Потребую тебе.
Щодня.
Щогодини.
Щомиті.
По краєчку свідомості
Бродять химери розмиті,
Розпорошені обриси,
Розворушені образи...
І сумні, і веселі,
І голодні, і ситі...

Потребую
очей твоїх і руки.
Ти - коханий. Єдиний такий,
Щоб із сміхом,
із болем, із жалем
На моїх карбувався
скрижалях.

Щоб отак - зачепив!
Щоб отак - не любив!
Щоб отак - цілував.
Поривався.
Вертався.
Кохав.
Шаленів.
Розмірковував.
Спав.
Й болем вічним
у серце лягав.

Я кохатиму тебе безмежно. Без надії на твоє кохання. Я у мріях до тебе порину Серед ночі і з самого рання. Буду вітром твоїм я і полем, І дощем серед пекла пустелі. Буду хвилею теплого моря, Або птахом, літає, що в скелях. Ти мене покохала даремно… А чи саме того ти хотіла?! Пам’ятаю любов ту шалену, Що у серці твоїм пламеніла. Ти, як хмарка, до мене… летіла… Ти, як зірка, що в небі палала, І Любов’ю яскраво світила, А для мене було це замало... Ми кохали обоє нестримно, Ми від болю того шаленіли… Ти пішла, я тебе не затримав, Але очі чомусь… запітніли. Мої руки бажали летіти, Мої ноги до тебе зривались. Але з місця не міг я ступити… Бо кохання тоді заблукало. І з тих пір ми Кохання … шукали… І чи є та Любов… сумнівались. Скільки ми тих шляхів … подолали.

ВИ… з Любов’ю… не зустрічались?!

 

Я по колу ходжу,
Немов зачарована,
І до слів дослухаюсь,
У очі дивлюсь...
Я тобою - відмічена
І - затаврована.
Я тебе - так безмежно,
Відверто - люблю!

Сипле сумніви день,
Перекочує роздуми,
І зринають щовечора
Спогади злі...
Я тебе - не люблю -
Захолодженим розумом,
Візерунками глузду
На морозному склі.

Ти - моє каяття.
Ти - моє перехрестя.
Ти - любов, на яку
Я чекала роки...
Моя згуба. Мій біль.
Моя віра. І хрест мій.
Дивовижний дарунок,
Незбагненний такий...

Маяковский, незбагнена душа поета яка любила Україну!


Мы знаем,курит ли,пьет ли Чаплин;
мы знаем Италии безрукие руины;
мы знаем,как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ-
тем,кто рядом,почета мало.
Знают - вот украинский борщ.
знают - вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,сколько ни старайся.
А если прижмут - зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмет и расскажет пару курьезов - анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах - лексиконах алых, -
эта мова величава и проста:
''Чуешь, сурми заграли,
час расплаты настав...''
Разве может быть затрепанней да тише
слова поистасканного ''Слышишь'' ?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивая их,одно хочу лишь, -
чтобы стали всех моих стихов слова полновесными, как слово ''чуешь''.

.....
Трудно людей в одно истолочь,
собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,мы не знаем украинской ночи.

Життя - це посмішка уранці, Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози,

Життя - це сонце і морози! Життя - це квіти навесні, Життя - це жарти і пісні. Життя - це кайф, як не крути, Його нам варто перейти! Життя - це щастя, що навколо, Це біль, що серце всім колола. Життя - це вулиці, це люди, Життя -природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни, зізнання. Життя - любити до останку, А не любити до світанку! Життя - це бачити себе В очах, що люблять лиш тебе! Життя - це інколи образи, Життя - обірвані всі фрази! Життя - це ревнощі, сумління, Життя - це страх, це рух,горіння... Життя -це все ж таки й страждання.. Але і дружба, це палання! Життя - це погляд несміливий, Це погляд ніжний і звабливий! Життя - прогулянки до ранку, Життя - це поцілунок зранку! Життя - це сонечко зимою, Трава покритая росою. Життя - холодні грози літом, Життя - це бути з цілим світом! Життя - це страх перебороти, Це щось зробити, як всі проти! Життя - побути десь самому, Життя - поспати не удома! Життя - побути в небезпеці, Життя - це вижити у спеці... Життя - це плавати вночі, Життя - згубити десь ключі! Життя - кричати досхочу, Життя - зізнатись "так. брешу!" Життя - протанцювати ніч, Здолати будь-що пліч-о-пліч! Життя - це когось врятувати, Життя - комусь коханим стати! Життя - залізти на гору, Життя - злітати на зорю! Життя - побитися із кимось, Щоб серце швидче все ж забилось! Життя - це сильно полюбити, Життя - це згодом розлюбити! Життя - це просто заблудитись... Це на коліна опуститись! Життя - гуляти під дощем, Бути з заплаканим лицем. Життя - в собі знайти все ж сили, Щоб просто жити...мати крила! Життя - це полюбити те, Що ненавидів більш за все!!! Життя - пробачити образи, Не згадувати більш ті фрази! Життя - це витерпіти біль, Не сипати на рану сіль... Життя - це полюбити все, І захід сонця, і себе!

