хочу сюда!
 

Оксана

46 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «фашисти»

Нагадування: владу в Україні узурпувала банда фашистів.

Знаєте що це таке-



Це фасції. Пучок в'язових, або березових гілок.
Вони стали символом партії Беніто Мусоліні, яка і отримала назву - фашистська.
Це, справжній символ фашизма, а не свастика, яка є позитивним символом.

Цим символом, фасціями, Мусоліні показував, що він збирає всю владу в один пучок, в одні руки.

Скажить, будь ласка, Вам це нічого не нагадує?
Так, це те, що зараз робиться та впроваджується в нашій країні.

На додачу можна ще сказати, що фашизм, це ще й заборона всіх демократичних свобод.
І це також в повній мірі впроваджується в Україні.

Ну, а те що ці, наши, доморощенні фашисти, є ще і звичайними бандитами,
уркаганами, крадіями, і всю цю камарілью очолює рецидівіст з двома відсідками,
безмежно тупий та дебіловатий, додає всій цій ситуації суму, та одночасно
викликає холодну лють.

Це одне.

Друге.
А це ви точно знаєте, що це таке-




Конституція України.

Мабуть не треба казати, що її вже нема.
Ця вищезгадувана банда фашистів, сама того не помітимвши,
відмінила її.

Тим самим, вони зробили самі себе нелегітимними.
Вони зараз працюють в нелегітимному полі.

Але з іншого боку, у нас, народу, з'явився уникальний шанс.
Справа в тому, що владу, в любій країні світу, навіть з авторітарним режимом,
формує народ.
Формує по-різному, своїми активними діями, або пасивними, але народ, і тількі народ,
формує владу.

І оскількі влада зараз в нас нелегітимна, все що буде робити народ,
 навіть через озброєнне повстання, для усунення цієї влади,
 буде знаходитися в правовому полі,
І буде законним.

А все що роблять і будуть робити бандити-фашисти, є незаконним, і не є правовим.

Пробачте, що я нагадую про це.
Всі це розуміють, і цю замітку я тиснув, перш за все для себе.

Я все розумію, я знаю, і я не буду стояти збоку та спокійно спостерігати.


Цікаво, багато ще залишилося лохів?
Спробуємо це з'ясувати по голосувалці.


 

85%, 86 голосов

12%, 12 голосов

3%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Бій УПА проти фашистів. Вересень 1943р.

Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною анти партизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими
повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів,якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці
фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону.
Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено
населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський.
Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню
пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів.
Ворог втратив 100 чоловік вбитими.
   Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові
став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова.
    Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків
( !!! )
і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.
   Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак,все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою: ” Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”

Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися. Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягомцілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.   З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві
селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.


Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука „Бій під стінами храму ”, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного “Пям'яті 29”

Дмитро Снєгирьов.

подолати рецидивістів

«Наші діди і прадіди показали, що ми можемо подолати комуністів і нацистів, а тепер нам треба подолати рецидивістів»

95%, 38 голосов

5%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вермахт и СС :русские добровольцы.

