Чи хотіли ви коли-небудь пролетіти над Карпатами? 

Заходьте на демонстрацію бізнесу і почніть заробляти на подорожах!

На прошлой неделе ездили с мужем в Крым. Поскольку погода отнюдь к пляжному отдыху не располагала в основном катались по экскурсиям и лазили по горам.
Одна из экскурсий была в Керчь (про крепость-невидимку я буду еще отдельную заметку писать). Поскольку опять таки из за погоды запланированная прогулка под парусом не состоялась нас взамен свозили в Аджимушкайские каменоломни

Музей однозначно впечатляет - огромный подземный лабиринт, трагическая история...но выходя из него мы с мужем переглянулись и он у меня спросил: "У тебя тоже возник один вопрос "Зачем все это было?" Потом в гостинице мы почитали немного историю и что-то прояснилось, хотя много вопросов остались открытыми...

В мае 1942 после неудачной обороны Крыма войска отступали через Керченский пролив. Одной из частей был отдан приказ "любой ценой и до дальнейших распоряжений" прикрывать переправу войск. Дальнейшее распоряжение так и не поступило, немецкие войска отрезали часть от моря и было принято решение укрыться в расположенные рядом каменоломни. Вместе с военными (около 10000 человек) под землю спустились 5000 мирных жителей, целыми семьями, с детьми (зачем???). Каменоломни были абсолютно не подготовлены к пребыванию людей - не было ни запасов провианта, ни доступа к воде. Были только склады сахара и шин. Воду сначала добывали ценой неимоверных потерь (100 человек убитыми за 4 ведра), потом все-таки выкопали колодцы.
Ирония судьбы - среди военных основную часть составляли политработники плюс целый полк НКВД. Наверное поэтому среди прочих служб под землей были организованы "особый отдел, военная прокуратура и военный трибунал" (несомненно экстра важные для выживания под землей организации ). Кроме того "командование не просто пыталось контролировать настроения и благонадежность личного состава оставшегося под землей, создав особый отдел и закрепив оперуполномоченного за каждым батальоном, но и решительно пресекало любые проявления паникерства, трусости или неустойчивости, говорит факт создания специального взвода, возглавляемого неизвестным майором, в задачу которого входило «очищать гарнизон от предателей и изменников" (как производилась подобная очистка я думаю не сложно догадаться)
Где-то через неделю немцы начали массировано атаковать каменоломни - газом, взрывами. В результате первой газовой атаки погибло около 3000 человек. К июлю в каменоломнях осталось около 1000 (напоминаю из 10000-15000) человек - остальные погибли - частично в партизанских вылазках, но в основном под завалами и от голода и болезней...Но тем не менее приказ покинуть каменоломни был отдан только в сентябре, когда гарнизон насчитывал уже несколько сот человек...Всего спаслось по разным оценкам от 100 до 200 военных и 150-200 гражданских...из 10 000 и 5 000 соответственно
Полный текст статьи про оборону каменоломен здесь
Да, этот музей это несомненно нужен - как память о тех кто там погиб...Но попытки подать это как героизм вызывают недоумение...С военными более ли менее понятно - любой попытавшийся выйти сразу объявлялся дезертиром со всеми вытекающими. Но какой смысл был забирать туда мирное население? При всех зверствах немцев на окупированных териториях выживаемость явно была выше чем 40 человек из тысячи...
Фотографии не мои - экскурсоводы просят не фотографировать чтобы не слепить окружающих вспышками

Трактор-генератор, впрочем проработал он недолго и был засыпан завалом в первые же дни, после этого освещали поджигая шины (отсюда копоть на стенах)


Хирургический стол и госпиталь. Из сахара гнали самогон и использовали его в качестве анестезии при операциях...

Детская комната (игрушки современные, люди приносят вместо цветов и венков). В этой же комнате были найдены несколько детских могил, детям от 1 до 7-8 лет...

