Зачерпну в долоні зірковУ порошу
і її розсиплю в килим споришу,
Поцілунок тиші в сутінок попрОшу
і для тебе ним я в мріях залишУсь

Позбираю ранків світанкОві рОси
і збудую з того кришталЮ мости,
волошкове літо заплету у коси,
щоб для тебе небом синім розцвісти.

Я тобою плачу і сміюсь тобою…
Із твоїх зіниць я сонцем проросту
і впиватись буду чистою сльозою,
щоб з ковтком пізнати істину просту.

Я не знаю нащо і чому не знаю
вечори й світанки з тебе я пишУ,
а в ночі знов зорі в небесах збираю
й застилаю ними постіль з споришу…

Слова я твої, моя мила.
Іздалеку дуже почув.
Мені ти хотіла намисто
Дарунком віддати із снів.
Мене ти жадала кохати,
І сонечком бути ясним.
Пісні колискові співати...
Як хочу... почути той спів!
Як хочу з тобою радіти,
А Смуток й Печаль відганять...
І літо з тобою зустріти,
І разом з тобою літать.
Любов подарує нам крила...
І вітром підніме до зір…
Ok! будем разом щасливі,
Стрибнем … у Любові цей вир?!

Олю...Олю, ой яка ти гарна...
Зі мною зустрілась... та й вже покохала.
І вже я ... і любий, та вже... і коханий. 
І мене цілуєшь... з вечора до рання. 
Я до тебе прИйду... з квітів оберемком...
Ой, як приголублю... запалю серденько.
Буду тебе пестить, буду обнімати... 
Що моя рідненька...буде маму звати.
"ОЙ, ти мамо ... мамо дорогенька...
Не приходь сьогодні, не відчИню хату!
Не приходь і завтра, бо пришов мій милий...
Будемо кохатись... з любим місяць цілий...!" 

"Зорепад, сьогодні, зорепад...
заяснів вночі вишневий сад.
Наче й не дарунок то весни -
квіти запахущі та ясні...
Падають з небес зірки - вогні...
Все здається казкою мені...
хто ж зірки із неба....позривав???
Мабуть Майстер руку тут приклав..."
                                                                    вітка
 
Я для тебе... Сонце засвічу...
І  блакиттю небо все заллю.
А позвеш ... вечерять... при свічах...
То побачу сум в твоїх очах.
Буду довго... довго ...рятувать...
Я від суму... Сум той виганять...
Ніч отак пройде ... а може й дві...
-Чуєшь, вже співають солов"ї ?!
Ми з тобою ... знову молоді...
І забули все, що навкруги.
Поцілунком ...зранку знов прийдеш...
Подаруєш Щастя... не збагнеш...
Сон це був, а може ... наяву.
Ущипніть мене... я мабуть... сплю.
                                                                 Master

Хоча б на хвилинку, хоча б на секунду
Зустріти тебе
Будь-де.

Сказати про те, що я ще не забула
Мені ще все зле
Пусте

Обняти тебе, шепотіти кохаю
Зламати себе
Тебе

Забути про те, що ми всі забуваєм
Віддати тобі
Усе

Хоча б на хвилинку, хоча б на секунду
Забути тебе.
Шепотіти кохаю
Не знаю.
Одну лиш хвилинку
І все.

2007-й. Мій:)

ну, то нагадую...

---

                 Лірика

---                  ---                ---

---

Знов думки про слова у рядки,

Наче скріплені присмаком вин...

Повз усе, ще жива, ще летить...

І нехай, що на спогад - полин

---

Ще жива у хитанні світів,

Світить поглядом року хвилин..,

Чи секунд, що їх вітер зустрів,

Поскидавши накидки зі спин

---

Ми так можемо, можемо? - Ні!

Ми без неї - ніщо в небутті...

Наше серце без неї в житті

Не тремтить у приємності змін...

 "З літер складається слово, Слів поєднання – вже фраза, Фрази сплетемо в розмову Й зникне самотність одразу. З дотиків губ – поцілунок, З подихів – ритми бажання, З такту сердець – подарунок Долі, що зветься кохання. Нотка до нотки – й акордом Щиро вони озовуться, Всі ці акорди в не горду Й світлу мелодію зллються. Шепіт до шепоту – мрія, Ніжність до ніжності – миті Сплеску любові й надії, Снами польоти умиті. Слово складається з літер, З нот – переливи мелодій… Тільки от серце розбите Скласти з частиночок годі."                  Oliviya Думка тремтлива у серці... -Любить... не любить...- поволі ...  В мозку... якийсь, немов, шепіт... - Так може й треба?!.. Недоля...* Думки...  із серця... недобрі... Вимету геть... на подвір'я. Краще подивлюсь на зорі... І помандрую в сузір'я. Стрінуться... думки мої там... Вірю... з твоїми думками, Літери нам не потрібні... Мати лиш треба Бажання. Гаряче стало від думок - Переплелись, мов ліани... Ніби... знайшов половину... Іншу свою... й воз'єднався.                     Master

*Доля та Недоля - в слов'янській міфології дві сестри-пряхи, що прядуть нитки доль людських (одна пряде довгу рівну нитку щастя, удачі, друга - нерівну, неміцну, що обіцяє важке або коротке життя)

Ми вибираємо ... нас обирають... Я твої очі смарагдові знаю. Знов закохалась, мабуть, так нестримно... Він у кохання не міг те повірить. Знову згубив своє щастя…  і  жалем Серце наповнилось  до небокраю… Я  про появу твою  давно марю… Вірю у світле велике кохання. Я  розуміти це став дуже пізно… Знаю,  даремно про тебе я мрію. Ніжнії  губи  у снах мене пестять. А  як прокинусь… у серці , мов леза.   Серцю не скажеш: "Доволі любити!" Душу не зможеш  навік спопелити. Я за тобою слідую тінню... Буду звикати ...  шукать розуміння.

Осінь.
Рахує краплинами дощ
Здичавілий смуток.
Бродиш бездомником
Станціями до стацій.
Восьма, дев'ята…
І тільки би не забути
Літні обличчя ЛЮДЕЙ
В черговій фрустрації.
Осінь.
Ще не зажовтіло
Останнє листя.
Тиха молитва доріг 
У вечірніх пазухах…
Десять…
Дванадцять, тринадцять...
Укотре вистигне
Слово не вимовлене 
У самотніх враженнях.
Це не Голгофа,
Це осінь на склі сльозиною.
Тільки би йти
До кінця і не зупинятись, та
Перший листок опадає
Так безневинно
І, 
Зрештою, станція-стація
Чотирнадцята.