 Предшественником добровольческих частей стала военизированная добровольческая вспомогательная служба, созданная на Восточном фронте по инициативе штабов групп армий осенью 1941 года. Служба
укомплектовывалась советскими военнопленными, дезертирами и добровольцами из числа местных жителей. Этих добровольцев немцы называли«Hilfwillige» или «Hiwi». «Хиви» служили в качестве охранников,
шоферов, работников складов и мастерских и т.п. К весне 1942 года численность службы превысила 200 000 человек, а к концу года достигла 1 000 000 человек.
   Зимой 1941/42 года бывший советский капитан Каминский сформировал так называемую Русскую Освободительную Национальную Армию (РОНА). Гитлеровцы произвели Каминского в генерал-майоры. Летом 1944 года, понеся тяжелые потери, РОНА сняли с фронта и отвели в Восточную Пруссию. Там РОНА передали в ведение Гиммлера и переформировали в бригаду СС.
   Бригада Каминского приобрела самую скверную репутацию. Особенно сильно бригада «прославилась» во время подавления Варшавского восстания в 1944 году. Лишь бригада СС «Dirlewanger», укомплектованная преступниками, набранными в немецких тюрьмах и концлагерях, могла соревноваться в жестокости с РОНА.
  Примерно в то же время, что и РОНА, в Белоруссии сформировали «Дружину Гиль-Родионова», а под Смоленском - Российскую Народно-Национальную Армию (РННА),которая входила в состав СС. В середине 1942 года бывший майор Красной Армии Кононов сформировал из разрозненных отрядов казачий полк, который начал нести службу в немецкомтылу, охраняя дороги от партизан.
   Летом 1942 года фронт на юге выдвинулся далеко на восток к Кавказу и Волге. Немецкая армия заняла казачьи территории. Во время Гражданской войны существовало шесть казачьих республик: Донская, Кубанская, Терская, Оренбургская, Уральская и Астраханская.Казаки встретили немцев как освободителей. Население целых станиц и городов выходило навстречу немцев с цветами и хлебом-солью. Началось стихийное формирование казачьих отрядов. Казаки носили традиционную
униформу, из тайников извлекалось оружие: шашки, пистолеты, кинжалы и винтовки.
   Из подполья вышел старый атаман Кулаков, которого считали погибшим еще в1919 году. В сопровождении сотен казаков Кулаков на коне с триумфом въехал в Полтаву. Тысячи казаков, находившихся в лагерях военнопленных, добровольно шли служить против советской власти.
   Калмыки, численность которых не превышала 80 тысяч человек, сформировали 16 кавалерийских
эскадронов
, вычищали степь от отставших отрядов Красной Армии.
   Формирование казачьих отрядов шло при участии Казачьего национального освободительного движения. Задачей Движения было воссоздать казачье государство. Летом 1943 года была сформирована 1-я казачья дивизия, которую возглавил генерал фон Паннвитц. Дивизия насчитывала шесть кавалерийских полков. Вскоре дивизию развернули в XV казачий кавалерийский корпус СС, насчитывавший около 50 000 человек. Кроме того, были сформированы две казачьи бригады, 12 казачьих полков и большое
количество мелких частей. Общая численность казачьих частей превышала
250 000 человек.
   Немцы использовали казаков СС для борьбы с партизанами, охраны тылов и иногда выдвигали их на передовую.
Тем временем начали формировать Русскую Освободительную Армию. В РОА шли служить тысячи русских добровольцев, желавших сражаться с советской властью. Генерал Власов был сыном русского крестьянина из-под Нижнего Новгорода.
Известно, что к концу 1942 года в немецкой 134-й пехотной дивизии более половины личного состава были русскими.).В 1943 году число добровольцев, служащих в восточных частях, достигло 800 000.
   В конце апреля 1943 года началось формирование украинской дивизии. На это немцы пошли из-за ухудшившегося положения на фронте и активизации партизан в юго-восточных районах Польши. Решение сформировать украинскуюдивизию не вызвало большого воодушевления у местного населения,
поскольку немцы уже успели настроить многих украинцев против себя. Украинцы шли служить в дивизию главным образом из-за опасения в противном случае оказаться в числе отправленных в Рейх на работы или призванных во вспомогательные части.
В дальнейшем пополнение дивизии шло уже не на добровольной основе, а по призыву (По данным R.J. Bender&Н.Р. Taylor общее число украинских *
добровольцев* составило 80 000 человек. Из этого числа было отобрано 13000человек, имевших лучшую физическую форму.).В конце 1943 года был сформирован небольшой украинский легион, который годом спустя распустили после того, как украинцы отказались воевать с поляками из АК. Командир легиона был расстрелян.
   В Сербии был также сформирован Русский оборонительный корпус, в котором служили русские эмигранты, нашедшие убежище в Югославии. Численность корпуса - около 15 000 человек.
   Русский Национальный Комитет и сам генерал Власов прилагали большие усилия для того, чтобы вызывать у немцев симпатии к антисоветскому движению (Первоначально русские контактировали с Fremde Heer Ost, возглавляемого Райнхардтом Геленом. Потом были установлены контакты с другими офицерами: Вилфредом Штрик-Штрикфельдтом, Свеном Штеенбергом и Эгоном Петерсеном. Еще позже Власов завязал отношения почти со всеми армейскими генералами на Восточном фронте, а также с руководством СС и НСДАП на востоке.)
   В октябре 1944 года Гиммлеру сообщили, что к моменту высадки союзников вНормандии более 800 000 восточных добровольцев служили в вермахте и более 100 000 – в люфтваффе и кригсмарине.
  Генерал Власов подтвердил слова Смоленского Манифеста о том, что «каждый народ получит национальную свободу, включая право на самоопределение. Однако получить эту свободу возможно лишь уничтожив Сталина и его клику».В результате Гиммлер дал согласие на формирование нового комитета – Комитета Освобождения Народов России (КОНР). 
   КОНР была прежде всего организацией русских. Украинцы, белорусы, грузины и казаки отказались присоединиться к Власову.
   С моральной точки зрения, украинцы, белорусы, казаки, грузины, армяне и туркмены не могут считаться предателями, как и представители всех других нерусских национальностей. Россия не может считаться их родиной, поэтому они имели полное право выступить на любой стороне, лишь бы добиться независимости для своих народов. А вот Власов хотя и боролся с большевистским правительством, также он воевал со своим народом, поскольку выступал на стороне Германии.

