хочу сюда!
 

Антония

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 33-47 лет

Заметки с меткой «лірика»

Лада

 

 

О, Ладо! На губахзгуба!..

Пригублю глибоко… любо!

Загублюся, заголублю

ЛюбитимуБлагоговітиму

 

 

06.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10421

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11204063378

Слухаю дощі

В кімнаті літо. Пахне чебрецем,
що вчора повні жмені назбирала.
Я ще тоді у змові із дощем
з сріблястих рос краплиночки складала…

А нині день – у дощовім плащі,
розквітлі липи краплі умивають.
В кімнаті тиша. Слухаю дощі
із чашечкою липового чаю.

Не модну книжку з відгуком чудес

беру, поближче до вікна присівши.
І хай там що диктує нам прогрес,
а ми з дощем читати любим вірші…

Коли сонце сідає над лісом

Коли сонце сідає над лісом,
тихі сутінки й з бісеру роси
заплітаються в дивну завісу
і думки десь мов вітром відносить…
Залишається тільки лиш спокій,
відчуття неймовірної волі
і далекі розмірені кроки –
то ніч-фея ступає поволі…

Коли пахне так солодко медом
і духмяної липи цвітінням,
як то легко злетіти над небом,
ставши всесвіту й мрії сплетінням.
І забути про все. Затремтіти
тим листочком, що у павутинні,
усміхнутися так цьому світу,
як під сили лиш тільки дитині…

Не дай же...


Не  дай  моїй  любові  спопеліти,

Спаплюжити  цинізмом  сенс  кохання,

Зневірі  й  лицемірству  -  панування,

А  співчуттю  та  милосердю  -  відболіти.



Не  дай  душі  від  ницості  сп'яніти,

Таланту  захопитись  хизуванням,

Нехай  мій  злет  не  стане  плазуванням.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Не  дай  ще  за  життя  закам'яніти!..






19.12.2011





© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112199511

Доні. Мамина любов

Доню, Квітко найніжніша!

Посміхунко найрідніша!

Моє щастя надвисоке,

Сонцесяйне, зореоке!

 

Не існує слів у мові

Жодній, здатних передати

Ніжність й глибину любові

Мами до свого дитяти.

 

Притулись до мене, доню,

На мої свої долоні

Поклади – любов безмежна,

Віддана, беззастережна,

 

Животворна й незрадлива

В серці матері. І втішить,

 І врятує найсвятіша

Сила  ця.

                                                         Тож будь щаслива

 

Доню!

*******

                  Безліч слів любові

В будь-якій існує мові!..

Тук…-тук…-тук… Серцебиттями

До дітей тече від мами

 

Найпотужнішим потоком

Невичерпна, надглибока

Річка вічної любові.

*******

Не існує слів у мові…

14.10.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110149622

Прощальний лист( присвячено другу,який недавно пішов з життя,)


Осінній щедрий дощ барабанить по підвіконню,стікає холодними сльозами шибкою і безнадійною піснею плюскоче по асфальті. А я… Я сиджу в нашому улюбленому кафе,грію застиглі руки до горнятка з паруючим  глінтвейномі обманюю себе ,що ти прийдеш. Що підкрадешся тихенько зі спини,як робив це завжди,простягнеш букет терпких хризантем(ти завжди дарував їх восени),зариєшся обличчям у заглибинку між плечем і  обличчям,і,бавлячись моїм волоссям,прошепочеш,що скучив….

Я ніколи не любила осінь,а ти її обожнював. Казав,що тільки у цю пору розкриваються справжні почуття. Я  не вірила тобі,коли ми гуляючи багряними алеями, жартома ділилися мріями на майбутнє,і ти казав,що я твоя мрія. Найкраща,найшаленіша,яку тобі подарував Бог,і ти її не відпустиш. Ти розповідав,які у нас будуть діти. Як ти любитимеш їх,бо вони це частинка мене….І навіть,коли ти, весь такий урочистий і схвильований, запросив мене до Опери,я не думала,що все закінчиться так,пори всі багатозначні погляди і фрази подруг.Але ти зробив це. Я не могла сказати «НІ»,дивлячись у твої безмежно закохані очі. Я відчувала-з тобою буду щасливою. Весілля і наше життя мені видалося казкою,раєм,оазою посеред пустелі…. Часу не існувало. Були тільки ми. Рука в руці,очі в очі…Ми пливли,з насолодою наповнюючи одне одного по вінця…І тоді ти подарував мені донечку. І носив нас  на руках. Кружляв по квартирі під звуки Віденського вальсу. То зі мною,то з доцею.

А потім…потім,я стала сухим старим деревом. Я ж ніколи не любила осені. Може тому,що відчувала,це станеться саме у цю пору,а ,може,осінь мені по-своєму відімстила.У мене не стало тебе. Комусь,якійсь вищій силі ти теж знадобився. А я не змогла тебе відвоювати….І в мені  щось вмерло. Я не можу плакати. Зовсім. За мене це робить дощ. Я застигаю і,здається,навіть не дихаю,але я живу…Я не вмію бути без тебе,але стараюся зі всіх сил.

Донечка…Я люблю її,бо вона частинка тебе. Я і не змогла б тебе забути,навіть якби дуже хотіла,навіть,якби спалила всі наші фото. Бо ти залишився у ній настільки очевидно,що кожного разу дивлячись у її миле дитяче личко, серце щемить,впізнаючи тебе.

Я пишу ці слова на червоному кленовому листі. Бачиш, я тими яскравими клаптями вистелила вже підлогу біля свого стільця…Але зараз я підберу їх,зав’яжу у міцний букет і віднесу тобі…І я знаю,ти прочитаєш….

Урочисті Великодні...

 

 

 

 

Благовістям  Великодні

Дзвони простір надимають

Вшир та вгору, Храм тримають

Хрестокупольний небес.

 

 

Урочистий день сьогодні –

Смертю смерть перемагає

Божий Син!  Вітання має

Вгору, вшир – "Христос воскрес!"

 

 

написано 11.04.2012

Свидетельство о публикации № 10690

*****

Торкнулось сонце напівсонних трав,
цілує, пестить, променем лоскоче.
Чи ти кого так трепетно кохав,
як сонце раннє трав шовкові очі?

Чи ти приносив стільки насолод,
як пелюсткам холодні роси в спеку
і чи сягав таких стрімких висот,
як гордовитий молодий лелека?

Чи ти кому так ніжно говорив
слова любові, вірності і ласки,
як вітер теплий після літніх злив
шепоче травам вечорову казку?

Біжу босоніж росами дібров.
дивлюсь у волошкові очі неба,
п’ю жадібно усю живу любов
і мимоволі думаю про тебе…

Кав’ярня

Кав’ярня. Занавісок шоколад,
Веселий зайчик знов на підвіконні.
Приємний погляд, кави аромат
Й моя рука в твоїй тремкій долоні…

Сковзне усмішка зайчиком смішним,
Запахне день сп’янілою весною…
І що проблеми, коли поруч ти…
Приємно так і затишно з тобою…

Немов за склом всі прикрощі тривог,
Образи і турботи за дверима…
Лише кав’ярня, у якій ми вдвох
Втекли від світу з сірості очима…

У чашку зайчик знов хлюпне свою
Весняну радість й мрію нашу давню…
І хоч я кави вже давно не п’ю,
Та хочу так до тебе в цю кав’ярню!

Ти тілу любий

давня замітка, перероблена

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
21
предыдущая
следующая