хочу сюда!
 

Таня

36 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «лірика»

сама...

Сама постелила.
Лягла - сама.
Навіть думати -
заборонила.
Його - нема.
Підходить зима
до свого останку...
А завтра ізранку
дивитимусь
сумно в вікно.
Давитимусь
кавою. А вино -
Залишу
На свій вихідний.
Й сумлінно
запишу
У пам'ять-сувій,
Що - знову - не мій...
Давно, як давно
Ти щез, ти розтанув,
У згадку лиш канув,
У дні, що минули.
І я не почула,
Як тихо пішов...
І смуток зійшов
Великим, величним,
Пробудженням вічним
від спраглого сну.
Я ляжу -
Та знов не засну.
Чекатиму.
Тихо страждатиму,
І непомітно,
Із шелестом вітру
Полину
в примарну весну...

Запечатано словом

Запечатано словом,
Затавровано білим листом,
Все, що жило в мені,
І усе, що раділо.
Я іще не готова
Стати темним вікном,
І забутим вінком,
Залягли десь на дні -
Неминуче й невміло.
Не готова до зради,
І не вмію поради
Своїх вчинків і слів
Вичеканювать дзвінко.
Лиш - зостануся радо
Схлипом зимнього саду,
Смутком темних кутків,
Сном самотньої жінки.
Зойком тихим і болем,
І засніженим полем,
Чистим ранком морозним
І бокалом порожнім...

лексика життя

Вчорашній день я згадую сьогодні...
А завтра - це сьогодні стане - вчора,
І те позавчорашнє горе
Зійде, зітреться вщент напередодні
Подій яскравих і сміливих -
З'єднання душ двох нещасливих...
А вчора - горе це чи щастя?
Чи розпач, а чи млосна втіха?
Й обрАз закіптявлений віхоть
Торкавсь буття до злості часто.
Й єдине, вічне, радісне і щире
Пішло укрив розщербленим пунктиром...
 

Такі ліричні настрої моєї душі ...


Я не хочу прокидатися одна серед ночі - ліжко холодне, в холодильнику знову здохла миша, тебе немає, лише повна недопалків попільничка нагадує ,що ти був. Ти був і тебе немає,ну немає тебе - я знову залишаюсь одна у твоїї хаті, так самотньо куди ти пішов четверта година ночі, я увімкнула свії мобільник дзвоню - зайнято. Знову якісь справи. Знаходжу на полички якесь печиво сумнівне на вигляд - їсти хочется ,"зараза", заварюю чай. Дивний ти чоловік ніколи нічого маїже немає поїсти у тебе, але чай та кава завжди є, немов ти не живеш у ції квартирі. Я тупо роздивляюся наліпки на холодильнику, чай вже безповоротньо покрився кригою, та мені байдуже. Та ось раптом ти уриваешься немов сонячко, шлем під пахвою волосся розкуїовджине, та якась незрозуміла посмішка "іди спати" твоя рука ледь торкається моїх русяво-рудих кучерів.Я підіїмаю очі "мені все одно завтра не на роботу". "А мені на роботу " відповідаєш ти. Вбивчий аргумент, а головне переконливий, нічого не зробиш - зітахю та плетуся у ліжко. Ти кладеш шлем на стіл та ідеш слідом, скидуючи із себе одяг, шкіряна куртка падає з гуркотом, пайта летить у незрозумілому напрямку. Ти наздоганяешь мене, хоча ліпше було б сказти підходиш та лагідно і обережно обіїмаешь за талію. "Ну, Олюся не сердся" видихаешь ти у моє волосся. "Не серджусь я" майже не чутно промовляю тобі, зупинячі рух. А ось і ліжко, я лягаю з боку звертаючись клубочком ти поряд зі мною, забираєшь у свої широкі обіїми і я миттево засинаю.

Оксамитовий погляд

Оксамитовий погляд
Ти мені подаруй наостанок,
Безнадійним мовчанням
До ніг припаду я твоїх.
Після довгої ночі
Настане безрадісний ранок
І трояндовий кущ
Запорошить негаданий сніг.
Ті квітки запашні
Похилило вагою чекання
І сльозинки роси
Замерзаючи рвуть пелюстки.
Аж ніхто не бажав,
Щоб так рано скінчилось кохання
Ніжним жестом прощання
Торкнися моєї руки.

***

я все смотрю в твои глаза
Там реки мыслей, океаны,
рука скользит к ним вся дрожа,
бурлят в душе моей фонтаны...

ты тут, ты рядом... вмиг изчез...
лишь на снегу следы остались
на сцене вновь в конце завес
в сюжетах разочаровались

Не угадаем что вдали:
исчезнешь, в небе растворишься?
но будешь рядом где- мани
от счастья в дождь ты превратишься...

и строчки по щекам ручьями
мне веру в сердце вновь несут
но почему не сплю ночами?
хоть с небом рядом - it's so good!

Тебе люблю...

Тебе люблю...
До стогону,
До схлипу,
До спалаху надії
У очах.
Аж до судоми
З ароматом липи,
Аж до безмежжя
У прогірклих снах.
І до крайнеба,
І до третіх півнів,
До цокотіння
Золотих підків...
До стужі півночі,
До спеки півдня,
Аби лиш... ти
Любові захотів.

Правічне

Прасонце примружилось хитро у хмарах,
Прадавню мелодію вітер виводить,
І в небі птахи свій танок хороводять...
І знаю, що ми вже з тобою - не пара.
Й дощем праосіннім сльоза потече,
Й відлунням прокотиться шурхіт дороги.
Й рука у прощанні, і кроки з порогу,
І слово, не сказане нами іще...

* * * * *

Перегорить, переросте, перебунтує -
І перейде у стан новий зболіло...
Перепочине хвилю грішне тіло -
І знов прокинеться, почує
Зітхання поряд і тривогу,
Відкине снів пересторогу,
Зірветься, займеться у зоряниці -
Й зійде любов у приспані зіниці...

Невагоме

І зависло вітання
Поміж нами в повітрі.
І яскрава вітальня...
І прадавнє повір'я...
І перо на подвір'ї...
І подружчині очі...
Галасне надвечір'я.
Стиглі фрази охоче
Перекочують люди.
Його знову не буде -
Недозрілого слова.
На тонкій волосині,
На хиткій павутині -
І зірватись готове,
Впасти в доторки сині
І у погляди чорні...
Я тебе перегорну,
Немов лист із альбому,
І заб'ється у скронях
Майже щось невагоме -
Всіх надій моїх втома.