Здивуй мене, а ну ж! Уяву полони! Ввійди, фортецю захопи, чи зможеш?! Боїшся, я сприйматиму вороже, Що ти оратимеш мої лани? Пручатимусь… Здасися? Чи відступиш? Тримай якнайміцніше! Й ніжно… Ти… А втім… Можливо, вартових підкупиш? О, переможцю мій! Не відпусти!.. 08.11.2011 © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111090897

Доню, Квітко найніжніша! Посміхунко найрідніша! Моє щастя надвисоке, Сонцесяйне, зореоке! Не існує слів у мові Жодній, здатних передати Ніжність й глибину любові Мами до свого дитяти. Притулись до мене, доню, На мої свої долоні Поклади – любов безмежна, Віддана, беззастережна, Животворна й незрадлива В серці матері. І втішить, І врятує найсвятіша Сила ця. &nbsp...

Читати далі...

Серпневий вечір. Скошена трава лоскоче плечі, шарудить за вушком, тихенько вітер пісню виграва, гуляючи по полю самотужки. Десь голос перепілки вдалині стихає, мов мелодія кларнету й вечірній джаз нагадує мені, що ти прийдеш, до мене знов прийдеш ти. Цілую світ устами із думок, вмиваю очі в росах вечорових і знов лечу! тремчу! і до зірок здіймаю крила радості любові!

Я просто странник, лист кленовый я … В бессмысленном потоке бытия Лечу за ветром , промокаю под дождем, Кружу везде по жизни – кубарем. Теряясь в лицах, силуэтах, суете Лечу навстречу, только не к тебе А вместе с ветром, снегом и дождем В надежде счастья кружимся и ждем… Что разорвется этот злополучный круг Любви несчастной, горести разлук, Сердец разбитых, неоправданных надежд Душевных ран и призрачности мечт… А ты и не...

Читати далі...

Зачерпну в долоні зірковУ порошу і її розсиплю в килим споришу, Поцілунок тиші в сутінок попрОшу і для тебе ним я в мріях залишУсь Позбираю ранків світанкОві рОси і збудую з того кришталЮ мости, волошкове літо заплету у коси, щоб для тебе небом синім розцвісти. Я тобою плачу і сміюсь тобою… Із твоїх зіниць я сонцем проросту і впиватись буду чистою сльозою, щоб з ковтком пізнати істину просту. Я не знаю нащо і чому не знаю вечори й світанки з тебе я пишУ, а в ночі знов зорі ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Намалюй мені світ у кольорі. Із веселками й снігопадами, із дощами, що з небом в зговорі, із росою зірок, що падали. Розкажи мені все, що бачили світанкові найперші промені, про весну, яку сни тлумачили як бажання, дощем нескорені. Проспівай мені тихо &nbsp...

Читати далі...

"Подаруй мені сни та слова, Що би обертом йшла голова, Що би серце любові жадало І кохай, бо тих слів нам замало." &nbsp...

Читати далі...

Місяць крислатий... цеберку похнюпившись... &nbsp...

Читати далі...

Знову шаленеє море... цілунків... Мене в полон свій бурхливий... забрало. В нетрі забрало- собой оповило... Цілими тижнями ... пестило жваво. Ой же ...які вони всі ...та гарячі... Тії цілунки... їх хочеться вдосталь. Чом же тих пестощів... дуже замало?! Де ж оті руки... та ніжнії плечі?! Що так сумують... дарують блаженство... Що нас кохають... і нам відмовляють. Де ж оті вії, та гарнії очі?! Що до звитяг надихають... буремних.

"…Сонце вечірнє, мов рана на небі, Світло криваве ллє в моря смарагди. Хвилі, мов коні, гонитвою спінені, Спини блищать їх вологими кахлями. Чайки чаклують - у вітрі потужному Час зупиняють, не рухають крилами. День помирає. І серцю щось тужно, І, мов щеня воно, згублене, квилить. Місяць зірки забиває у дошку Чорного всесвіту, пилом укритого. Може він – кат? Щоби жертві дошкулити Тіло її обертає на сито? Чорними пальцями гори в молитві Витягли тіні, бажаючи милості. Дзвони...

Читати далі...