Я час від часу відповідаю поштою на запитання щодо моїх подорожей і, зокрема, щодо їх організації. Як? З чого починати? Куди бігти і що робити? Останнього разу на мене накинулося натхнення і я написав досить розлогу відповідь про те, як я планую та готуюся до подорожей зацікавленому товаришу з нашого сайту. Коли дописав - вирішив, що після незначного доведення напильником цю розповідь можна й опублікувати.

На самостійну подорож за кордон нелегко наважитися вперше, до цього звикнувши до безпечних, давно накатаних, але тому й "прісних" організованих туристичних груп. У мене "організованого" досвіду було небагато, тому на першу авантюру самостійної поїздки з товаришем ми пішли досить легко.

Першою стала єгипетська 2007 року. Поїхали ми удвох з другом без всяких планів. Точніше, план був: розберемося на місці. Для початку ми купили квитки в Каїр і назад, тоді я забронював на пару днів хостел в Каїрі, а там у них, якщо вірити опису готелю, якраз була штука під назвою travel desk. Я спочатку було подумав, що це просто консультант там у них сидить на пів-ставки, але цей travel desk виявився повноцінною турфірмою, а готель у них був, виглядало, всього лише паралельним доходом. Отже, по приїзду нас особливо не запитуючи взяв в оборот менеджер, показав першим ділом товсті зошити з відгуками вдячних туристів, ну і за чайочком, раз таке діло, ми почали з ними планувати маршрут, втискуючи щось, викидаючи щось, щоб поміститися у наші два тижні. Ну от, власне, і все. Далі у нас голова не боліла. В кожному місті нас зустрічали і проводжали з поїзда/автобуса/джипа представники їхніх партнерів. Селили в готелі, пакували в екскурсійні автобуси. Мороки мінімум, коротше кажучи, і при цьому залишається достатньо свободи і "контакту з країною". Бо тебе не возять всюди на туристичному автобусі з натовпом таких же, як і ти, підневільних туристів. Замість цього - звичайні рейсові автобуси, задрипані вагони другого класу і т.д. На перший раз - чудово, незвично, цікаво! Але далі, все ж таки, хочеться більшої самостійності.

Другою країною був Туніс, на якому я і виробив свою теперішню схему підготовки. Взагалі, Туніс - пречудова країна для початку самостійних подорожей: компактна, цікава, із зрозумілим та якісним транспортом. Тільки тепер я не знаю, як там і що, після того, як вони свого "папіка" скинули, чи достатньо спокійно для поїздки. Про Туніс я писав більш детально у фотоальбомі, там можна почитати, а тут я коротко розпишу саму послідовність планування. 