  Пражский Манифест провозглашал право всех народов России на самоопределение, однако недоверие к русским вызывало сильные сепаратистские тенденции. В результате Комитет Освобождения Народов
России был почти
исключительно русской организацией. Еще чище национальный состав был в Армии КОНР.
  В армию КОНР началось массовое вступление русских добровольцев. Только за 20 ноября1943 поступило около 60 000 заявлений (Казанцев, в своей книге «Третья сила» сообщает, что в первый день было подано 62 000 заявлений. В ноябре число заявлений увеличилось до 300 000, а в декабре – до 1 000 000). Власов  сформировал штаб Армии, а также несколько офицерских частей. Для 1944/45 годов части КОНР были укомплектованы очень хорошо (более 20 000 человек в дивизии). Обе дивизии даже имели собственную
бронетехнику
: танки Т-34 и истребители танков!). 1-я дивизия КОНР проходит как 600. Infanterie-Division (russ.). На самом деле это была многочисленная дивизия, достаточно хорошо оснащенная по меркам того времени. Основу дивизии составили остатки 30-й пехотной дивизии СС (русская дивизия №2). 2-я дивизия КОНР, возглавляемая генералом Г.А. Зверевым, официально называлась 650. Panzer-Grenadier Division (В некоторых документах дивизию называют пехотной – 650. Infanterie-Division (russ.).
  Казачий кавалерийский корпус генерала фон Паннвитца численностью 50 000 человек, и Русский Оборонительный Корпус численностью 15 000 человек также включили в состав армии КОНР.
   Еще одна часть армии КОНР находилась в Дании. Это был 1604-й русский полк 599-й русской бригады (другое обозначение 714-й гренадерский полк (русс.). Кроме того, части 1-й дивизии КОНР сражались в районе Фрустен-берг-Эрленхоф, то есть 30 километров к югу от Франкфурта-на-Одере. Сахаров командовал своим танковым отрядом с 9 февраля 1945 года и до первых чисел марта, после чего его отправили в
Мюнзинген. Танковый отряд сначала сражался с частями Красной Армии, занимавшими плацдарм в Нойловине, а потом в Померании. Один русский полк подчинили Отто Скорцени, в то время возглавлявшего оборону Штеттина. С 10 марта по 10 апреля полк Сахарова и фон Ламсдорфа сражался южнее Штеттина.
  Плацдарм советских войск в районе Дрездена прежде безуспешно пытались отбить немецкие части. Наступление 1-й дивизии КОНР также провалилось из-за недостаточной артиллерийской и авиационной поддержки. Атака продолжалась четыре часа, после чего было приказано отступить.
   После капитуляции только из казачьих офицеров выдали СССР35 генералов, 167 полковников,       283 подполковников, 375 капитанов, 1752 лейтенантов.  2 августа 1946 года в советской прессе впервые появляется упоминание о движении генерала Власова. На последней странице «Правды» сообщалось о казни через повешение Власова, Малышкина, Жиленкова, Трухина, Закутного,
Благовещенского, Меандрова, Мальцева, Буняченко, Зверева, Корбукова и Шатова. «Все подсудимые признали правомочность предъявленных обвинений: Приговор приведен в исполнение.»

