьк, або Лучеськ, вперше згадується в Іпатіївському літописі близько 1085 року. Назва міста, скоріш за все походить від слова "лука" - вигин річки: річка Стир півколом оточує історичний центр міста. До оборонної системи Луцька входив Верхній замок, що будувався протягом 11-13 століття, та Нижній (окольний) замок з міськими мурами. Верхній замок оточують мури та 3 вежі: Надбрамна, Стирова (над річкою Стир) та Владича (що утримувалась за кошти Владики). У 1345-му році князь Дмитро Любарт зробив замок столичною резиденцією Галицько-Волинського князівства. У 1429-му році великий князь Литовський Вітовт приймає у замку монархів найбільших європейських країн для організації сувмісної протидії османській експанції. Тоді, разом із челяддю, Луцьк прийняв 15 тисяч осіб. У 1452 році місто отримує магдебурське право і невдовзі стає найбагатшим містом Європи. У 1569 році місто переходить під владу Польщі. Цей період позначається будівництвом кафедрального костелу святого Петра і Павла (1606-1610рр), монастирів (кляшторів) бригіток (1624р), василіан (1647р), бернардинців (18 ст), домініканів (18 ст), трінітаріїв (1729 р) та шаріток (18-19ст). В середині 18-ого століття (1752-1755 рр) будується Свято-Троїцький кафедральний собор. У 1795-му році, після розділу Польщі, Луцьк входить до складу Російської імперії.

Огляд історичної частини міста почали з пам"ятнику на честь 2000 років від Різдва Христва, що знаходиться на перешийку між сучасним та історичним центром міста на майдані Ринок. Далі пішли центральною вулицею імені Данила Галицького. Праворуч стоїть пофарбована у яскравий жовтий колір Свято-Покровська церква, трохи далі, за перехрестям, височать шпилі Дому Євангеліє. Перед самим поворотом на міст через Стир стоїть потужна будівля старої синагоги з баштою, яку ще називають "Малим замком" і не дарма, бо має вигляд цілком замодостатньої оборонної споруди. Будувалася вона з кінця 14 століття, перебудовувалася 1629 року, зараз тут винаймає приміщення адміністрація футбольного клубу Динамо. У колишньому старовинному домініканському монастирі зараз функціонує Кирило-Мефодіївська православна церква та духовна семінарія української православної церкви. До будівлі іде гарна трояндова алея з кованими ліхтарями, а перед входом бігають кури... По дорозі від монастиря до замку нам  зустрілася будівля Державного історико-культурного заповідника з гарними кованими навісами, прекрасною вивіскою "під старину" та масивними дерев"яними ставнями. Якби вся історична частина міста мала такий вигляд, то можна булоб з легкістю повірити, що ти ненароком потапив машиною часу у старовинне багате місто благородних лицарів, прекрасних принцес та чудових ремісників. У дворі, за кованими воротами була якась виставка скульптур. У іншому крилі будівлі заповідника у свій час жила і починала свою творчу діяльність Леся Українка. Одразу за цією будівлею перед нашими очима постав красень і велетень римо-католицький костел святого Петра і Павла, що вражає величчю. У нішах стін стоять скульптури святих. Побудований костел у далеких 1606-1610 роках, навпроти нього розташована дзвінниця, що побудована ще у 1539 році, щоправда зараз вона без дзвонів. Під стінами костелу стоїть пам"ятник борцям за незалежність, розстріляним у липні 1941 року бійцями НКВС. Через площу вже видно було в"їздну вежу замку Любарта з дерев"яним містком через колись глибокий рів. Зараз на місці рову столики фешенебельного ресторану. Вхід до замку коштує 5 грн з дорослого та 3 гривні з дитини, але без екскурсовода не можна потрампити до розкопок церкви чи всередину в"їзної брами...