Отже, на сьогоднішній схема наступна (не вдаючись в конкретику для певної країни):
1. Збираються охочі поїхати, з ними узгоджуються дати.
2. Купляємо квитки туди і назад.
3. Вирішуємо візові питання, якщо потрібно. Це може стати значною проблемою - "вільним мандрівникам" не дуже довіряють, навіть у африканських країнах. Якщо ти в готель на пляжі, і назад - без проблем. Хочеш поїздити - на тобі проблем мішок! Але є й без заморочок країни, Туреччина, наприклад (про Єгипет не кажу, зараз туди їхати, м'яко кажучи, не варто :) ). Може так статися (наприклад, для Європи), що доведеться спочатку розробити детальний план, забронювати, або й викупити всі готелі, і лише тоді починати займатися відкриттям візи. Коротше кажучи, тут всіх можливих варіантів і не опишеш.
4. Читаю багато і довго про країну, що там можна подивитися, який там є транспорт і як працює, які звичаї, які пастки і т.д. Тримаю при цьому під рукою карту і все на ній розглядаю. Для збору корисної інформації (різного роду, транспортної зокрема) я користуюся форумом LonelyPlanet (зараз він з якоїсь радості закритий, кажуть - забагато у них повідомлень на форумі, мовляв, треба їм переробляти двіжок). Зазвичай через тиждень-два в голові оформлюється непогана картинка, з якої вже можна починати писати план.
5. Створюю у ворді табличку з двома колонками: дата та місце. Друга колонка значно ширша, бо туди вписується багато інформації.
6. Заповнюю дати, проставляю приліт, відліт і починаю вписувати місця, в які хочемо потрапити, і скільки в кожному хочемо провести днів. Для встановлення порядку, що за чим, слугує вже відкладена в голові карта і приблизне уявлення про транспортне сполучення в країні. Інколи щось доводиться викидати на цьому етапі, бо цікавого в будь-якій країні завжди більше, ніж ти в змозі побачити навіть за місяць чи два, не кажучи вже про два тижні.
7. Коли місця стають на свої місця (каламбурчик :) ), починаємо вписувати до кожної точки маршруту, чим і коли ми туди приїдемо і як звідти виїдемо. Для цього часто слугують сайти залізниць та автобусних перевізників, переважно вони релевантні і на них можна покладатися. На цьому етапі можливі певні зсуви та перестановки, наприклад, з-за того, що потрібний автобус ходить через день, або поїзд йде вранці, а не увечері, коли тобі б хотілося.
8. Починаю підбирати житло.Тут кожен вже собі сам вибирає по бюджету і ступені любові до комфорту та чистоти :) Популярним сайтом для бронювання є booking.com, але він спеціалізується на готелях "загального плану", без бюджетного ухилу. Я надаю перевагу hostelbookers.com, він розрахований більше на "бюджетників", хоча і дорогі пропозиції там теж є. На цьому етапі також доводиться детальніше працювати з планами міст, щоб підбирати собі вдале розташування житла. Карту району кожного готелю з контактами я роздруковую і потім додаю до плану.
9. По ходу планування в табличку також заношу всяку цінну інформацію, що трапляється по дорозі.
10. Все. Чекаємо своєї дати і вирушаємо назустріч пригодам! :)

Окремим списком йдуть всі цікаві місця та інформація про те, як до них дістатися. Для цього також чудово згодяться книги-путівники на зразок LonelyPlanet.

Нижче, в якості наочного прикладу - кусочок плану поїздки до Марокко через Туреччину, найдетальніше розпланованої з усіх.

02.07	Стамбул (9:30 приблизно) Купити план центру, поїхати в центр на метро до кінцевої ст. «Aksaray», пересадка на трамвай ст.«Yusufpasa», поїсти, погуляти: Yerebatan Sarnici (цистерни), Gedikpasa Hamam, ст. трамвая «Beyazt-Kapalar», Hamam Caddesi65-7, off Gedikpasa Caddesi (подумати, чим ще зайнятись) 20:00 – Karakoy ferribot (from 20:00 ferries depart every 30 minutes, on the hour and half hour,) 21:00 – Kadikoy ferribot, звідти автобусом E10 (20:25, 20:55, 21:00, 21:25, 21:55) 23:00 - Gokcen Airport http://www.turkeytravelplanner.com/go/Istanbul/Transport/ataturk2gokcen.html виліт 01-50
03.07	Casablanca (05:30 приблизно). З аеропорта доїхати поїздом (відправлення кожної години: 6:00, 7:00 etc, в дорозі 30-35 хв.). Потусити день, відпочити. Переночувати: Hotel Central, 20 Placa Ahmad al Bidaoui,  00212661162826
04.07	Casablanca->Fes поїздом зранку (8:15). Тусити день у місті,   Переночувати:  Riad Damia, 10 rue Sornas, Ziat, 00212 62 18 97 77
05.07	Fes цілий день   Fes ->Rissani  увечері нічним автобусом ONCF (20-30 відпр.)
06.07	Rissani  в 06:44 Rissani->Merzouga на таксі,або організувати там же на місці. Можна пошукати спосіб дістатися до озера, тамфламінго та інша живність. Увечері виїзд в пустелю на ніч.
07.07	Зранку повернутися в Rissani. Можливо, озеро глянути цього дня. Rissani -> Marrakesh нічним автобусом CTM в 18-00
08.07	Marrakesh в ???  Тусити весь день. Переночувати:  RiadMarrakech Rouge, Riad Zitoune Jdid, Derb Zinka Dika 40

