хочу сюда!
 

Лида

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «лірика»

Ви мене запросили на бал

Коли неба краї волошкові
зацвіли з росянистих дзеркал,
коли сипались сни вечорові,
ви мене запросили на бал.

Переливом зірки проводжали
урочистих мелодій політ,
ви за руку мене ніжно взяли
і відкрили небачений світ.

Мов грайливий небесний посланець
вітер хмарки віночком заплів,
ви мене запросили на танець
під оркестр
дощу й солов’їв.

Я відмовити вам не посміла
під овацій двіночковий шквал,
ви ж мене тоді ще раз не сміло
запросили на ще один бал…

Не прислухайся до холодних нот

Не прислухайся до холодних нот.
Вони німі. Вони жорстокі й грізні
І не тому, що це грудневий лот
Зимового аукціону пісні.

По струнах їхніх кров розлук тече,

Терзає болем й так самотню душу.
Не слухай їх. Хай снігом на плече
Вони летять, а ти їх струшуй, струшуй…

Візьми струну із переливів дум,

Що я плела мереживом барвистим.
У них життя із веселкових струн
Нанизаних на сонячне намисто

Відчуй мелодію сріблястих снів,

Дзеркально чисті подихи надії

Й мою любов, що не така як всі,
Бо так як всі любити я не вмію...

Ти поруч


Нечутним ангелом ти поруч. Бережеш

від сліз сумних мої плаксиві очі,
обіймеш тихо, ніжно пригорнеш
й ховаються тривоги в тіні ночі.

Легеньким вітром поцілуєш у щоку

і зразу стане все не так і тьмяно,
забуду про проблем стрімку ріку
і посміхнуся знову я слухняно.

Ти завжди поруч. Ти на відстані руки,

мене рятуєш від самої себе,
засвічуєш у темряві зірки
у не завжди безхмарнім вирі неба.

Люби мене – з капризами і без,

на грані мрій тримай мене міцніше,
а я примхливо, по-жіночому без меж
любитиму тебе усе сильніше…

Прощання La_Despidida

Не дозволь розплакатись у тебе на очах

Я хочу бути сильною і буду!

Синдром дощів зцілує на дахах

Інакшого когось без перелюбу 

Я буду дуже сильною. Без слів

Своє прощання поглядом не скажу

Бо ти мене любити не зумів

Хоч й розлюбити зможеш не відразу.

А завтра сніг вже ляже на асфальт

На новий аркуш ми почнемо жити

Не застосуєш ти моїх порад

Бо може і не вмієш ти любити…

Тож не дозволь розплакатись… мені

Вже не до сліз. Життя міняє колір

Візьми на згадку хоч мої вірші

Якщо вже не судилося любові…

не...........

 Не розпачливий зойк...                                                  із душі виліта. Не тужливе зітхання...                                                  з грудей моїх... лине. То верхівки дерев...                                        за вікном розхитав... Вітер...                 що важко назвати...                                                          грайливим. Осінь...                 холодом дмухає...                                                         в душу мою. Гомін чується ледве ...                                           журба журавлина. Осінь...                знов ти до мене...                                                     перетворюсь... Я без  любові твоєї ...                                              в крижину. Дай мені, Осінь ...                                                                   хоч краплю... тепла... Дай мені, Осінь ....                                  хоч краплю... кохання! Осінь... ти Осінь ....                                  бач...  яка... золота... То ж бо й лишилось...                                     Що тільки... зітхання.  

Літо

Одягнулося літо у ситцеве плаття,
В своїм серденьку світ запалило зорею,
Огорнуло голівку тремтливим лататтям
І блукати пішло синім небом й землею.

Серед чистих озер загубилося літо
І заплакало холодом, вітром, дощами.
Я хотіла в долонях його відігріти
І принесла тобі разом з мріями й снами…

Я хотіла те літечко вмити росою
І у серці сховати від холоду й смутку,
Тільки раптом це літо не стало тобою...
Та лишилось країною мрій незабудки

Безсоння



Коли місяць зіркам ночей

безсоромно цілує скроні,
я напилась з твоїх очей
аромату краплин безсоння.

І щоночі тепер не сплю,

все літаю в нічнім просторі,
приворотне чар-зілля п’ю,
що в стакан підсипають зорі.

Переливом сріблястих нот

знов сную ліхтарів проміння
і торкаюсь крильми висот
чи то блуду, чи то прозріння.

У вербове волосся віт

заплітаю нічні серпанки
і шукаю найменший слід
дивних снів своїх витинанки.


З неба струшую до землі

і збираю зірки в долоні…

ну це ж треба було мені
Так напитись з очей безсоння…

Езотерична філософія геометричного життя

Закрита простором
У вакуумній клітці.
Квадратним Господом,
Мальованим на стінці.

Округлим м’ячиком
Я б’юся головою.
Поманиш пальчиком
Піду я за тобою.

Трикутним розумом
Збагнути я не можу
Во імя Господа,
Чи Будди, чи другого?

Пустими мріями
Шукаючи пустого.
Твоїми крилами
Руйнуючи святого.

У формі хаоса
Я буду будувати.
Фортецю Теоса,
В якій лишень квадрати.

2007-й. Мій:)

Серпневий вечір

Серпневий вечір. Скошена трава
лоскоче плечі, шарудить за вушком,
тихенько вітер пісню виграва,
гуляючи по полю самотужки.

Десь голос перепілки вдалині

стихає, мов мелодія кларнету
й вечірній джаз нагадує мені,
що ти прийдеш, до мене знов прийдеш ти.

Цілую світ устами із думок,
вмиваю очі в росах вечорових
і знов лечу! тремчу! і до зірок
здіймаю крила радості любові!

Намалюй мені світ у кольорі.



Намалюй  мені  світ  у  кольорі.
Із  веселками  й  снігопадами,
із  дощами,  що  з  небом  в  зговорі,
із  росою  зірок,  що  падали.

Розкажи  мені  все,  що  бачили
світанкові  найперші  промені,
про  весну,  яку  сни  тлумачили
як  бажання,  дощем  нескорені.

Проспівай  мені  тихо  струнами
позолочені  звуки  сонечка,
в  серці  радість  карбують  рунами
хай  від  краю  вони  до  донечка.

Подаруй  же  мені  із  ніжністю
світ  у  кольорі!  Я  ж  бо  снитиму
і  його  берегтиму  вічність  всю,
я  ним  мріятиму  і  житиму!