Прикордонники Донеччини склали пісню про боротьбу з терористами

Мы бежим по выжженой земле
АГС ху…рит по врагу.
Я сегодня в поле чистом
застрелил сепаратиста
за национальную мечту

Мы сидим в засаде на нуле,
вспоминая о своей семье
Будут матери молится
у иконы им не спится,
Как и нам с тобою на войне

Ну а дома ждет меня жена.
На кольце слезу смахнет она.
Муж воюет на Донбассе
с промосковським пидерасом,
нам победа Богом суждена

Пусть ответят, суки, за Славянск,
Краматорск, Снежное и Шахтерск,
мост что возле Азовстали,
где ребят мы потеряли,
за кого поднимем третий тост

Залп орудий в сторону врага
слышен запах жженого говна
разбежались террористы
казачки — сепаратисты
Украина — родина моя

Навіть ригофашисти комунофашистам не товарісчі...

          А як це, не вшанувати пам'ять загиблих? Вони вже мертві. Будь-яка війна колись закінчується. Будь-які злочини в решті-решт стають відомі. В Німеччині нацизм засуджено. Але вся Німеччина вшановує загиблих з обох боків. Це по-людські, по-християнські. Здавалося би по-іншому неможливо. Ан ні. Ось -


          Сьогодні, під час засідання Верховної Ради була оголошена хвилина мовчання на знак пам'яті загиблих від Голодомору, який влаштувала комуністична партія в Радянському Союзі. Встали та вшанували всі. Навіть ригофашисти.
          А комунофашисти не встали!
          А чому не встали? А тому що, не тільки їхня партія (читай, банда), не тільки їхні батьки та діди вбивали та морили голодом мільйони українців, а перш за все, тому що вони нелюди. Руки по лікоть в крові, це в них найкращій макіяж. Гори трупів, безневинно ними убієнних, це в них вважається досягненням, свого роду, комуністичні єгипетські піраміди. Ріки, пролитої ними людської крові,  замінюють їм молочні біблейські ріки.
         Де Нюрнберг-2 по комуняцкім злочинам? Де покарання для тих виродків, хто ще живий? Показовий приклад, це Медведчук. На його руках кров Василя Стуса. Багато адептів минулих кривавих часів сидять у Верховній Раді. Окрім того, що вони отримують зарплату з бюджету, якій наповнюють, в тому числі, і діти ними вбитих українців, так вони ще цей бюджет розкрадають.
         Народ, коли цьому настане край?

         З ригофашистами все зрозуміло. Якщо це не стосується грошей, то їм по барабану. Можливо імпульсивно встали, а можливо хочуть заробити якісь бали до свого загібающегося рейтингу...



Приєднуйтеся до спільноти
"Україна-НАТО-Євросоюз"

Ідеальний німецький солдат

Ось він. Блакитноокий блондин. Чистокровний арієць, чи не так?

Принаймні так його називали у газетах Третього Рейху. Його ім'я Вернер Гольдберг, син єврея.

Думаєте це - жарт, чи помилка? Ні. Як показало дослідження Брайана Марка Рігга (теж тієї крові американець) в часи Другої світової війни у лавах Вермахту билося не менше 150 тисяч напів-євреїв (такі бувають?) і євреїв. Серед них є багато нагороджених вищими військовими відзнаками нацистів. А серед найвищого командування Вермахту був так званий "Список сімдесяти семи" - таємний список з 77 осіб єврейської крові - офіцерів, генералів, яким особисто Гітлер видав посвідчення їхнього арійського походження. З них 23 полковники, 5 генерал-майорів, 8 генерал-лейтенантів, і двоє повних генералів армії. Рігг же каже, що у результаті його досліджень до цього списку можна додати ще щонайменше 60 (!) прізвищ.