На території замку діють музей книги у будинку повітової скарбниці 19 ст., у Владичій вежі діють експозиції "В"язниця", "Арсенал" та музей дзвонів. Також в приміщенні повітової канцелярії 18 століття, що  знаходиться на території замку, відкритий художній музей. Мури замку і башти збереглися у досить гарному стані, їх гарно відреставрували, але поринути у епоху середньовіччя заважають накриті залізною кришею розкопки церкви Іоана Богослова 12 ст... Не знаю, мабуть тут можна і треба щось придумати... Можливо зверху побудувати муляж цієї церкви, чи зробити це накриття скляним... Також одну з башен можна було б відкрити як оглядовий майданчик, хоча дивитися там практично нема чого... З одного боку міста луки, аж до річки, які поступово забудовуються дачами, з іншого ринок, вигляд на який мабуть найбільше нагадує часи монголо-татарської навали... Взагалі, тут якимось дивовижно-потворним чином переплелися багата історична спадщина з сірістю буденного життя, і це не на користь першого... По території, навіть вірніше по мурам замку, ходили досить довго, поки не зголодніли. На мапі ще лишалося "недослідженими" ще кілька пам"яток архітектури, то ж ми намагалися їх швиденько знайти, а замість цього потрапили на базар... І навіть якщо ті будівлі, що ми знайшли, дійсно були житловий будинок Пузини 16-18 століття, монастир бригіток чи шаріток, то на пустий шлунок і у тому занедбаному вигляді вони не справили на нас потрібного враження. Можливо місто на нас розсердилося на це, бо потім ми ніяк не змогли найти якусь недорогу піцерійку чи кафе, щоб гарно поїсти, але не ресторан з непомірними цінами... Коли ми тричі обійшли центр міста, дійшли навіть до центрального корпусу Волинського національного унівнерситету, де по нашим розрахункам мало бути студентське кафе, але нічого не знайшли, з голодними очима забігли в гастроном і купили 2 булочки та по йогурту... "Заморивши черв"ячка" та вивчивши карту, продовжили екскурсію. Мушу зауважити, що на зупинці в центрі ми натрапили на афішу кінотеатру, де пропонувалося перезгянути мультфільм "Льодовиковий період-3" о 18:00. Ми вирішили, що це може бути логічне завершення суєтного дня і всієї подорожі. До фільму ще лишалося майже 2 години, тож ми ще вирішили подивитися на Київський майдан, прогулятися парком і помочити ноги у Стирі (це у мене ритуал такий). Київський майдан, хоч там і знаходиться Обласна державна адміністрація, а через дорогу Обласна податкова адміністрація і інспекція, мав вигляд недозабудованого пустиря...   До парку йшли пішкипо проспекту Волі, дещо поспішали, бо парк, судячи з усього закладений між меліоративно-осушувальними каналами, мав велику площу.

 

Від пляжної зони на Стирі парк огорожений насипною земляною дамбою висотою у 2-3 метри. На пляжі, практично у чентрі міста було багато відпочиваючих. Берег був обривистий, висотою близько метра, до води прокладені стежки і іноді є навіть бетонні сходи. Ритуал я виконав і ми помчали ловити маршрутку до кінотеатру... А в кінотеатрі, від сьогодні, мультик йшов лише о 16:30...   Була ще одна "фішка" - дитяча залізниця, але про те що вона працює у п"ятницю ми не мали жодних ілюзій... Тож ми вирішили нарешті десь поїсти і випити пива... Час від часу нам попадалася в очі реклама торгового центру ТАМ-ТАМ, ніби там є все що ми хочемо, і навіть піца!   Але на жодному плакаті не було адреси цього чудо-центру!  Покладаюцись на логіку ми сіли в одну з маршруток яка, судячи з переліку зупинок, проїжджає повз Там-Там, але, як,виявилося ми сіли не в той бік, тож знову приїхали до центру, де, здається, ми "примелькалися". Добрі люди показали на карті де знаходиться цей торгівельний центр і якими маршрутами ми можемо туди дістатися... Нарешті ми нормально поїмо! Цей Гіпермаркет виявився через міст від залізночного вокзалу, тож ми мали достатньо часу. Повечерявши супом, лозанею та картоплею з грибами, та запивши все пивом ми зайшли в супермаркет, купили води та шоколадку на дорогу і попрямували на вокзал. Добре, що дядько з камери схову затримався на роботі, тож речі ми отримали без проблем! Чекаючи поїзда, я ще збігав купити розливного квасу... Якісь він не смачний і занадто солодкий у них! Невдовзі підійшов поїзд і наша літня подорож добігла свого логічного кінця!

