Олена Кудренко
Вони зустрілися випадково. Він загальмував на
світлофорі, коли вона переходила дорогу. Він задумливо потер підборіддя,
провівши її поглядом. Потім завернув за ріг, кинув машину і рвонув за нею. У
натовпі вихопив поглядом її червону сумку і довге каштанове волосся, додав
швидкості і, захекавшись, перегородив їй дорогу.
- Вип'ємо кави?
Вона поблажливо посміхнулася.
Кава перейшла в морозиво, морозиво - в суші, в затишному київському
ресторанчику. Вони впізнавали один одного, і кожен намагався бути не тим, ким
він був.
Він брехав їй, що багато заробляє. Вона корчила з себе споживачку, тому що так
її навчили недалекі подружки, що нібито в столиці їй треба підвищити собі ціну.
Навіщо потрібна ця висока ціна, і чи тим вона заробляється, вона і сама не
особливо розуміла.
Він боявся, що здасться недостатнім мачо в її
очах, вона - що недостатньо "столична штучка", яка приїхала колись
навчатися, і так і продовжувала орендувати в столиці скромну квартирку за
нечувані для неї гроші.
- Ти любиш подорожувати? - Запитував він, не відвідавший жодної країни, крім
сусідньої Білорусі, і то в минулому житті. Йому соромно було видаватись занадто
простим хлопцем.
- Так ... Особливо Італію люблю ... - Вона невизначено махнула рукою, сховавши
очі. Адже сама вона нікуди не виїжджала.
- Я завтра зайнятий, у мене важлива зустріч з партнерами по бізнесу, але
післязавтра, може бути, зустрінемося? - натягнуто пропонував він, хоча на
завтра лише пообіцяв матері привезти пару мішків картоплі. Але вголос вимовляти
це не зважився.
- Так, можливо, - томно погоджувалася вона, накручуючи на палець пасмо волосся,
- у мене теж справи, але я відміню, якщо що ...
І ось це "якщо що" звучало так
награно, що він подумки сказав собі "ні". Він її "не
потягне". Вона, мабуть, звикла до іншого життя.
Вона подумала, що він - самозакоханий егоїст. І окрім сексу йому від неї нічого
не потрібно. Кожен готовий був до того, що ця зустріч буде останньою.
- Чи не бажаєте купити що-небудь? Ось,
наприклад, чашка з зображенням нашого улюбленого преЗЕдента! - зазивала
торговка на алеї парку.
- Та пішов він на .......!!! - вона, "скромна дівчина", раптово
вибухнула триповерховим матом. І було в цьому щось таке щире, таке просте і
зрозуміле, що змусило його зупинитися, здивовано та зачаровано дивлячись на неї
геть іншими очима.
- Так!!! - він завзято підморгнув їй і повернувся до ошелешеної торговки. - Та
пішов він на ......!!!
Вони разом розсміялися заливистим, легким
сміхом, раптово відкинувши всі умовності і забувши ролі, які почали було грати.
Він взяв її за руку:
- Слухай, давай я тебе з мамою познайомлю. Завтра. Ось тільки заїдемо швиденько
на ринок, я їй картоплі куплю ...
