хочу сюда!
 

Катюша

31 год, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-85 лет

Заметки с меткой «лірика»

Перекотиполе

Жило собі перекотиполе. З малечку звикле до мандрів. Тішилось життю і не прив’язувалося до місця.Почувало себе вдома всюди,де була його сім’я. І гнали його життєвібуревії,перекочували селами і містами,а потім і країнами. А воно собі,знай,було щасливе. Могло зупинитися будь-де, захопитисячимось,залишити там часточку себе і…знятися у наступні мандри. Траплялося йомувтрачати,тих кого любить і тоді ставало йому сумно. І вертілася дзиґою тапечаль у душі(а хіба ви не знали, що й перекотиполе має...

Читать дальше...

Теревенька 5

Я тебя любила-ненавидела, Прогоняла и опять звала, Сквозь туман в глазах так ясно видела, Умирала, но тобой жила... Я тебе не верила и верила, Говорила правду и лгала, Недоверчиво саму себя доверила, Дорого - бесплатно продала… Я тебя толкала с края пропасти, И держала из последних сил, То сама своей стеснялась робости, То меня ты быть скромней просил... Не успела изучить тебя я тщательно, Прочитала за одну лишь ночь, Очень невнимательно- внимательно, И остаться попросила...

Читать дальше...

Прощальний лист( присвячено другу,який недавно пішов з життя,)

Осінній щедрий дощ барабанить по підвіконню,стікає холодними сльозами шибкою і безнадійною піснею плюскоче по асфальті. А я… Я сиджу в нашому улюбленому кафе,грію застиглі руки до горнятка з паруючим глінтвейномі обманюю себе ,що ти прийдеш. Що підкрадешся тихенько зі спини,як робив це завжди,простягнеш букет терпких хризантем(ти завжди дарував їх восени),зариєшся обличчям у заглибинку між плечем і обличчям,і,бавлячись моїм волоссям,прошепочеш,що скучив….Я ніколи не любила осінь,а...

Читать дальше...

Cьогодні я прокинусь спозаранку

[Присоединенная картинка] Cьогодні я прокинусь спозаранкуВмиюсь дощовою водоюБосий вийду я до г`анкуЩоб пройтися вранішньой росою... Встає зоря на небосхилі,Дзюркоче річка в низиніПрирода гарна ще дониніНе всю спаплюжили її...Кружляють пташки в висоті,Цього замріяного літаВ садку гуляєш ти у самотіЧекаючи – приїдуть скоро діти......Нам було гарно в холодкуЗатишного такого садуДе зустрічались залюбкиЙ де ми давали собі раду...

Краплини дощу

Осінь.Рахує краплинами дощЗдичавілий смуток.Бродиш бездомникомСтанціями до стацій.Восьма, дев'ята…І тільки би не забутиЛітні обличчя ЛЮДЕЙВ черговій фрустрації.Осінь.Ще не зажовтілоОстаннє листя.Тиха молитва доріг У вечірніх пазухах…Десять…Дванадцять, тринадцять...Укотре вистигнеСлово не вимовлене У самотніх враженнях.Це не Голгофа,Це осінь на склі сльозиною.Тільки би йтиДо кінця і не зупинятись, таПерший листок опадаєТак безневинноІ, Зрештою, станція-стаціяЧотирнадцята.Оксана...

Читать дальше...

придумаю тебе.12

я придумаю тебе різним. якогось трохи дивного, з дурними снами. із зеленими очима, у білій футболці і сильними руками. ти будеш жахливим художником час від часу писатимеш абстрактну прозу французькою. поміж тим я знатиму що ти любиш холодний чай з молоком півтори ложки цукру два шматочки лимону. видкидатимеш у смітник мою косметику постараюсь не злитись на це я придумаю тебе різним поміж тим ти приходь, який є.

Слухаю дощі

В кімнаті літо. Пахне чебрецем, що вчора повні жмені назбирала. Я ще тоді у змові із дощем з сріблястих рос краплиночки складала… А нині день – у дощовім плащі, розквітлі липи краплі умивають. В кімнаті тиша. Слухаю дощі із чашечкою липового чаю. Не модну книжку з відгуком чудес беру, поближче до вікна присівши. І хай там що диктує нам прогрес, а ми з дощем читати любим вірші…

Коли сонце сідає над лісом

Коли сонце сідає над лісом, тихі сутінки й з бісеру роси заплітаються в дивну завісу і думки десь мов вітром відносить… Залишається тільки лиш спокій, відчуття неймовірної волі і далекі розмірені кроки – то ніч-фея ступає поволі… Коли пахне так солодко медом і духмяної липи цвітінням, як то легко злетіти над небом, ставши всесвіту й мрії сплетінням. І забути про все. Затремтіти тим листочком, що у павутинні, усміхнутися так цьому світу, як під сили лиш тільки дитині…

Літо

Одягнулося літо у ситцеве плаття, В своїм серденьку світ запалило зорею, Огорнуло голівку тремтливим лататтям І блукати пішло синім небом й землею. Серед чистих озер загубилося літо І заплакало холодом, вітром, дощами. Я хотіла в долонях його відігріти І принесла тобі разом з мріями й снами… Я хотіла те літечко вмити росою І у серці сховати від холоду й смутку, Тільки раптом це літо не стало тобою... …Та лишилось країною мрій незабудки

Ви мене запросили на бал

Коли неба краї волошкові зацвіли з росянистих дзеркал, коли сипались сни вечорові, ви мене запросили на бал. Переливом зірки проводжали урочистих мелодій політ, ви за руку мене ніжно взяли і відкрили небачений світ. Мов грайливий небесний посланець вітер хмарки віночком заплів, ви мене запросили на танець під оркестр дощу й солов’їв. Я відмовити вам не посміла під овацій двіночковий шквал, ви ж мене тоді ще раз не сміло запросили на ще один бал…