В один із чудових сонячних вихідних днів ми з чоловіком вирішили з’їздити кудись на природу. Вибір випав на Чортові скелі: по-перше, недалеко, а по-друге, сама назва місцевості приваблювала своєю таємничістю і містикою. Окрім того, Чортові скелі є одним з найулюбленіших місць відпочинку у Львівській області. Зацікавив нас і той факт, що Чортові скелі є найвищою точкою в околицях Львова (близько 414 м над рівнем моря).
Дістатися до них можна по-різному: від дороги Львів-Винники, від Глинянського тракту, від Лисинич, чи від Винник. Головне — підніматися весь час догори, а лісові стежки виведуть до скелі.
З цих воріт починається дорога до Чортових скель.

[ Читати далі ]

Уже скоро тиждень, як завершився фестиваль справжнього українського духу «Бандерштат», приурочений 70-тій річниці Української Повстанської Армії, який відбувся 3-5 серпня в Луцьку в Парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки. Час лине, але і йому не підвладні яскраві і незабутні враження, які залишили в наших серцях «Бандерштат», Луцьк і його гостинні жителі.

Але про все з початку. Наша (Українк@+Maxno) поїздка в Луцьк розпочалася із запрошення RnR. Їхати чи не їхати  — довго не вагалися: дуже вже хотіли побувати на «Бандерштаті», нарешті побачити Луцький замок і, звичайно, ближче познайомитися з нашими луцькими  інтернет-друзями  RnR і Moren@.

Зізнаюся чесно — була ще одна потаємна мрія: я дуже хотіла побачити вживу Песів RnR  Рексу та Роккі, а також уже легендарного кота Мотю, відомого на порталі http://www.i.ua/ своїм героїзмом і винахідливістю, проявленими в нерівних «боях» з вищезгаданими псами. Хто знав, що і цій моїй мрії судилося здійснитися?! …Але про все по порядку.

[ Читати далі ]

 Про автостоп чули усі, багато хто навіть успішно використовує цей вид пересування, хоча для більшості людей це залишається диковинкою. Навіть від багатьох своїх знайомих і друзів часто чуєш: «Автостоп — це круто, але я б напевне так не зміг» (хоча насправді, моє коло спілкування могло б ще й не таке). Та як я люблю казати — «на все є перший раз» і на автостоп в тому числі. Поки не спробуєш — не знатимеш, можеш ти це, чи ні. От і хочу поділитись розповідю про свій  
перший серйозний автостоп з Львова в Київ.

      Чимало українців прагне побувати за кордоном, відвідати всесвітньо відомі пам'ятки та полюбуватися  на красиву природу. Однак багато хто з нас не знає, скільки чудових творінь людських рук і розуму розкидано по рідній країні. Зокрема, прекрасні замки України не залишать байдужим жодного мандрівника.

А замків в Україні вистачить не на один рік подорожей! Попри те, що більшість замків перебувають у стадії руйнування, а від деяких не залишилося і сліду, кожен вартий уваги. Ці споруди відіграють значну роль у житті українських земель, оскільки були пов'язані з відомими родинами, постатями і залишили вагомий слід в історії України. 

Отож, подорожуймо Україною, вивчаймо історію рідного краю!