Не тільки у лавах війська нацистів билися євреї. Серед найвищого керівництва Реху вони теж були - Рейнхард Гейдріх - голова РАХА, Ерхард Мільх - перший заступник Ґерінга.

Але більш за все вражає, все ж таки, те що прості німці - солдати, офіцери, не видавали своїх товаришів по службі - євреїв гестапо. До речі, на відміну від солдатів Червоної армії, які потрапивши до полону закладали жидів та комісарів у першу чергу.

То що, виходить нацисти любили євреїв? Чи, принаймні, не так вже сильно ненавиділи? НМД, німці є німці. Чи нацисти, чи ліберали, вони перш за все прагматики. Думаю що вони ставились до УСІХ інородців з точки зору їхньої користі для Фатерланду. Тому корисних берегли, а різного роду лихварів і злидарів пускали на добрива.

Кому цікаво більш детально - читайте Брайана Рігга "Єврейські солдати Гітлера: нерозказана історія нацистських расових законів і людей єврейського походження в німецькій армії". Гугл вам в поміч.

На жаль, не постановка...

Журналіст ТСН Андрій Цаплієнко опублікував на своїй сторінці вFacebook список із імен 19 людей, які брали участь в якості полонених на параді в Донецьку 24 серпня.

"Українські військовослужбовці були на "параді зла". Нижче список. Він уточнюється. Це необхідно для фонду обміну полоненими", – написав він.

Ось цей список:

1. Білий Дмитро Юрійович. М. Новоград-Волинський, В / Ч 30 омбр.

2. Литвинюк Олександр Олександрович. Село Пашутинок Хмельницької області. В / Ч 30 омбр.

3. Соловей Олексій Валентинович. М. Новоград-Волинський, В / Ч 30 омбр.

4. Сергійчук Дмитро Володимирович. Село Кирилівка Мала Житомирська обл,. В / Ч 30 омбр.

5. Шека Сергій Вікторович. М. Новоград-Волинський, В / Ч 30 омбр.

6. Кильницький Володимир Миколайович. М. Новоград-Волинський, В / Ч 30 омбр.

7. Циклаур Олександр Шотаєвич. Село Михайлочко Хмельницької області. В / Ч 30 омбр.

8. Лановий Роман Володимирович. Село Оконськ Волинської області. В / Ч 30 омбр.

9. Іванов Юрій Васильович. М.Рівне, В / Ч 30 омбр.

10. Цьопа Тарас Іванович. , М. Рівне, В / Ч 30 омбр

11. Ріщіковець Леонід Сергійович. Село Луко, Рівненської області, проживає в м. Кузнецовськ. 2-й бат ТРО м.Рівне.

12. Матюх Олександр Миколайович. Село Бутово, Рівненської області, проживає у Рівне, Мойновская 39. 2-й бат ТРО м.Рівне.

13. Власюк Олег Олександрович. м Новоград-Волинський, 30 омбр.

14. Букія Юрій Зурабович. Село Брани, Горохівського р-ну, Волинської області. 51 омбр

15. Антипчук Олексій Іванович. Г. Новоград-Волинський,. 30 омбр.

16. Туганбаев Сергій Байжановіч. уродженець с. Растов, Київської області. 30 омбр

17. Морський Віктор Миколайович. Г. Київ, 30 омбр.

18. Зайнчковський Сергій Йосипович. Село Грушки Житомирської області. 30 омбр.

19. Підполковник 51-ї бригади Володимир Сахневич.

Як відомо, парад в окупованому Донецьку провели на противагу київським параду до Дня незалежності. При цьому полонених українських військових провели через "коридор ганьби".



http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/25/7035745/

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая