хочу сюда!
 

Лида

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «лірика»

Кохання лише ... сбереже і Вас

Навіщо ми палаєм в почуттях?! Навіщо ми зневірою караєм?! А потім від зневіри і вмираєм... Натомість залишивши забуття. А хочеться Тепла та Доброти... А хочеться Терпіння і Любові. Та часто... густо... спалені мости. І повернутись... гордість... не дозволить. Любіть же браття, як востанній час! Не гайте часу Ви на суперечки. Слова мої , можливо, недоречні... Але Кохання лише ... сбереже і Вас!  

Смарагдове проміння твоїх очей

"Зима...наснилася зима, сніжинки, як волошки сині, а я заплуталась в слова твої, немов у павутинні... Зима у світлі своїх чар, п’янкою гречкою буяла. І ти додому поспішав, А я тебе не відпускала..."                            Angel W Я ледь почув... твої слова. Хоча в душі зима настала... І серце, майже, завмирало... Враз просвітліла голова. Моя душа з твоєю стрілась... А може ... це мені наснилось. Я бачив... ти вся зашарілась. Все це закрила  сніжна мла. Але смарагдове проміння... Твоїх очей , вуста палкії, Мене все кликали... Зумів я Заціпеніння  зняти. Твої вії Пухнастії від того снігу... Мене спинили. До барлігу Я не пішов. І руки ніжні цілував... І пестив губи я  до схочу. А  місяць посміхався мовчки... І танок дивний танцював.  

Я для тебе...

Я для тебе створити хочу пісню кохання... Будем,  мила... з тобою її ми співати. Звуки пісні б летіли лісами... полями. К добрим людям ті звуки змогли завітати. Щоби щастя усі нам з тобою бажали, Щоби небо без краю, щоби Доля безхмарна... Щоб усе те було... у тій пісні кохання. І щоб губи дівочі... злилися з моїми, Щоби зерна кохання пустили коріння... Щоб Любов наша, мила, з тобою  розквітла... Я здіймаюся вітром у січневе повітря... Я до милої стрімко лечу буревієм, Щоби знову вона стала трошки щаслива. Може тОді не буде і постіль холодна, Як вона приголубить мене... а там хто зна.

Щастя тоді є, коли є Кохання.

Очі твої ... наче прірва... безодня... Я в них дивився учора ... сьогодні. Серце не може моє ... їх забути... В них і чарівність... й жіноча могутність. Я потерпаю мов би від болю, Так не жадав я кохання ніколи, Так не бажав я тепла та любові... Знов потерпаю... бо крига навколо. Маю надію, що крига розтане, Лише до мене приїде кохана. Душу врятує... та серце зігріє... Бо про кохану...  я тільки і мрію. Губи гарячі любов'ю напоять, Очі побачу щасливої долі. Знов у  житті нашім вир забурляє.. Щастя тоді є, коли є Кохання.

Серцю не скажеш: "Доволі любити!

                                                                                                   За мотивами пісні "Чорне і біле"
Ми вибираємо ... нас обирають... Я твої очі смарагдові знаю. Знов закохалась, мабуть, так нестримно... Він у кохання не міг те повірить. Знову згубив своє щастя…  і  жалем Серце наповнилось  до небокраю… Я  про появу твою  давно марю… Вірю у світле велике кохання. Я  розуміти це став дуже пізно… Знаю,  даремно про тебе я мрію. Ніжнії  губи  у снах мене пестять. А  як прокинусь… у серці , мов леза.   Серцю не скажеш: "Доволі любити!" Душу не зможеш  навік спопелити. Я за тобою слідую тінню... Буду звикати ...  шукать розуміння.

Щоб кохання у вирі нестримному...

А до тебе так хочеться... знову Доторкнутись хоча б на хвилину. Але спека у горлі... і мову... Відібрало чомусь... Вже не линуть Слова так нестримно. Лише очі ... благаючи просять... Не лишати їх знову надії. Бо про тебе весь час тільки мріяв... Про твої вже відрізані коси, Та про зустріч під вранішні роси.   Зварю зілля для сили та вдачі знов... Щоб мій шлях... став коротший до милої. Та й у жилах моїх та буяла кров... Щоб до перших півнів все устигли ми. Щоб слова та були не потрібні нам... Щоб кохання у вирі нестримному... Затягнуло до прірви бездонної... Опритомніли тільки у вирії.* *Вирій (Вирай, Ирій, Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина, Буян-острів) — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя), ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. У верхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов’язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.

Не прислухайся до холодних нот

Не прислухайся до холодних нот.
Вони німі. Вони жорстокі й грізні
І не тому, що це грудневий лот
Зимового аукціону пісні.

По струнах їхніх кров розлук тече,

Терзає болем й так самотню душу.
Не слухай їх. Хай снігом на плече
Вони летять, а ти їх струшуй, струшуй…

Візьми струну із переливів дум,

Що я плела мереживом барвистим.
У них життя із веселкових струн
Нанизаних на сонячне намисто

Відчуй мелодію сріблястих снів,

Дзеркально чисті подихи надії

Й мою любов, що не така як всі,
Бо так як всі любити я не вмію...

Ти поруч


Нечутним ангелом ти поруч. Бережеш

від сліз сумних мої плаксиві очі,
обіймеш тихо, ніжно пригорнеш
й ховаються тривоги в тіні ночі.

Легеньким вітром поцілуєш у щоку

і зразу стане все не так і тьмяно,
забуду про проблем стрімку ріку
і посміхнуся знову я слухняно.

Ти завжди поруч. Ти на відстані руки,

мене рятуєш від самої себе,
засвічуєш у темряві зірки
у не завжди безхмарнім вирі неба.

Люби мене – з капризами і без,

на грані мрій тримай мене міцніше,
а я примхливо, по-жіночому без меж
любитиму тебе усе сильніше…

Прощання La_Despidida

Не дозволь розплакатись у тебе на очах

Я хочу бути сильною і буду!

Синдром дощів зцілує на дахах

Інакшого когось без перелюбу 

Я буду дуже сильною. Без слів

Своє прощання поглядом не скажу

Бо ти мене любити не зумів

Хоч й розлюбити зможеш не відразу.

А завтра сніг вже ляже на асфальт

На новий аркуш ми почнемо жити

Не застосуєш ти моїх порад

Бо може і не вмієш ти любити…

Тож не дозволь розплакатись… мені

Вже не до сліз. Життя міняє колір

Візьми на згадку хоч мої вірші

Якщо вже не судилося любові…

Вакарчук

Змiни себе або зламай,
Пiзнай себе, себе вiддай.
Вiддай як ти найбiльше любиш.
Вiддай, як я колись вiддав,
Не спи, як я колись не спав.
Бо не зайдеш, як не загубиш.

   Не залишай менi мене одного,
   На свою, на твою любов.
   Не залишай менi мене.
   Мене не залишай, я ж тебе знайшов.

   Не залишай мене, вiддай мене, пiзнай себе,
   Не залишай мене на свою любов,
   Не залишай? Вiддай? Пiзнай?
   Мене? Не залишай, я ж тебе знайшов.

(с) Святослав Вакарчук "Мене"