Спалахнуло -
згоріло -
зітліло...
Димом
в небо пішло.
Схаменулося
серце!
А тіло -
Загубило
роздерте крило.
Те, що зліва.
А справа -
тріпоче іще.
Та з одним -
не злетіти.
І судомить,
сочиться
роздерте плече...
Не смертельно.
Буду ще жити!
Притрусити
попелом
сивим
Свіжу рану
гарячу...
Не ячіти
над цим
розривом...
Я - сміюся!
Не плачу!
...не плачу...

До самотності
звикаєш...
В ній, мов в коконі,
живеш.
Серце болем
вже не краєш.
Й що посієш -
те й пожнеш.
Ні тобі -
дощів розливи,
Ні - гарячий
суховій.
Мають щастя -
лиш сміливі -
У веселці
своїх мрій!
А самотність -
це самотність.
Сам - лягаєш.
Сам - встаєш.
Це уже -
невідворотність.
І не знаєш,
чи й живеш...

Солодкий мій.
Солоний мій.
Гіркий...
Мій рідний.
Мій єдиний.
Мій - чужий.
Мій спогад.
Біль.
Мій страх.
Я - лиш в тобі.
В твоїх очах
Шукаю
Відгуки надії...
І сподіватися
Не смію -
На спалах,
На хмільну зорю.
В любові
Спрагло
Я згорю.
У снів
Осінньому вогні.
Гіркий мій сум,
Ти - ще в мені...

Я боюсь тебе,
немов вогню.
Я боюсь - себе,
себе - виню.
Нащо я пустила
в серце гріх?
Вже несила...
Людям - сміх.
Буде - що?
Що буде?
Розкажи...
По вустах моїх
Поворожи.
Розчаклуй
це серце,
Розчаклуй...
Подивися, 
доторкнись,
почуй...
Що тобі мої
заморені вуста?
Я - вже
не ядриця,
Я - пуста...
Я зносилася
у болю іменах,
Я зморилася
у втрачених словах...
Я - скалічена,
побита на стерні,
Вже - не плакать,
й не співать мені.
Йду порожнім
шляхом - навманя.
Йду - щоночі.
І бреду - щодня.
Дивні фрази
я гублю з руки,
Дикі вчинки
стеляться в роки.
Думка поглинає,
і обман
Переходить
в ситу
стиглість ран.
А тобі - на серці -
синя рань!
А мені - по серцю -
та й ножем!
Зможу
усміхнутися...
А щем -
Скиглить
усередині іще...
...Чи тобі потрібні
ці роки,
Що повзуть
впродовж
душі й руки?
Чи тобі потрібні
ці рубці,
Що смішать мене...
а в кулаці
серце понівЕчене
лежить...
Чи тобі потрібна
вся ця гидь?...
...Та тобі -
ще хочеться -
вогню!
...Я себе..
я лиш себе -
виню...

Я напишу,
Що ти -
найкращий
від усіх.
Тобі скажу,
Що погляд твій,
твій сміх -
Кришталь
мого життя.
Його
крихку красу
Боюся я
розбити...
Тому у спогади
летять,
І лише в пам'яті
несу -
Примарні
перші квіти,
Твої не сказані
слова,
І не даровані
дива,
І поцілунки,
і тепло,
Яких - ніколи -
не було...