Не спокушаю.
Лиш - мовчу.
Лише - зітхаю
тихо серцем.
На себе -
накричу -
в собі.
Ні слова -
це тобі...
Не стану
я лихою,
І підступною,
І злою...
Лиш постану
Назавжди тихо
Пам'яттю твоєю...
Зітреться лихо
Ущент з журбою,
щезне біль.
Розтане
маревом
в тобі
Цей час -
для мене -
незабутній!
Не стане нас...
Лиш я
в спокуті
Ячіти буду
до світанку.
Й весняним
тихим ранком
Піду за обрій
в небуття,
В моє
схолоджене
життя...

Така незріла ще душа!
Ще не достигла на осонні...
А вже летить, вже поспіша
Схопити почуття спросоння.
А їй би дозрівать на гілці,
Вбирати сонця кольори
І насотать в клубок промінців,
Вплестись в мереживо кори...
Та прагне - відірватись! - й гучно
Шугнути вихором в імлі,
Закалатати дзвінко й влучно
І спалахнуть на неба тлі.
Згоріти зразу - й без останку,
Снопами іскор засвітить -
Щоб відродитися на ранок,
І знову - зріти, й знову - жить.

Солоний смак мені не сниться.
Я бачу лиш солодке в снах -
Мед, сливи, яблука в гілках,
І сОлодко мені вже спиться.
Гіркий же присмак відійшов,
Залишив сОлоду стежину.
Накину наспіх одежИну
І дожену, щоб не пішов.
Не добре, коли скрізь медово.
Хоч дрібку болю залишу я,
І радість дрібно затушую,
І усміхнуся загадково...

ЗахолодИла
у спекотне літо
Усі свої слова...
І буду -
неминуче й сліпо
У душу
смерть вливать...
І трунок той -
такий жадАний!
Омию ним
всі давні рани
І рани стиглі...
А десь -
тихенько квилить
Потрощене,
Побите,
В душі моїй
сповите
Кохання.
Воно скалічене
цим трунком!
Понівечене
злим гатунком,
Відмічене
розлукою жорсткою -
Й тобою!

Зустрічаю сердцем день з тобою
Я у мріях своїх снах.
Відчуваю сердцем і душою.
Я твій подих і вуста.
Аааа

Погляд ясний, рідний
і знайомить сонячний,
як в небесах
Йду до тебе я шляхом надії,
лиш теплом в твоих очах.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.

І ти відкриваеш світ моїх мрій, твоїх надій
І я памятаю поклик вогню в душі твоій.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди

Аааааааа

Я відчую тебе, я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.
Я відчую тебе
Ааааааа
Вітер нас, вітер нас донесе назавжди.

Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.

Сині, жовті,
Зелені, білі,
Трохи з рожевим
І з фіолетовим -
Різні
за кольором
Всі мої біди.
І трохи - відверті,
І трохи
з секретами.
Мертві, живі,
Уявні, приховані,
Різні
за густотою
І наміром,
Та всі вони -
лише
До мене приковані,
Мої - за часом,
Об'ємом
і напрямом...
Приймаю їх щиро,
Тихо і зболено -
такі відразливі
Й дивно-покірні.
Мною,
моєю душею
Їх холено,
От і приймаю їх,
Бо вони мені -
вірні.

Розміняли
хвилини
любові
І дні.
І чекали
невпинно
На срібному
дні,
Що потушить
буденне
Той спалах.
І що інші
хвилини
Запалять
День новий,
нову ніч,
нову пісню...
І що буде -
й чи буде? -
Опісля
Спокій
в фразах
І тиша -
наскрІзно.
І схопились -
відразу!
Та було...
запізно

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Шершаві, спраглі, дикі -
Вуста - немовби скрики.
Вуста, мов сум, завмерли,
Вуста - мов біль - пошерхли...
Шепочуть злу молитву...
І прагнуть попалити
І м'якість, і відвертіть...
Ідуть у наступ вперто!
Торують шлях розлуки,
Вливають трунок муки,
Зшивають слово болем,
Ведуть у сон з собою...
У сон - німе чекання.
У сон - дзвінке прощання,
у дивний сон печалі,
Вуста - сухі коралі...