Наступного ранку Света заявила, що нікуди не поїде звідси, поки ми не видеремося на Дівочі скелі. То ми прокинулися, вдяглися, розпитали персонал куди нам іти і, особливо не потурбувавшись про сніданок, пішли. Захватили з собою тільки по банану, але на пів дорозі вже розсварилися, бо я думав гарненько перекусити, як нагуляємо апетит у горах, а Света хотіла вранішнього чаю...
Добре із-за цього посварилися і на гору, трохи блукаючи у лабіринті вулиць, піднімалися мовчки дуючись один на одного...
Вибравшись на верх дуючись і глибоко дихаючи, ми виявили, що на цій висоті теж живуть люди, які проходять цей шлях щоразу по кілька разів на день, а можливо іноді і їздять машиною... От якраз одна подружня пара і підіймалась, мабуть йдуть з магазину . Де саме знаходяться Дівочі скелі у них були різні точки зору. Але те, що якісь скелі були і  праворуч ось тут за городами і трохи далі ліворуч, це ми зрозуміли. Спочатку оглянули скелі що були ближче. Це були величезні валуни, між якими були тріщини-провалля глибиною у кілька метрів. Потім пішли ліворуч. Тут, за поворотом польової дороги, нас зустрів чудовий сосновий лісок. Щоб було зрозуміліше, то ми вийшли на верх на плато, а багатотонні валуни лежали внизу. А  далі, в долині, виднілося саме місто. За легендою, яку я чи чув десь у піввуха, чи читав у півока, тож достовірність стверджувати не берусь, з цих скель стрибали молоді дівчата, щоб не дістатися у полон до татар. Не знаю, чи розбивалися насмерть, але ноги зламати там досить просто... На цих скелях дуже гарно милуватися краєвидом, і фото тут вийшли гарні, особливо "левеня на Сонечку"   Ще подумалося, що мабуть звідси чудово виглядає захід сонця, але день тільки починався...
Археолагами тут були знайдені кістки мамонтів, печерних ведмедів та гієн, шерстистого носорога...
Спускатися зі скель ми вирішили іншою стежкою, яка по нашим розрахункам, мала б вийти десь біля автовокзалу. Стежка була досить крута і ми практично з"їжджали на ногах від дерева до дерева...
Дійшовши до автовокзалу, ми дізналися розклад автобусів на Луцьк, бо сьогодні до 15-ї години мали б виселитися з готелю і прямувати далі. Потім сіли на маршрутку до центру шукати старовинні монастирі. До речі, маршрутки тут здається єдиний вид транспорту, і вони досить дорогі, як для такого маленького містечка, аж по півтори гривні!
В центрі ми смачно пообідали локшиною з куркою та омлетом у кафе "Людмила".

---

Якщо починати розглядати архітектурні пам"ятки, церкви та костели з південного боку, то найпершим попаде у очі костел святого Станіслава, побудований у 1854-1857-му роках. За взірець будівництва послужив петербургзький костел святої Катерини. Костел знаходиться навпроти повороту до Замкової гори, тож ми бачили його ще в перший день. Але з гори він виглядає доволі маленьким у порівнянні з будівлею езуїтського колегіуму.  Езуїтський монастир є найвражаючею будівлею у місті, побудований він у 1731-1743 роках. Зараз в його корпусах знаходиться гуманітарно-педагогічний інститут та загальноосвітня школа №2. А у костелі колишнього монастиря знаходиться Преображенська церква. До речі, саме цей колегіум вважається прабатьком Київського Національного Університету імені Шевченка (в якому я мав честь навчатися аж 8 років). Дуже своєрідно виглядає дворик перед головним входом... Від його паркану  віє чимось готичним та загадковим. Навпроти монастиря, через парк з меморіалом Слави знаходиться Миколаївський собор, що був закладений ще італійкою Боною, дружиною польського короля, у 1539-му році як Францисканський монастир. Він кілька разів руйнувався, горів і перебудовувався, а в грудні 1832-го року костел освятили в Миколаївський собор.
За монастирем езуїтів знаходиться садиба-музей польського письменника Юліуша Словацького (1809-1849рр), а ще трохи далі Ботанічний сад закладений у 1806-му році, але ми туди не ходили. Ми вже мали потихеньку йти у готель та збирати речі, щоб навечір поїхати до Луцька... По дорозі пройшли повз будинок "Близнюки" про який пишеться у всіх довідниках, але нас він нічим не зацікавив. Можливо тому, що знаходиться у занедбаному стані... На півдорозі між центром та готелем, за краєзнавчим музеем знаходиться один з найстаріших монастирів Кременця. Це жіночий Богоявленський монастир з височенною дзвінницею, що побудований ще у 1633-му році (Вигляд з Замкової гори). Практично навпроти нього дерев"яна церква Воздвиження Чесного Животворящего Хреста Господньго, а трохи нижче каплиця Праведної Анни.
Повз полкову Покровську церкву (1902-1905рр) ми кілька разів проїжджали маршруткою, бо вона знаходиться за автовокзалом практично на околиці міста, то і фото зроблене з вікна маршрутки.
Взагалі-то ще багато цікавого лишилося у цьому тихому містечку, що з усіх боків оточений сімома крем"яними горами... З кожної з цих гір відкриваються чудові мальовничі краєвиди. Нажаль ми встигли побувати лише на двох. Не відвідали жодне з історичних кладовищ, кожне з яких має свою історію, на кожному з них поховані знамениті історичні та героїчні постаті, кожний з них відображає певну епоху розвитку міста. Але у нас не той був настрій, щоб ходити по цвинтарях, тож хай це буде за нашої наступної подорожі у ці краї...
А ми вже дещо стомлені сиділи у автобусі, що мчав до Луцьку...

