Хмільна зоря розпачливо стрибне в світанок,Гукне роздзвонами ранкових звуків,Заскиглить стрімко ніччю наостанок - І переплавиться тужаво сонцю в руки.Закалатає росами кришталю в травах,Перепочине мить у гніздах співів - І далі полетить творить октавиІз срібнопелюсткових сплесків дива...

Мій ідеал... Мій п'ятий елемент Очима зирить Синіми-пресиніми... Така напруга Варта лиш планет, І сипле іскрами До болю - Прогресивними... І струмом в мозок: Рухи вольові, Свободи духу втілена реакція... Чуття - навиліт! Пружні і живі. Дзвінкої сили Невгамовна грація. Ти - досконалий Елемент світил, Вітраж із мрії, З щастя візерунок. В твоєму всесвіті Я - лиш зірковий пил, На тлі небес Розхристаний малюнок...

Горить свіча... І пусто у душі. Тепла печать Лежить на пам'яті моїй. Рахую дні. Рахую ночі... Один, два...п'ять - Ось і загорнуто в сувій Останній місяць. Відмічу Скалкою я знак На тілі днів холодних. Печаль відмічу... Дивно так - Знов серце я калічу. Я вигризу моє табу На тлі останньої розлуки. На тілі болю, І на стінах муки Поставлю знак, Якому - і не буть. Рабою я була - Та більш не стану! І не введу Я душу у оману, Не прокладу Дорогу заповітну Аж до небес...

Читати далі...

Перелицюю лінію обличчя - І усміх перекривлю на образу, І все разом, і все отак - відразу Знесу під дах старезно-черепичний. Я зберігаю там свої відрази, Там тиша стереже мої личини, Там час-святий повільно-сумноплинний Хитає з павутиння довгу рясу. Немов молитву, таємницю зронить І щось мені шепоче, і зітхає, І тихо на чолі моїм лишає Із зір нічних припилену корону...

А знаєш, моя незбагненна Фантазія, Тобою до болю сьогодні я вражена! Це треба ж було так тобі розгулятись, Щоб щезли раптово і горе, і радість. Щоб зникло усе, чим жила й дорожила, Що бачила й чула, Чим дихала, снила - Усі відчуття, й усвідомлення щастя... Я навіть не встигла як слід попрощатись. Ти - Каїне мій, Ти - облудлива думка, Пестлива й зрадлива, в блискучих лаштунках. Ти - Пікова дама, обманщиця серця, Легка, граціозно танцююча скерццо. Ти - вовче жорстокий і...

Читати далі...

Лиш не насмійся! Не насмійся... З моїх незграбних слів. Краплинами життя просійся В печаль забутих снів. Пролийся паводдю у душу, Прорвися спалахом зорі... Я мертвий день поволі зрушу - І підпалю! Нехай згорить Печаль із вчора, сум із завтра, Безглуздя рухів і думок... Й, можливо, варто... справді - варто Зробить тобі назустріч крок.

Ух! Ух!... Вже іде, Літо краде Легкий осінній дух... Ночі - німі. В холоді тиша. Спеку залишу На поталу зимі. Вже поглядає Здибленим оком Сум. Й ненароком З-за слів виглядає. ...З-за слів. Й із змочалених снів... ...Крадуться сум і дух осінній, І вже немає квітів синіх, А лише жовті та рябі... Я осінь - залишу собі.

Поезія - це злет душі, Хвилини щастя і печалі, Легкі сонети, пасторалі... Й одне бажання - залишить По собі слід - бодай найменший... Плететься вірш - уже не вперше, Снується думка, слово зріє, І вкотре розказать посмію Про те, що знову я - люблю! Про те, що знову я не сплю, Що серцем знову я болію... Що голос знову мій німіє, І лише слово на папері Вершить узори й акварелі... Про те, що голос мій не скаже - Поезія усім розкаже...

Торкаюсь самоти. І недоторканість цілую. Плекаю мить - де я, де ти... За усміхом сумую. Ти - це лиш ряд малих речей, Які в фетиш звела я несвідомо. І дні з тобою - сховано в музей, А дні без тебе - геть із серця й з дому! І пам'ять знов вбира І розворот плечей, І стрімкість кроку, І сяйво тих очей... І знов на роки-строки Сховаю образ вистражданий цей У розчерку зболілого пера, У розмаїтті слів, де кожне - гра...

Сьогодні - любиш ти - кого? Сьогодні - серденька твого Чия рука торкнеться? А пам'ять - лиш займеться - і гасне... В передчутті прекраснім Вседайної свободи. Всесяйної!.... Що згодом переросте - в твою лиш - пам'ять... І серце знов запалять Чиїсь хвилини І пекучі дні... А я... - лежу на дні тих спогадів твоїх, які зовеш ти - гріх! Які звучать: табу! Шукаєш ти рабу Отих бажань твоїх, Обіймів молодих, Цілунків у хмелю І слів легких "люблю..." А далі...

Читати далі...