хочу сюда!
 

Алиса

39 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «лірика»

Море… Літо… Хвилі... Танець…

 

Згадки про узбережжя

 

Звучить Dance of Angels  & Horizon by Oystein Sevag

 



Море… Білопінні хвилі

Берег пристрасно цілують…

Та ж не хвилі!!! – Білокрилі

Янголи морів танцюють.

 

Всі в туніках серпанкових,

В бризках, променях ранкових

Довгокосі, ніжнотілі,

Ясночолі, легкокрилі

 

Янголи священнодіють,

Бога славлячи, радіють.

Це - натхненне, поетичне

Диво-Дійство екстатичне!

 

*****

Аж до forte від piano

Хвиль симфонія велична.

Бас, контральто та сопрано -

Моря спів чарівний, вічний.

 

 

серпень- листопад 2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111180088

Місяць крислатий... (трохи гумору ;) )

Місяць крислатий...
                            цеберку похнюпившись...
                                                   ніс, та й беркицьнувся
                                                                            воду всю виливши.
"Дощ , мов з відра!"-
                            чувся гомін по вулиці,-
                                                    "Швидше худобу у хлів ...
                                                                            заганяйте  но!"

Ревли корови і кози всі мекали...
                                            Ґвалт, ґелґотіння...
                                                            в тимпани хтось брязкає.
Ревли корови і кози всі мекали -
                                            Грім гуркотів,
                                                              мов хотів від них
                                                                                         спекатись.
Шибки дрижали
                               від страху соромлячись.
Баба на возі
                        вищала, мов різана,
                                                             ледве в калюжу
                                                                                       не впала -
                                                                                                     вдержалася.
Дід реготав,
                        ту картину, побачивши
                                                            гепнувся сторчма...
                                                                                                 лежав розкорячившись.
Кінь зупинивсь,
                        головою похитував:
                                                          "Зроду такого
                                                                                            ніколи  не бачив він!"
Діда та бабу тих,
                       ви не шукайте бо...
                                                         Кінь той, що вгледів це...
                                                                                           мабуть все вигадав.

 Місяць крислатий...
                            цеберку похнюпившись...
                                                     ніс, та й беркицьнувся
                                                                                        воду всю виливши...

 

Непереборний Ти

 

Нестерпний біль і радість позахмарна; 

 

А сльози – не в очах – як метастази. 

 

Непереборний Ти… Любов - безкарна… 

 

Геть! Чи ввірвись! І вбий відразу… 

 

 

 

28.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10127

Весна

 

Галасує вороння… В калюжу

Скиба неба, впавши, розляглась.

Лютий-місяць раптом занедужав,

Річка враз сміливо роздяглась -

 

Шубу знявши з берегів, водою

Голо блиска в дірки крижані.

Йде Весна нестримною ходою.

Зиму й не шукай – на чужині…

 

В первісній красі, нага й цнотлива,

Ніжиться земля… Передчуття –

Стане породіллям… Ой, вродлива! -

Мати, що несе в собі життя!..

 

 

13-14.03.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 9749

Істину в Коханні ... бачиш тільки?!

"Знов шаленію від твоїх долонь,
торкань неначе ненавмисних,
вдаю байдужість, а натомість в серці жевріє безодня і вогонь,
і повстають всі почуття проти пересудів зловісних.

Шалена доля невблаганна знов і знов докупи зводить нас, 
і попри всі старання стримати не можем пристрасть...
Ти прагнеш Бога віднайти, шукаєш істину в його словах,
а я... його уже знайшла. В коханні щирім, чистім..."
  
Теплый дождь
                                                                                                         http://blog.i.ua/community/2051/565097/
До тебе лину... із своїм  проханням...
Мені, будь ласка, послугу зробіть.
Допоможіть... у здобутті... Кохання.
Та Істину, якщо можливо... дайте зрозуміть.

В нав'язаного бога вже  давно не вірю...
Але й тоді... коли б він десь... колись і  був.
Тієї не лишусь... зневіри.
Нажаль народ давно своїх Богів забув.

Де ті боги, що землю захищать допомогали?!
Слов'янський де Перун?! От бач... Його Іллєй назвали.
А де Стрибог, що вітер присилав?!
Ярило де...  Слов'янський бог Кохання?!
Сварог,  Мокоша... Велес і Сімаргл?!
 