Додому поверталися ще зарано, то ж вирішили не виходячи з автобуса, що йшов на Рівно, проїхати до старовинного села Білокриниця, що у 5 км від Кременця, де розташований шикарний панський палац.

Знайти палац було досить легко, хоч він і стоїть не понад дорогою. Зараз у Панському палаці розташований лісотехнічний технікум, куди і показує стрілка від зупинки. Палац нагадує середньовічні англійські замки. Почав його будувати князь Чесновський у псевдоготичному стилі, що тільки-но входив у моду, у 40-х роках 19-того століття, але завершити не встиг. Завершував будівництво Олександр Воронін, що викупив маєток на аукціоні за борги. Перед смертю він заповідав лишити всі свої надбання на освіту місцевих дітей. Тож у 1892-році тут з"являється сільськогосподарська школа з трирічним терміном навчання, що проіснувала тут до Першої Світової війни. Територія технікуму і сам палац у гарній формі. Прибрані та пофарбовані. Є гарний парк та озеро з рибами та жабами... А також дендроголічний парк з різними деревами та грибами. Піймавши маршрутку до міста, ми поїхали додому, бо ще мали плани відсвяткувати День Народження у місцевому ресторані...

Було не дуже людно , зате смачно!

А перед цим ми забігли практично за кілька хвилин до закриття до представництва Life:), де Света підключилася до цього оператора і купила собі чехольчик для нового телефону. Представники, розгорнувши паспорт кілька разів протягом оформлення документів вітали її з Днем Народження і в кінці подарували портативний зарядний пристрій...

Вперше місцевість Дубень згадується у 1100 році. У 1386-му князь Федір Острозький отримав від польського короля Ягайла та великого князя Литовського Вітовта право на побудову передового форпосту. З початку 15 століття почалася побудова дерев"яної фортеці на високому березі річки Іква. У 1507-му Сізігмунд І надав місту Магдебурське право і дозволив його власнику Констянтину Острозькому проводити ярмарки і побудувати укріплений замок, який, до речі, аж до початку 20-го століття нікому не вдалося захопити!!! Замок, а також Луцька брама і монастир бернардинців представляли собою цілий оборонний комплекс з підземними ходами та приміщеннями. Саме біля Луцької брами був підземний хід, який описує у романі "Тарас Бульба" Гоголь. У останній третині 18-го століття у місті стають популярні Різдвяні ярмарки. Тоді ж новий власник міста Михайло Любомирський перебудовує замок на розкішний палацевий комплекс, навколо ринкової площі будує кілька гостьових домів. Місто, при населенні 6,5 тисяч чоловік Сам замок, окрім 2-х бастіонів з вежами, має надбрамну будівлю та два палаци - Острозьких (16-те сторіччя) та Любомирських (17-18-те сторіччя). Крім того у місті зберігся корпус монастиря кармеліток (1686р.) та стара синагога (16-те сторіччя).

Ось по такому, багатому на історію, містечку ми прогулювались ввечері після обіду та відвідин Тараканівського форту. Але не все, що вистояло протягом бурхливих історичних подій 16-20 століть так само чудово виглядає і на початку 21-го. А жаль!   Синагога 16-го сторіччя стоїть без вікон, Луцька брама теж має не найкращий вигляд. Щоправда в замку ведуться реставраційні роботи, але підсобні приміщення і майстерні на місті бувших казематів дуже псують вигляд і не дають поринути у атмосферу часів козацько-польських протистоянь. Навіть у мене, прочитавши кілька історій про місто виникло кілька цікавих для туристів ідей. Наприклад, поставити у башню "Беатка" пушку "з якої у 1578-році племінниця легендарного князя Констянтина Острозького Беата Дольська вистрілила у підступивших до міста татар" і влучила у шатер хана, після чого татари ненасмілилися нападати на замок. Також туристам цікаво було б оглянути "світлицю польської панночки, що звабила Андрія Бульбу" та подивитися на підземний хід від Луцької брами, яким Андрій пройшов у замок.

