я придумаю тебе різним. якогось трохи дивного, з дурними снами. із зеленими очима, у білій футболці і сильними руками. ти будеш жахливим художником час від часу писатимеш абстрактну прозу французькою. поміж тим я знатиму що ти любиш холодний чай з молоком півтори ложки цукру два шматочки лимону. видкидатимеш у смітник мою косметику постараюсь не злитись на це я придумаю тебе різним поміж тим ти приходь, який є.

В кімнаті літо. Пахне чебрецем, що вчора повні жмені назбирала. Я ще тоді у змові із дощем з сріблястих рос краплиночки складала… А нині день – у дощовім плащі, розквітлі липи краплі умивають. В кімнаті тиша. Слухаю дощі із чашечкою липового чаю. Не модну книжку з відгуком чудес беру, поближче до вікна присівши. І хай там що диктує нам прогрес, а ми з дощем читати любим вірші…

Коли сонце сідає над лісом, тихі сутінки й з бісеру роси заплітаються в дивну завісу і думки десь мов вітром відносить… Залишається тільки лиш спокій, відчуття неймовірної волі і далекі розмірені кроки – то ніч-фея ступає поволі… Коли пахне так солодко медом і духмяної липи цвітінням, як то легко злетіти над небом, ставши всесвіту й мрії сплетінням. І забути про все. Затремтіти тим листочком, що у павутинні, усміхнутися так цьому світу, як під сили лиш тільки дитині…

Одягнулося літо у ситцеве плаття, В своїм серденьку світ запалило зорею, Огорнуло голівку тремтливим лататтям І блукати пішло синім небом й землею. Серед чистих озер загубилося літо І заплакало холодом, вітром, дощами. Я хотіла в долонях його відігріти І принесла тобі разом з мріями й снами… Я хотіла те літечко вмити росою І у серці сховати від холоду й смутку, Тільки раптом це літо не стало тобою... …Та лишилось країною мрій незабудки

Коли неба краї волошкові зацвіли з росянистих дзеркал, коли сипались сни вечорові, ви мене запросили на бал. Переливом зірки проводжали урочистих мелодій політ, ви за руку мене ніжно взяли і відкрили небачений світ. Мов грайливий небесний посланець вітер хмарки віночком заплів, ви мене запросили на танець під оркестр дощу й солов’їв. Я відмовити вам не посміла під овацій двіночковий шквал, ви ж мене тоді ще раз не сміло запросили на ще один бал…

Торкнулось сонце напівсонних трав, цілує, пестить, променем лоскоче. Чи ти кого так трепетно кохав, як сонце раннє трав шовкові очі? Чи ти приносив стільки насолод, як пелюсткам холодні роси в спеку і чи сягав таких стрімких висот, як гордовитий молодий лелека? Чи ти кому так ніжно говорив слова любові, вірності і ласки, як вітер теплий після літніх злив шепоче травам вечорову казку? Біжу босоніж росами дібров. дивлюсь у волошкові очі неба, п’ю жадібно усю живу любов і...

Читати далі...

1. Простору випнутий лук. Несамовите затишшя. Землю накрило надвишшя. Світ розіп'яв інфразвук... ***** Час народився... Тук-тук... 2. Знову Слово. Бог - це любов. Підґрунтя основ, Надвишшя основ. Тіло. І Кров. 3. Склепіння З глибінню - Кипіння, Голубіння, Голублення. Люблення... 08.05.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: лирика мистика и эзотерика Свидетельство о публикации № 11238

Жовте і чорне – Кульбаба в багні. Сяє… Хто кинув тебе В чорне лиснюче багно? Як ти сонячно сяєш!.. 27.04.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: восток: рубаи, хокку, танка Свидетельство о...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Благовістям Великодні Дзвони простір надимають Вшир та вгору, Храм тримають Хрестокупольний небес. Урочистий день сьогодні – Смертю смерть перемагає Божий Син! Вітання має Вгору, вшир – "Христос воскрес!" написано 11.04.2012 © Copyright: Марина Степанська Раздел: лирика религиозная Свидетельство о публикации № 10690

[Приєднана картинка] Всевишній Боже! Партію в оркестріЩоНотою дай сил заграти так,Щоб ти, Всесвітній Диригенте і Маестро,Не докоряв мені за жодний такт. Щоб не пашіла я від сорому за трелі,Звучали цілі ноти повноцінно,На флейті, арфі чи віолончелі,Челесті гратиму – молю уклінно… Всевишній Боже...

Читати далі...