хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «лірика»

Рука сама по клавішах гуляє


Рука сама по клавішах гуляє, 

У вірші виливаючи рядки. 

Словами поетичне поле засіває, 

Яскраво щоби зацвіли грядки. 

Мережкою немов би вишиває 

Елегантністю,чарівністю вона, 

Нитку незвичайну заплітає 

Енергії прекрасної струна 

Пожежа у душі моїй палає 

Охолонути думки їй не дають. 

Лагідно це серце зігріває 

Оксамитом ніжності снують. 

Ніби в казку знову поринаю, 

І співає весело душа 

Листування просто, і це знаю, 

Але знову написав я нового вірша 

Риторнель

Цікава штука - риторнель... Не знаю чому, але для нашої поезії він не характерний, є італійським. Але ж ритм, звучання, краса.. Вау іноді просто. Була ось тут, підказали)) http://www.stihi.ru/2012/08/31/7870  Важко втриматися, і кілька не зоставити "собі"

Мои мечты. Итальянский риторнель
Как кровь закат...
Он так похож на те мечты мои,
Разбитые тобою наугад.

Полет в ночи.
Я так хотела долететь до купола небес
И взять от звезд ключи.

Да дверь взломать,
Чтобы когда-нибудь войти шагами легкими
И вновь тебя обнять.

Но ты молчишь...
И, ускоряя ход безвременных часов,
„Тебя люблю!” - во сне лишь прокричишь.

Риторнель. Проба пера
Море.
Морось над Городом, холодно, в шорохе листьев
Горло под воротом кашлем распорото в споре.

Горе
В горле колотится острым комком отчего-то.
Молотом мысли тревожные, ворохом – к ссоре?

Волны
Ломятся в мол, разлетаются брызгами в небо,
Памятью горькой и горечью волглою полны.


Босая ночь танцует по голым крышам
Босая ночь танцует по голым крышам.
Её шаги невесомы, но мы их конечно
Услышим.

На тёмном дне зажглись золотые блики,-
Нелепый кто-то на месте разбоя забыл
Улики.

Сгорел огонь, лишь серая пыль осталась.
Короткий сон не прогнал беспокойные мысли,
Усталость.

У ветра с окном обычная перепалка.
Ты там, далеко, и, наверное, спишь,
Как жалко.

Раскаялся дождь, покорной листвы мучитель,
А я, как манны, жду горячей воды -
Включите…

Бабочки в животе
Трепет ресниц в перестуке вагонов -
Бабочки
в животах у влюблённых.

Как сигарета, упавшая в домну -
Бабочки
в животе у дракона.

Нет, не судьба, не вздохнуть облегчённо -
Бабочки
в животе и в печёнках.

Я растворил бы желудочным соком
Бабочек...
Но без них - одиноко.

Скоро гусям за моря. Риторнель Скоро гусям за моря.
Ветер колышет осокой, в речке вода холодна.
Снова я всей анахатой чувствую грусть сентября.

Знаешь, осенние сны
Грустью насыщены светлой, полные смутных надежд,
Веют далёким и милым, так бесконечно нежны.

Думаю:  сбудется ль тот,
Виденный мною сегодня - сон, где мы были вдвоём?
Вот наяву б помириться! То, что случилось – не в счёт.

риторнель.
.
Алексв

"Репка"


Было,-
Выйдет в колхозное поле дед ночью ли, утром,-
Тянет-потянет, но вытянуть репку не в силах.

-Тряпка!
Бабка ворчит и встает, чертыхаясь, за дедкой.
Тянут-потянут,- но нет результата и с бабкой.

-Алла!
Юную внучку зовут,- у нее мощный бицепс,
Третий разряд по сумо. Но и внучки сил мало!

Крепко
Держит земля корнеплод,- посылают за Жучкой.
Горестно воет собака. Незыблема репка.

-Нужно
Мурку привлечь, оторвав от охоты мышиной,
Кошка за Жучку, - все тянут-потянут натужно...