Досить непогано зберігся корпус монастиря кармеліток, зараз тут онкодиспансер та жіночий православний монастир... Мабуть воно так і має бути, бо це Божа справа... Деякі з будівель, які позначені на мапі, як пам"ятки архітектури, на вигляд виявилися сірими неяскравими будівлями, так, наприклад будинок якогось Ельберта 19-го сторіччя, або будинок купця 18-го сторіччя... Вцілому містечко справляє враження тихого провінційного, де окрім кількох будівель, вже мало що нагадує про минулу велич. Дуже велична, і як на мене, дуже сувора споруда монастиря бернардинців зараз теж знаходиться у стані затяжної реконструкції і гаражі та підсобні приміщення псують навколишній вигляд. Непогано збереглася споруда 1832-го року костел Яна Непомука з дзвінницею, а також гарно виглядає Іллінський собор на центральній вулиці міста з симпатичними ангелочками на стовпах паркану.

Вцілому склалося враження, що люди, які живуть у цьому провінційному містечку з багатою історичною спадщиною не знають і не цінять її. Дуже шкода!

А ми вже збирали речі і бігли на автостанцію, щоб їхати до старовинного міста Кременець...

Як виявилося, маршрутки на Дубно з Рівно ходять досить часто і вже через 10 хвилин ми заскакували у таку маршрутку...

Кажучі правду, Дубно у нашому "Плані Б" було досить примарною зупинкою. Максимум на що ми розраховували, це на шляху з Кременця у Луцьк заїхати у місто на кілька годин щоб відвідати замок, але в процесі вивчень населенх пунктів по нашому маршруту, це місто мене цікавило все більше. По-перше, саме під стінами замку у Дубно відбуваються драматичні події Гоголівського "Тараса Бульби", по-друге, тут була певна кількість архітектурних пам"яток, була цікава та своєрідна історія, а по-третє тут по сусідству був відомий Тараканівський форт... За день оббігти все це було б складно, а у нас не було першочергової мети "загнати себе" .

Була у нас ідея і одразу їхати з Києва у Дубно, але там у вихідні проходив фестиваль "Тарас Бульба" і місць у готелі не було. Коли ж ми приїхали, то працівники готелю тільки-но відходили від гостей фестивалю...   Як ми зрозуміли, фестиваль був у якомусь рок форматі, або навіть з готичним спрямуванням, гості були досить шумними і з нами персонал практично відпочивав...   Ми вибрали економ-номер з туалетом та душем на коридорі за 94 грн.  Все одно на поверсі було зайнято лише 2 номери. Так як приїхали ми вдень, а наступного дня вже планували їхати далі, то вирішили зразу ж "штурмувати віддалені бастіони", тобто зразу вирішили шукати форт.

Село Тараканів знаходиться в кількох кілометрах від Дубно. Ми купили квитки на автобус (автобусом з Дубно на Повчу через Мильчу ми їхали до Тараканова   ), який проходив через село, всього по 1.63 грн, і попросили водія зупинитися біля форту... Водій висадив нас от у такому місці:

То ж форт нам довелося ще пошукати... До пам"ятки не було жодного вказівного знаку... Але невдовзі ми знайшли зарослу але заасфальтовану дорогу і дійшли до форту. 

Тараканівський форт будували протягом 1870-1890 років під керівництвом військового інженера Е. Тотлебена, а автор проекту інженер-полковник Борисів. У 50-ти км від форту проходив кордон Російської імперії з Австро-Угорщиною. Форт має у плані форму ромбу, зовнішні оборонні мури підкріплені цегляними стінами товщиною до 3-х метрів, а зовнішній рів глибиною до 6 і шириною до 14 метрів. Для побудови форту на березі річки Іква насипали величезний пагорб, то ж центральна 2-поверхова будівля де розміщувалися казарми  і каземати, була надійно захищена 2-ма валами та мурами...