І де поділися боги ті справедливі?!
Що поміч надавали в іншому Житті.
Я думкою... якщо кудись порину...
Себе відразу... потім не знайти.

То Істину в Коханні ... бачиш тільки?!
То може... і мені даси... відчути почуття...
Того вогню... що буцім-то... ящірка...
І в моє заповзе... буденнеє  життя.

Здивуй і полони

 

Здивуй мене, а ну ж! Уяву полони!

Ввійди, фортецю захопи, чи зможеш?!

Боїшся, я сприйматиму вороже,

Що ти оратимеш мої лани?

Пручатимусь… Здасися?  Чи відступиш?

 Тримай якнайміцніше!  Й ніжно… Ти…

А втім… Можливо, вартових підкупиш?

О, переможцю мій! Не відпусти!..

08.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111090897

...хотів все зануритись, cпину і ноги з руками подряпавши

"…Сонце вечірнє, мов рана на небі, Світло криваве ллє в моря смарагди. Хвилі, мов коні, гонитвою спінені, Спини блищать їх вологими кахлями. Чайки чаклують - у вітрі потужному Час зупиняють, не рухають крилами. День помирає. І серцю щось тужно, І, мов щеня воно, згублене, квилить. Місяць зірки забиває у дошку Чорного всесвіту, пилом укритого. Може він – кат? Щоби жертві дошкулити Тіло її обертає на сито? Чорними пальцями гори в молитві Витягли тіні, бажаючи милості. Дзвони, із тиші вечірньої вилиті, Мовчки виконують арію з «Тоски»…"         azubr

Темної фарби... не забагато?! Автора... я хотів запитати. В мОря смарагди хотів все зануритись... Спину і ноги з руками подряпавши. В небо дививсь і щось підраховував... Звів ось баланс із зірок... що розгублені, Та... навіть тих, що кудись розлетілися. "Дуже цікаво",- в душі щось проклацало. Як кастан'єти, а може і пальцями. Вітер пронісся, керуючи дзвонами, Тіні з кутків... на світ виганяючи, Хвилями дивними... щось проголошував.

Сонце зайде. Тиша… Тиша!



Сонце зайде.
                     Тиша… Тиша!
Ні торохне ...
                     ані де.
Згодом трохи…
                         пискне миша,
Що мовчала
                   цілий день.
Десь їжак
               в садку шелесне…
Заспівають цвіркуни.
Тіні довгі –
                    довжелезні
Завітають... до куми.
А пізніше,
               аж під ранок,
На траву впаде
                        роса…
Вийду я на морок-
                             
ґ
анок…
Крізь туман…
                   А де коса?!
Щоб косить,
                  то треба ж косу…
Де ж покинув я її?!
I
як був…
                пішов я босим…
По траві та по ріллі.
До куми
             звернули ноги.
Що я бачу…?!
                  Вже стріча.
-О! Щоб ти була здорова,-
Наливає первача!

Щоб кохання у вирі нестримному...

А до тебе так хочеться... знову Доторкнутись хоча б на хвилину. Але спека у горлі... і мову... Відібрало чомусь... Вже не линуть Слова так нестримно. Лише очі ... благаючи просять... Не лишати їх знову надії. Бо про тебе весь час тільки мріяв... Про твої вже відрізані коси, Та про зустріч під вранішні роси.   Зварю зілля для сили та вдачі знов... Щоб мій шлях... став коротший до милої. Та й у жилах моїх та буяла кров... Щоб до перших півнів все устигли ми. Щоб слова та були не потрібні нам... Щоб кохання у вирі нестримному... Затягнуло до прірви бездонної... Опритомніли тільки у вирії.* *Вирій (Вирай, Ирій, Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина, Буян-острів) — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя), ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. У верхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов’язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.

Кохання лише ... сбереже і Вас

Навіщо ми палаєм в почуттях?! Навіщо ми зневірою караєм?! А потім від зневіри і вмираєм... Натомість залишивши забуття. А хочеться Тепла та Доброти... А хочеться Терпіння і Любові. Та часто... густо... спалені мости. І повернутись... гордість... не дозволить. Любіть же браття, як востанній час! Не гайте часу Ви на суперечки. Слова мої , можливо, недоречні... Але Кохання лише ... сбереже і Вас!