[ Дивитися далі ]

     Почну із банального. Ми живемо серед краси. Той хто тримає фотокамеру в руках, а тут таких абсолютна більшість, легко зі мною погодиться. Так, наша земля – це унікальна краса! А ще ми ходимо по грошах. Мова піде не про чорноземи, а про туризм. Заробляти ми не вміємо не тому що ледацюги, а тому що такі у нас порядки… були, є і… То ж виникає логічне запитання: для чого ж заробляти, коли все рівно ці зароблені багатства  присвоїть хтось. Народ живе сам по собі і успішно, як бачимо,  виживає. Та все ж можливо дещо перепало б і народу. Ну хоча б із заробленого (присвоєного, відібраного…) хтось колись зробить нормальні дороги..!

     Давненько мріяв побувати у Кам’янці Подільському і нарешті вчора побував. То ж перші враження від дороги. Ділянка від Гримайлова (територія Тернопільщини) до річки Збруч – жахлива! Саме на ділянці де шлях перетинає гірський  кряж Подільські Товтри і розташований природний заповідник «Медобори» - яма на ямі((( Тут декілька кілометрів тягнеться густий грабовий ліс, підвищена вологість ґрунту, траса мало захищена від цього. Рух на мінімальній швидкості, автобус оминає вибоїни, час від часу чути удари гілок об дах.

     І ось нарешті Збруч, ріка-кордон і ріка єднання. Так, дорога тут краща і до самого кінцевого пункту автобус мчав гарненько. Але про річку єднання. Не стану вдаватись у пропагандистські штампи. Час робить своє, грань у менталітеті людей що мешкають по обидва боки цієї ріки поступово стирається, якби того комусь не хотілось. Хоч і стоїть при в’їзді Лєнін, стоїть відповідна символіка і в самому Кам’янці, але люди тут ні при чому. Вони хороші і привітні. Взагалі люди що звикли приймати туристів відкидають всякі стереотипи, це я помітив навіть у Криму, а люди які подорожують, збагачуються спілкуванням та гордістю за нашу землю.

     Кам’янець святкує у ці дні своє свято – день міста. Нажаль мені не пощастило, бо зустрів він мене дощем, або я його привіз. Вдома, як виявиось згодом,  хоч і було дуже похмуро, але день був сухим.  Незважаючи на погоду привіз дуже яскраві враження. Це місто без перебільшення перлина Поділля, це місце яке приваблює туристів з всіх куточків України та з-за кордону. Гарне охайне містечко, прекрасні краєвиди каньйону ріки Смотрич з небаченими переходами та місточками, архітектура старого міста та велична фортеця, храми, зелень парків... а багатовікова історія його стратегічного розташування. Цікаво надзвичайно! Все це викликає лише захоплення та бажання побувати ще і ще.

     Урочистості та розважальні заходи тривають і сьогодні. А вчора на площі біля міської ратуші відбувся концерт колективів що приїхали із країн СНД, та близького зарубіжжя. Атмосфера по справжньому святкова незважаючи на погоду. Запросити багатолюдні колективи, розмістити їх, на це спроможне не кожне місто. Тим більше, що Кам’янець, це все ж таки райцентр.

     Отже, заробляти на туризмі вигідно! Цьому треба повчитись. Зокрема моя область нараховує понад 30 замків. Нажаль більшість із них у плачевному стані. Почитаймо історію, всі вони збудовані польськими вельможами. Ми побачимо, що самі козаки по декілька разів їх руйнували ведучи війну проти поляків. Потім був період руйнування «до основанья, а затем… Такий край, така історія! Але виникає запитання, а хіба на території скажімо Чехії, чи у Кракові пройшло менше «революцій, бунтів і постань…», хіба у їхніх замках та палацах жили не такі ж вельможі? Чому там на це є кошти? Там вміють заробляти гроші, там дещо перепадає і народу, там є що залишити майбутнім поколінням.

     Що залишиться після нас? Хотілось щоб замітка була святковою, бо день міста все ж, але як не зачепити тему Андріївського узвозу? Це ж навіть варварством не назвати! Це щось гірше, бо намагаються вирвати серце…

 

     Якщо хтось про альбом... Буде!