Так як ми не мали жодної уяви як він має виглядати, то трохи було не прийняли оборонні мури за весь форт... Було б дуже жаль, якби ми відразу ж і повернулися, хоча і мури нас вразили... 

Тож обійшовши форт навколо ми знову повернулися до його входу, а звідти повернули на стежку ліворуч, що йшла вверх у глиб форту. Те, що ми побачили внизу нас вразило... Нема слів,щоб це описати... поїдьте і самі огляньте,   поки ця пам"ятка оборонної архітектури кінця 19 століття не перестала існувати...   

 На відкритті форту у 1890-му році був присутній сам імператор Олександр ІІІ, а в 1899 році форт телефонізували... З появою військової авіації форт втратив своє оборонне значення. А зараз він втрачає і своє значення як пам"ятка оборонної архітектури... Бо форт ніким не охороняється , хоча цегли там ще стільки, що вистачить на побудову маленького селища .

Навколо форту сільські городи з чудовими маками, а поблизу проходить залізниця...

Повертачись назад довго чекали автобуса, але встигли ще трохи прогулятися містом і повечеряти у досить пристойній та на диво затишній кав"ярні "Гранд".

Відпустку у нас на роботі треба замовляти аж у листопаді на весь наступний рік, і так, щоб вона не перекривалася більш ніж з 2-ма працівниками...  Тож мені практично повезло взяти відпустку на два тижні на кінець липня. А так, як девіз відпустки "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося!    " (сам придумав   ), то і плани були грандіозні! Не всім їм судилося збутися, але, може це і на краще! Один із планів був направлений на базу в Карпатах, але туди ми не попадали по часу, тоді і виник "План Б", який постійно трансформовувався і в період підготовки і під час самої подорожі. Мабуть у кінцевому варіанті він би мав назву "План Р"   "План Б" передбачав подорож по замкам, руїнам замків, костелам, церквам, а також просто вулицях міст Тернопільщини... Але на "час підписання Плану Б" квитків на Тернопіль вже не було...  Короче кажучи, ми опинилися в Рівному. Потім було Дубно, Кременець, Почаїв та Луцьк. Про кожну з наших зупинок планую написати докладніше з фотографіями та історією міста... Тож, чекайте!

Ой,старі кістки ниють,радикуліт зомучив,але ж мушу я і вам понадоїдати своїми розповідями,пра?Словом,можете сильно дивуватись,але була я в горах перший раз(пускаю сентиментальну сльозу))))

День 1 -- перед тим всю ніч не спали,бо весь попередній день їхали в поїзді і не сильно змучились.Зраненька пішли до церкви,бо їздили з християнською організацією,потім сніданок,погуляти,ля-ля-ля,словом,самі знаєте.І по обіді пішли на гору)))Все ніби й нічого,але поки йшли вниз - загубилися(я,подруга і її коханий) Спустилися з величезної скали.а тут,бац, -- і річка,що Прутом зветься)))Мости повінь позносила,перебратися ніяк -- весело було. Потім місцеві викликали МНС,ми по пояс в воді,тримаючись за трос,щоб течія не знесла(бо подруга,наприклад,плавати не вміє)переходили ріку Потім,на другому березі мій телефон впав на каміння і ледь не булькнув в воду назавжди.Місцеві,дивно нас оглядаючи,повідомили,що з тієї скали,звідки ми практично на зубах спустились,бо схил 80 градусів,а деревця ріденькі,тільки за це літо зняли 6 трупів))) І взагалі,це дужжже небезпечний спуск, а ми живі-здорові(синяки і ранки я не враховую))Потім,мокрі,ми добралися до своїх,випили кави,бо їсти вже не могли і ще пів ночі сиділи надворі балакали)))

Ну як,весело я провела,на вашу думку,свій перший в житті день в Карпатах?

Київська фортеця "Косий капонір"
Київ, вул. Госпітальна, 24а
14--19 березня.


«На лінії горизонту» –- мистецький проект покликаний ознайомити широкий загал з так званим явищем «номадизму», донести до громадськості дух людини-кочівника, розкрити синтетичність поняття дороги та руху як способу існування, розповісти сагу про життя в дорозі.
Мистецька мультимедійна акція є вагомим внеском у формування уявлення про номадизм ХХІ століття та розуміння його філософії.

Мета проекту -- розповісти глядачеві про Дорогу, життя в Дорозі, познайомити його з іншим світовідчуттям.

Більш детально читайте тут:
http://www.nomads2008.org/ua