ну, то нагадую... ---                 Лірика---                  ---                ------Знов думки про слова у рядки,Наче скріплені присмаком вин...Повз усе, ще жива, ще летить...І нехай, що на спогад - полин---Ще жива у хитанні світів,Світить поглядом року хвилин..,Чи секунд, що їх вітер зустрів,Поскидавши накидки зі спин---Ми так можемо, можемо? - Ні!Ми без неї - ніщо в небутті...Наше серце без неї в життіНе тремтить у приємності змін...

Чтоб в семье водилась дружба Мужу многого не нужно. Чтоб готовила,стирала, Шила, мыла, прибирала, Что б ребёнков накормила, В магазин с утра сходила, Накупила там продуктов, Сыра-мыла,рыбы-фруктов. И про пиво не забыла. И сама домой тащила. Чтоб прогладила рубашки За собакою какашки Убрала, воняют очень... Что бы не храпела ночью. Чтобы все свои помады Не бросала, где не надо. Или, может быть, бросала, Но сама потом искала. Чтоб, как стаффорд, не рычала На носки, что под...

Читати далі...

Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…На світі живу я, тай гадки не маю… Чому світить сонце?! чому в тебе очі Як море прозорі, тай сяють неначе Як промені зірки?! Чому твоя посмішка лине до мене… І серце стискається, наче від болю?!… А потім несеться кудись, мов скажене?!… І що буде Завтра?! А що було Вчора давно ми забули… Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди… О Люди!

"Зорепад, сьогодні, зорепад... заяснів вночі вишневий сад. Наче й не дарунок то весни - квіти запахущі та ясні... Падають з небес зірки - вогні... Все здається казкою мені... хто ж зірки із неба....позривав??? Мабуть Майстер руку тут приклав..." &nbsp...

Читати далі...

Україночка ОЙ Я ДОБРА ГОСПОДИНЯ, ВМІЮ ВИШИВАТИ. І ВАРЕНИКИ ВАРИТИ, І БІЛИЗНУ ПРАТИ. ТА НЕ ТІЛЬКИ Я ДО ДІЛА МАЮ ТАКУ ВДАЧУ! ЯК ЗАХОЧУ - ЗАСПІВАЮ, А СХОЧУ - ЗАПЛАЧУ! РІСТ У МЕНЕ НЕВЕЛИЧКИЙ, ЧОРНІ БРОВЕНЯТА, СИНІ ОЧІ, ЯК ОЗЕРЦЯ, ЩЕ Й НОСИК КИРПАТИЙ! ТО Ж ПАРУБКИ НАЧУВАЙТЕСЬ, БО НА ВЕЧОРНИЦЯХ, ЯК ПІДУ З ВАМИ У ТАНЕЦЬ, ТОЙ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ! ГОРЕ ...

Читати далі...

Чому, скажи мені - чому - я знов пишу тобі - пробач? В гіркім задушливім диму Сную очима сивий плач. Ятрю думки, виймаю серце... Перечитала сто разів твоє - написане, і - стерте, Все те, що ти сказать не смів... Моє - написане у спразі, Коли душа, мов звір, кричить... Твої...мої... слова - не справжні! ...Холодні сполохи душі...

Ти кажеш, що сумна - занадто, В словах ще болю - забагато, В житті ще радості - замало. Ішла... спіткнулась... впала... Болить! Та я - не плачу! Ні! Не думай, я не плачу! Хоч серце нищиться в вогні, Ти сліз моїх - не бачиш. А що тобі кажу - то все Снігами завтра занесе. І я - сміюсь! Радію в зливі Буденних сіростей щасливих! Пульсую райдужно! Й хай здасться Тобі мій сивий сум - за щастя...

Відпусти мене, не муч і не тримай І не прив"язуй знов мене до себе, І рештки спогадів і почуттів розмай На вітрі в полі, хай летять у небо... Не можеш бути ти навіки мій, І не твоя я вже давно, хоч і з тобою... Розбилось дзеркало тих наших мрій, І небо плаче за вікном холодною грозою. Дай сил мені забути й діла йти, І бути знов коханою, п"янкою, І почуття й довіру знову берегти, Але вже з іншим, але не з тобою... Бо хочу бути я щасливою, і знаю я, Що день такий...

Читати далі...

Жизнь - не прогулка, не роман, Не вечный отдых созерцанья, Есть у Судьбы один изъян – Она нам дарит испытания. Полжизни – бой, полжизни – боль, И только радости мгновенья, С душевных ран не смоешь соль, Но в этих ранах исцеленье. Пока они в тебе горят И заставляют сердце биться, Холодным твой не станет взгляд И в камень дух не превратится. Года бегут, им нас не жаль, Мы все у времени во власти, Презрев страданья и печаль, Увидеть во мраке лучик счастья. Пройти сквозь зло ...

Читати далі...

Маки червоні моєї душі Яскраві, гарячі, такі небезпечні - Мов краплини любові, Що кров'ю сочить, Мов на вістрі свідомої втечі. І у комині наших утрачених днів Запалають вогнем незабутності. І у попелі згаслих твоїх почуттів, І в моїй уявній розпутності.