[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]

Я хочу відчути тебе на смак, На скрик, на запах, на дотик... На спраглому тілі залишити знак, Й любити тебе, допоки Наповнишся ти солодким теплом, Гарячим любові промінням... Я ніжно огорну тебе крилом, а ти - ростимеш корінням У пружне, жадане моє єство... Й оркестром дзвінкоголосим, Ніжним чарунком, духм'яним зелом Душу мою оросиш... Тебе закохаю, собою сп'яню, Сповию в любов, заколишу... І, спивши уповні хмільного вогню, Надію на вічність залишу...

Поль Верлен "Spleen" Рожi червоні поспі`ль, чорен посполу хміль. Бачу, холонеш, любо: буде на мене загуба. Небо блакитне занадто, море а вітер -принада. Завше чекаю й боюся: ґвалтом тікати мусиш. Блискучий лаком гостролист, самшиту ку`щі, лу`ків зміст покинув`м геть напризволяще заради Вас і тільки. На`що? переклад з французської Терджимана Киримли

Заскиглить небо: "...пропустіть невдаху!" Розкрилю руки - І осіннім птахом Заб'юся у твоє вікно. Я вже не чула так давно Ні слів твоїх, ні сміху... І невелику втіху Приносить відчуття, Що цю безглузду, здиблену Любов мого життя Присипле першим снігом...

Так хочу вірити тобі, Твоїм словам і почуттям, і романтичним мріям, які живуть чомусь своїм життям. Реальність тане наче сніг, і ми живемо мов уві сні, чекаючи на зустріч знов і знов, не помічаючи як в серце вже постукала любов. Так хочу вірити в любов, і в почуття взаємні, чекати зустріч знов і знов, і мрії потаємні... Тихо вечір надходить, а надворі зима, холод в душу крадеться, туди, де суцільна пітьма. Іній сумом повіяв, і заплакав мороз, по холоднім будинку, повнім ...

Читати далі...

До тополі втомленоОсінь прихилилась.Сумно так і болісноВ очі задивилась...Плакала... й спитала - Що тобі болить?Листом з гілки впала,Зойкнувши на мить...

О, не мовчи! І не ходи повз мене, Неначе я - уже не є. Моєї виснаги знамена Тріпочуть. А чуття - кує Дзвінкі невлучні миті скону. Й довіку - знов мені мовчать... Палати, тліти чи холонуть Й квітчать ту провесінь, стрічать Величну згубу в серці тихім, Хандру сезонну у душі. А ти - мовчиш. Мовчиш, на лихо! Й твоє мовчання заглушить Я не порадна... Так буває. Величних змін душа зазнає - І знову в плетиво думок. Заграє десь, десь - заспіває, Й постане ясно, мов пророк.

Безумство моє, о безумство! Лечу я у вир бездумно! Я падаю в прірву незнану, Й мені наплювати на рани, Які я собі здобуду - Безумна я є - і буду! Останнє мигтіння спокути... Лише - не згубить, не забути Дорогу оту до раю... А там - хай мене карає, За все те, що в серці зростила, Велика гаряча сила. Схопити палкі обійми - Підступно отак, розбійно! Свідомість затьмарити жаром, Себе віддавати товаром... Й натомість - ніщо не просити. І - жити! Безумно жити...

За кермо. Дорога - наче сповідь. Пролітають Спогади і дати. Щось - забути назавжди. А щось - згадати. Й мозок струмом Хвилі щастя ловить. Ніжно й нетерпляче, Наче жінку - БАжану і трохи Недоступну - Повести авто... А пам'ять-ступор Знов і знов Закручує платівку... Розпочати щось - Давно забуте. Розбудити знов Жагу дороги. Й відпустити Спогади й тривоги. Й відшукати... Пристрасть непочуту.

Не ніжний. Не люб'язний. Не ласкавий...Холодний і байдужий. Геть чужий...І лиш з ковтком холодної вже кавиНатужно пригадаєш образ мій.Якісь нитки протягнуть у свідомістьІз спогадів задавнене кліше...Й від чогось пам'ять ніжно так судомить,Й від когось утекти б тобі іще...