Мышка,
-Может быть, та, что хвостом на бегу яйца била,-
Репку извлечь помогла. Здесь кончается книжка.

Все же
Сказке - конец, уголовному делу - начало!
Ведь воровать урожай у народа - негоже!

Взяли
Тут же с поличным на поле преступную группу.
Всех, кто колхоза добро, не стыдясь, расхищали.

Осіння музика

 На прем'єру "Осінньої музики" Ганни Гаврилець

Київським квартетом саксофоністів

і Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром

в Національній філармонії України 21.09.2015

 

 

Вилущуються

Цілі ноти - каштани

Контрабасові

 

*****

Листя грушеве

З нотного стану дощу

Розлітається.

Синкопує листопадом

Партитура жовтнева

 

*****

З утроб золотих

Чотирьох саксофонів –

Плач, схлип, літепло

Листопадово-синє -

Осіння мелодія…

 вересень-жовтень 2015

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 70919


Ранок. Сонце. Бiля храму

Древня церква посивіла…

Стятий хрест… "Кррра!" – чорна пані,

Лиховісниця Сивіла, -

"Каррр!" – пишається на  бані.



18.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111190561



Осінній день

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Ліна Костенко

...розміняли...

Розміняли
хвилини
любові
І дні.
І чекали
невпинно
На срібному
дні,
Що потушить
буденне
Той спалах.
І що інші
хвилини
Запалять
День новий,
нову ніч,
нову пісню...
І що буде -
й чи буде? -
Опісля
Спокій
в фразах
І тиша -
наскрІзно.
І схопились -
відразу!
Та було...
запізно

снів огорожа...

Упевнена
грація кішки
Майне
через снів огорожу...
Напевне,
я заздрю їй трішки,
Бо щезнути так
я не зможу -
Щоб м'яко й нечутно
у чорну
Примхливість
зануритись плавко...
...Я ніч цю руками
розгорну -
Й перетворюся -
на Мавку...

метелик

Відчиняю я серце - лети!
Та у нім залишаєшся вперто...
Ні прогнати тебе, а ні стерти -
Необачно заплутавсь в нім ти.
Серед безлічі зайвих дрібниць,
У тенетах мовчанок і бруду,
Серед сліз, і зітхань, і облуди
Ти завмер, нахилившися ниць.
Мов маленький метелик у сітці,
Втратив сили, принишк і завмер...
Часом здасться, що ти в нім умер,
Проклинаючи плетива всі ці.
Та лиш сонечко зблисло - ожив!
Тріпотів розфарбованим тільцем,
І сяйнув життєдайним промінцем,
Й знову серце моє полюбив.

Навіяно 2


Я так  нервуюсь
від  Життя
і  так  не  Бачу
Долі



Що  дні   ті -
сірі 
що  намул
як  "Річку "
захаращує моноттям.



І  вигляда
в  вікно  Реалу
пройдусь  повз
натовпи  Безликим

(далі  буде )



My thoughts

Так хочу вірити тобі,
Твоїм словам і почуттям,
і романтичним мріям,
які живуть чомусь своїм життям.

Реальність тане наче сніг,
і ми живемо мов уві сні,
чекаючи на зустріч знов і знов,
не помічаючи як в серце вже постукала любов.

Так хочу вірити в любов,
і в почуття взаємні,
чекати зустріч знов і знов,
і мрії потаємні...

Тихо вечір надходить,
а надворі зима,
холод в душу крадеться,
туди, де суцільна пітьма.
Іній сумом повіяв,
і заплакав мороз,
по холоднім будинку,
повнім жалю і сльоз.
І на склі намалює
 візерунки свої,
дивний майстер-художник
у холодній пітьмі,
і в картинах тих буде
і надія й любов
і життя в епізодах,
зі стражданнями знов,
помережане смутком
зі щасливим кінцем,
де ті двоє із казки
поєднались вінцем.